Справа №676/6193/25
Номер провадження 2/676/710/26
02 березня 20265 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області
в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.,
секретаря судового засідання Саламахи А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам'янець-Подільський справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
представник позивача ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 17.02.2025 р. укладено Кредитний договір (оферти) №14.02.2025-100002431. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 22000 грн. строком на 140 днів із сплатою процентів і комісії згідно графіку платежів. Крім того, договором передбачено: комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15 % від суми кредиту та дорівнює 3300 грн., комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні; нарахування неустойки: 220,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов'язання. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 67100,00 грн. чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Позивач просить суд винести рішення яким: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 67100,00 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.; розгляд справи проводити без їх представника.
Представником відповідачки адвокатом Годнюком С.М. 17.11.2025 р. через систему «Електронний суд» подано заяву про поновлення строку на подання відзиву та відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказує, що відповідачка визнає позовні вимоги частково у розмірі 22000 грн. та відсотки у розмірі тіла кредиту 22000 грн., разом сума до повернення становить 44000 грн. Що стосується вимог позивача про стягнення 11000 грн. неустойки, то зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був укладений 17.02.2025 року (під час дії в України воєнного стану) , а таким чином кредитодавець, враховуючи вищевказану норму чинного законодавства не мав права нараховувати неустойку, а у разі нарахування вона підлягає списанню. Позивач у позовній заяві зазначає, що немає власного рахунку, на якому зберігаються кошти, які він надає в якості кредиту. Кошти зберігаються на рахунках ТОВ «УПР» з якими в нього є договірні відносини та, які в свою чергу перераховують відповідну суму кредитних коштів позичальникам, а позивач сплачує за такі послуги ТОВ «УПР» комісію, яку покладає на позичальників, в даному випадку 3300 грн. - комісія за переказ коштів із стороннього інтернет-еквайренгу, а саме ТОВ «УПР». Вважає, що зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки жодного належного та допустимого доказу фактичної сплати позивачем зазначеної комісії у розмірі 3300 грн. до ТОВ «УПР» матеріали справи не містять. Крім того, позивач в позовній заяві зазначає, що даний тип кредиту є споживчий та до нього застосовуються вимоги ЗУ «Про споживче кредитування», а отже і ЗУ «Про захист прав споживачів». Позивач нараховує відповідачу відсотки за користування кредитними коштами на суму 30800 грн., з якими відповідач повністю не погоджується, виходячи з наступного. У п.3.3.7. пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії)(оферта) вбачається, що проценти за користування кредитом встановлюються у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти. Відповідно до п.6 заявки кредитного договору №14.02.2025-100002431(кредитної лінії - процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Згідно з п.4 паспорт споживчого кредиту процентна ставка, відсотків річних фіксована 300.86 %; орієнтовна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 47387 грн. 53 коп. Реальна річна процентна ставка,відсотків річних - 6469,12%. Вважають, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі №754/6091/18 , норми ЗУ «Про захист прав споживачів», вважають, що зазначена сума відсотків за користування кредитом у розмірі 30800 грн. є несправедливими, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку. У мотивувальній частині позовної заяви позивач зазначає, що поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., проте до позовної заяви не додано доказів, які підтверджують розмір фактично понесених ним витрат. Крім того, з доданих до позову матеріалів вбачається, що представник позивача працює як найманий працівник за трудовим договором , а отже витрати на його роботу, яка складається із заробітної плати, не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні ЦПК України.
Представником позивача ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» 24.11.2025 р. подано відповідь на відзив у якому представник вказує, що кредитний договір №14.02.2025-100002431 від 17.02.2025 року укладено у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Відповідач не заперечує, що вказаний ним у кредитному договорі засіб зв'язку (номер телефона) належить йому. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належним доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему BankID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 року №В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 року №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», в якому зазначається, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу-iPay. Сторона позивача наголошує, що відповідач не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив при оформленні договору, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений ст. 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Щодо комісії за кредитним договором представник позивача зазначає, що комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів, а рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. З огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр»(ТМ «ШкидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Своїм підписом у договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати. У спірному кредитному договорі зазначено всю інформацію, визначену ч.1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», відтак він не є нікчемним в силу закону. Також сторона відповідача не зазначила, яке саме її право, як споживача фінансової послуги, було обмежено кредитним договором. Відповідач не надав жодного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору.
