Справа № 643/4736/24
Провадження № 1-кп/643/241/26
06.03.2026 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221170000701 від 17.02.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, одруженого, непрацюючого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 08.09.2008 Київським районним судом міста Харкова за ч. 1 ст. 309 КК України д 1 року позбавлення волі, звільений від відбування покарання х випробуванням строком 1 рік; 11.10.2011 Московським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробувальним строком 3 роки; 14.3.2012 Московським районним судом міста Харкова за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі; 29.03.2016 Московським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільненому від відбування покарання з випробувальним строком 2 роки; 04.07.2018 Фрунзенським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України
В провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 (обвинувачений) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором подано письмове клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на строк 60 діб.
В обґрунтування клопотання зазначено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, а тому, побоюючись покарання, яке йому загрожує у разі визнання його судом винним, він може переховуватися від суду. ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків, позаяк ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні насильницького кримінального правопорушення та, перебуваючи на волі, шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на свідків з метою зміни їх показів. Обвинувачений ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він непрацевлаштований, не має законних джерел отримання доходу, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи. Крім того, припинення його протиправної діяльності було не наслідком добровільного волевиявлення останнього, а наслідком діяльності правоохоронних органів. ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень. Відтак, прокурор просив продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
У судовому засіданні 06.03.2026 прокурор підтримав клопотання та викладені в ньому доводи. Зазначив, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не сплинули та продовжують існувати.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора. В обґрунтування посилались на недоведеність ризиків, зазначених прокурором, а також на відсутність у обвинуваченого намірів переховуватись від суду. Просили змінити запобіжний захід на більш м'який. Зазначили, що захист не погоджується з кваліфікацією інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення. Крім того, всіх свідків по даному кримінальному провадженні було допитано, в тому числі й неповнолітніх свідків. Відтак, вважали, що ризик, на який посилається прокурор в обґрунтування заявленого клопотання, а саме - можливість впливати на свідків, є необґрунтованим. Зауважували, що ризик - можливість ОСОБА_4 вчинити інше кримінальне правопорушення, є припущенням прокурора. Щодо ризику переховуватися від суду зазначили, що в Україні введено режим воєнного стану, на вулицях працівники правоохоронних органів перевіряють документи, відтак вказаний ризик є необґрунтованим.
Потерпіла ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 у судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлялись належним чином, надали заяву про проведення судового засідання 06.03.2026 за їх відсутності.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд доходить висновку про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 з огляду на таке.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів.
У подальшому ухвалами Московського (Салтівського) районного суду міста Харкова строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 неодноразово продовжувався на шістдесят днів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
За приписами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, та інше.
Правилами ст. 178 КПК України визначено обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
За змістом ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , установив наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: спроба переховуватися підозрюваного від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні.
Фактичні обставини та характер та інкримінованого ОСОБА_4 злочину свідчать про його суспільну небезпеку. Санкція ч. 1 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою стосовно обвинуваченого, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі, тяжкість злочину, який, відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв'язків, майновий стан та зв'язки з державою. Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Серед обставин, які мають враховуватися судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Одним з вагомих факторів при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Зважаючи на тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому ОСОБА_4 , та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, ту обставину, що він не має офіційного місця роботи, як наслідок, офіційного постійного та стабільного джерела доходу, суд вважає, що ризики, на наявність яких посилається прокурор у клопотанні, а саме - обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, доведені прокурором та продовжують існувати.
Стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності в обвинуваченого офіційного працевлаштування і, як наслідок, постійного та стабільного джерела доходу, які могли бути враховані судом під час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою, як і відсутні підстави вважати, що в обвинуваченого наявні міцні соціальні зв'язки, які б зменшували ризики у даному кримінальному провадженні.
Доводи захисника про те, що обвинувачений не буде ухилятися від явки до суду, у тому числі й через оголошений в Україні воєнний стан, суд відхиляє, позаяк вони не нівелюють висновків суду, наведених вище.
Вирішуючи питання щодо того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд керується таким.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Надаючи оцінку можливостям застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відтак, беручи до уваги наведене вище, суд доходить висновку, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти ризикам, які передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом, а відтак, не вбачає підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Суд оцінює наведені вище обставини як виключно вагомі і такі, що поза розумним сумнівом підтверджують продовження існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, зважаючи на вірогідність переховування від суду, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 197, 199 КПК України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_4 , на більш м'який запобіжний захід - відмовити.
Клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_4 , на строк до 24:00 годин 01 травня 2026 року включно.
Ухвала в частині продовження тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для ОСОБА_4 строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали в цій частині можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошено в приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова 06.03.2026 о 12-30 год.
Головуючий суддя ОСОБА_1