Справа № 643/3777/26
Провадження № 1-кс/643/1904/26
02.03.2026 м. Харків
Слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , власника майна ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62025170020004006 від 21.03.2025, -
встановив:
Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова з клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62025170020004006 від 21.03.2025за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в якому просить скасувати арешт в частині визначення місця зберігання автомобіля Тойота - Прадо р/н НОМЕР_1 на майданчику затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 106; передати на відповідальне зберігання автомобіль Тойота - Прадо р/н НОМЕР_1 його власнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за відповідною адресою в с. Вільшани Харківської області.
В обґрунтування заявлених вимог вказав, що на даний час відпали підстави для арешту, оскільки органом досудового розслідування вказаний автомобіль був оглянутий за участю експертів, зафіксовані всі сліди, проведені автотехнічні експертизи.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 27.02.2026 за клопотанням відкрито провадження, призначено судове засідання, витребувано матеріали кримінального провадження, в судове засідання викликано учасників судового розгляду.
02.03.2026 через канцелярію суду за вх. № 12115/26 надійшла заява слідчого, в якій виклала позицію, що не заперечує проти задоволення клопотання про зняття арешту з вказаного транспортного засобу в частині користування, у зв'язку з тим, що по вказаному кримінальному провадженню проведено судові експертизи технічного стану, а також трасологічну експертизу. Клопотання просила розглянути без її участі в судовому засіданні.
У судовому засіданні власник майна підтримав заявлене клопотання, навівши тотожні аргументи.
Слідчий суддя, заслухавши учасник розгляду матеріалів клопотання, ознайомившись з матеріалами скарги, з позицією представника органу досудового розслідування, оцінивши докази, дійшов до наступних висновків.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 26.03.2025 на майно, і зокрема автомобіль Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , накладено арешт.
Власник вказаного майна не є підозрюваним у вказаному кримінальному провадженні.
Згідно ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Пунктом 2 частини 1 статті 174 КПК України встановлено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права, законність та недоторканність права власності.
Засада недоторканності права власності у кримінальному провадженні випливає із поваги до права власності, позбавлення права власності та контролю з боку держави щодо використання власності, які закріплені у ст. 1 Протоколу. Особливе значення цього принципу пояснюється і закріпленням його серед загальних засад кримінального провадження (п. 9 ч. 1 ст. 7, ст. 16 КПК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено ЄСПЛ у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява № 6833/74, від 13.07.1979, в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності». Обмеження права власності не тільки має ґрунтуватися на законі, а знаходитись під дією судового контролю і мати тимчасовий характер.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України", заява № 36853/09, від 18.12.2018 було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі "Свіргунець проти України", заява № 38262/10, від 30.04.2020, ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Власник майна, ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.
З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді майно було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для подальшого обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном після проведення низки необхідних слідчих та процесуальних дій.
Наведене, за переконанням слідчого судді, не може бути залишено без належної процедури судового контролю, зокрема в частині наявності законних підстав для обмеження права власності, який гарантовано статтею 16 КПК України.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», заява N 23543/02, від 02.11.2006, серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.
Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При ухвалені судового рішення враховано, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.
Також слідчим суддею враховано і те, що у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки для особи.
У судовому засіданні встановлено, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна в окресленому в ухвалі слідчого судді про арешт майна обсязі відпала потреба.
Таким чином, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, слідчий суддя приходить до висновку, що подальше обмеження власника у праві використання майна, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі наведеного вище, керуючись загальними засадами кримінального провадження, з метою виконання його завдань, в рамках застосування належної правової процедури, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про скасування арешту майна в частині права користування підлягає задоволенню, оскільки передання транспортного засобу на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , з роз'ясненням останньому норм ст. 388 КК України унеможливить будь-які ризики застосованого заходу забезпечення кримінального провадження для досягнення завдань кримінального провадження.
Керуючись ст. 2, 7, 16, 22, 26, 174, 309 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
Клопотання задоволити.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 26.03.2025 на автомобіль Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 ,скасувати в частині права користування вказаним майном, з подальшим збереженням позбавлення права на відчуження та розпорядження зазначеним транспортним засобом.
Транспортний засіб повернути на відповідальне зберігання ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , роз'яснивши вимоги, передбачені ст. 388 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 06.03.2026 о 11:15.
Слідчий суддя ОСОБА_1