Ухвалою суду від 25.09.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.12.2025 р. за клопотанням представника позивача витребувано докази які містять банківську таємницю з КБ «Приватбанк».
Фіксування судового процесу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України. Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 17.02.2025 р. укладено Кредитний договір (оферти) №14.02.2025-100002431 шляхом підписання відповідачем електронним підписом електронного договору у вигляді Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, а також інформаційного повідомлення позичальника.
Відповідно до умов зазначеного договору відповідачу як Позичальнику було надано кредит у розмірі - 22000 грн., що підтверджується копією довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» № 4-0608 від 06.08.2025 р.
Кошти були видані відповідачу згідно умов договору строком на 140 днів до 06.07.2025 р. Умовами договору було встановлено сплату відсотків у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування Кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15 % від суми кредиту та дорівнює 3300 грн., комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні (п. 7 кредитного договору).
П.12 договору встановлено графік платежів, яким передбачено здійснення позичальником 10 платежів кожні два тижні в рахунок повернення кредиту та сплати відсотків.
Згідно із п. 15 договору передбачено сплату позичальником неустойки в розмірі 220,00 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Як встановлено судом відповідачем 17.02.2025 р. електронним цифровим підписом «Е568» підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 22000 грн., а отже акцептовано умови Договору, що підтверджується копіями Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), копією заявки, копією відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі, надано позичальнику кредит в сумі 22000 грн., що підтверджується копією вищевказаної довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР», а також витребуваної судом за клопотанням представника позивача виписки з карткового рахунку відповідача за 17.02.2025 р.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання за Договором щодо повернення коштів належним чином не виконав в зв'язку із цим виникла заборгованість в розмірі 56100,00 грн., що складається: з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 22000,00 грн., по процентам в розмірі 30800,00 грн., комісії за надання кредиту 3300,00 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості (а.с.11), чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Законом України «Про електронні довірчі послуги» визначено правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов'язки суб'єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.
Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Ч. 3 ст. 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Згідно ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Дослідивши наявні у справі докази, суд доходить висновку що між сторонами було укладено в електронній формі кредитний договір на виконання умов якого позивачем перераховано на картковий рахунок відповідача 22000,00 грн. Відповідач умов договору належним чином не виконав в зв'язку із цим виникла заборгованість. Враховуючи, що відповідачем кредитний договір не оспорено, розмір заборгованості не спростовано, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по кредиту та відсоткам підлягають до задоволення. При цьому суд враховує, що заборгованість по відсоткам відповідачу нараховано відповідно до умов укладеного договору, в межах строку кредитування та відсоткової ставки обумовлених в договорі, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача в цій частині.
На переконання суду також підлягають до задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 3300,00 грн. При цьому суд враховує, що загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Таким чином, комісія за надання кредиту, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит, її розмір встановлено укладеним між сторонами договором(п.7), а тому вимоги позивача в цій частині є огрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення 11000,00 грн. неустойки, то зазначені вимоги задоволенню не підлягають оскільки відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції закону України № 2120-IX від 15.03.2022 р.) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). При цьому суд критично оцінює посилання представника позивача на закон № 3498-X ВІД 22.11.2023 р. оскільки зазначеним законом не вносилися зміни п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції закону України № 2120-IX від 15.03.2022 р.) та його не було виключено. Законом № 4434-IX від 14.05.2025 було виключено п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України який стосується строку позовної давності.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору при подачі позову до суду пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2025,30 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13,76,81,141,263-265,268,280 ЦПК України, ст. ст.526,527,530,549, 611,634,1049,1050,1054, п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд,
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833; місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032): заборгованість за Кредитним договором № 14.02.2025-100002431 від 17.02.2025 р. у розмірі 56100,00 грн.., в т.ч.: заборгованість по кредиту - 22000,00 грн., заборгованість по відсоткам - 30800,00 грн., заборгованість по комісії - 3300,00 грн.; 2025,30 грн. судового збору.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_3 про стягнення 11000,00 грн. неустойки - відмовити.
На рішення учасниками судового розгляду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06.03.2026 р.
Суддя Кам'янець-Подільського
міськрайонного суду Вдовичинський А.В.