Справа № 643/23032/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/128/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: арешт майна
03 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участі секретаря ОСОБА_5 ,
-представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року,-
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора - заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Харківської обласної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023220000000534 від 18.04.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.321-1 КК України.
Накладено арешт з метою збереження речових доказів на тимчасово вилучене під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , а саме у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , на майно належне ОСОБА_7 , а саме: мобільний телефон - іРhone 16 Pro Max з серійним номером НОМЕР_1 , IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що телефон, належний ОСОБА_7 , відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі, в редакції внесених доповнень, представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що слідчий суддя однобічно дослідив матеріали справи, не дослідив належним чином документи підприємницької діяльності власника майна ОСОБА_7 та його пояснення про те, що ОСОБА_7 надав доступ до мобільного телефону, а слідчий повністю перевірив вміст телефону.
Наголошує, що клопотання прокурора не має жодного обґрунтування того, що вилучене майно є речовим доказом, та яким із критеріїв ч.1 ст.98 КПК України воно відповідає, як може бути використане у якості доказу факту чи обстави, що встановлюються під час даного кримінального провадження.
Зазначає, що матеріали клопотання прокурора не містять належного обґрунтування підстав та мети накладення арешту на майно відповідно до положень ст.170 КПК України.
Клопотання не містить відомостей чи доказів, які б дозволяли встановити сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що вилучений мобільний телефон - отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення, або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберіг на собі сліди кримінального правопорушення.
Ухвала слідчого судді містить лише загальні фрази щодо доведеності прокурором підстав накладення арешту на майно, без зазначення мотивів щодо співмірності між метою кримінального заходу та обмеженням прав третіх осіб на вільне володіння майном.
Вказує, що подані разом із клопотанням матеріали не дають можливості упевнитись, що власник майна ОСОБА_7 причетний до злочину.
Наголошує, що ОСОБА_7 є людиною похилого віку, не має наміру приховувати, пошкоджувати, псувати, нищити, перетворювати або відчужувати вилучене у нього майно, а отже відповідні ризики, вважає відсутніми.
Зазначає, що відповідно до протоколу передачі тимчасово вилученого майна на відповідальне зберігання від 03 січня 2026 року, вилучене майно, на яке було накладено арешт, було передано на відповідальне зберігання його власнику - ОСОБА_7 . Таким чином, мета кримінального провадження була досягнута в повному обсязі, а подальше застосування арешту майна на невизначений час не виправдовує такий ступінь втручання у права та свободи особи.
Позиції учасників апеляційного провадження
У судовому засіданні представник власника майна підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Власник майна та прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце проведення судового засідання, не з'явились, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надали.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
З матеріалів судового провадження вбачається, що СВ Управління СБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023220000000534 від 18 квітня 2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 321-1 КК України.
Досудовим слідством встановлено коло осіб, які на території м. Харкова займаються виготовленням, придбанням, пересиланням, зберіганням з метою збуту та збутом фальсифікованих лікарських засобів в загальнодоступній мережі Інтернет, за допомогою інтернет магазинів та за допомогою послуг поштових операторів, використовуючи електронно-обчислювальну техніку в умовах воєнного стану.
09 грудня 2025 року постановлено ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова про задоволення клопотання слідчого в ОВС 1 відділення СВ УСБУ в Харківській області про надання дозволу на обшук квартири за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27-28).
16 грудня 2025 року на підставі зазначеної вище ухвали проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , а саме у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого виявлено та вилучено:
1)мобільний телефон - іРhone 16 Pro Max з серійним номером НОМЕР_1 , IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_7 ;
2)мобільний телефон - іРhone 16 Pro Max з серійним номером НОМЕР_4 , IMEI 1: НОМЕР_5 , IMEI 2: НОМЕР_6 , який належить дружині ОСОБА_7 - ОСОБА_8 (а.с. 29-32).
16 грудня 2025 року постановою слідчого в ОВС СВ УСБУ в Харківській області вказані предмети, речі визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні (а.с.33-34).
У клопотанні про арешт майна прокурор зазначив, що вилучені речі відповідають ст.98 КПК України, а саме речовим доказам, містять інформацію, яка має значення для розслідування вказаного кримінального провадження, можуть мати на собі слідову та (або) іншу інформацію, що має доказове значення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факти чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження в сукупності з іншими доказами.
Наголосив на необхідності накласти арешт на вилучене майно, оскільки воно має значення речових доказів у даному кримінальному провадженні і з метою збереження речових доказів та недопущення його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі.
Задовольнивши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що телефон, належний ОСОБА_7 , відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та є речовим доказом у кримінальному провадженні, потреба в накладенні арешту на вказане вище майно є очевидною та доцільною.
Разом з цим, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність відмовити в арешті телефону, належного ОСОБА_8 , оскільки відсутні дані вважати, що остання причетна до кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування, а її телефон містить інформацію, що стосується кримінального провадження №22023220000000534 від 18 квітня 2023 року.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно, вказане в клопотанні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а посилання представника власника про зворотне є безпідставними.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 22023220000000534 від 18.04.2023 року -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді