Справа № 201/9288/25
Провадження № 2/204/955/26 р.
02 січня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі головуючої судді Самсонової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором № 3065712678-600256 від 29.01.2022 року в розмірі 20869,80 грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що 29.01.2022 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3065712678-600256 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов'язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Однак відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв'язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за Договором № 3065712678-600256 від 29.01.2022 року, утворилась заборгованість.
Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі № 201/9288/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З урахуванням вимог ст.ст.19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, не скористався, а тому суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.
29 січня 2022 між ТОВ «Кошельок» та відповідачем за допомогою електронного підпису було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3065712678-600256, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
29.01.2022 року було успішно зараховано грошові кошти в сумі 7000 грн. на карту № НОМЕР_1 (а.с. 37).
Згідно довідки АТ «Таскомбанк» від 02.07.2025, грошові кошти в сумі 7000,00 грн. були перераховані 29.01.2022 на платіжну карту № НОМЕР_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частинами 2, 3 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон №675-VIII).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Таким чином, кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачці кредит у розмірі, погодженому сторонами.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Позивач, пред'явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками.
У розрахунку заборгованості зазначено, що сукупна сума заборгованості відповідача становить 20869,80 грн., що складається з наступного: заборгованість за сумою кредиту - 7 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою - 13869,80 грн.
За умовами договору відповідач отримала кредит у сумі 7 000 грн строком на 30 днів.
Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 30 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Згідно п. 1.3.3 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.
Тобто, ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.
Графік розрахунків за кредитним договором №3065712678-600256 від 29.01.2022 свідчить про те, що грошові кошти надано відповідачем на період з 29.01.2022 по 12.05.2022, сума кредиту 7 000 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 2,2 % від суми кредиту.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом, встановлено, що докази, які свідчать про вчинення відповідачем дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (30 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачкою не вчинялися дії, які свідчили б про її намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.
За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (30 днів), у декілька разів (два і більше) перевищує суму відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою.
За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Суд виходить також з того, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку із незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 30 календарні дні та 2,20 % в день від суми кредиту за час користування ним. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
Таким чином суд встановив наявність боргу відповідача перед позивачем за договором, а саме в сумі 11620,00 грн., з яких 7000 грн. борг за кредитом, 4620,00 грн. борг з відсотків, що повністю узгоджується із умовами кредитного договору, яким визначено, що відсотки на суму боргу нараховуються від дати видачі кредиту та протягом 30 днів у розмірі 2,2 % (7000х 30х 2,2% = 4620,00).
Враховуючи наведене суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок».
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» правничу допомогу у вказаній справі надало АБ «Герман Гурський та партнери» що підтверджується договором про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29 травня 2019 року, Додаток до договору від 20 червня 2025 року на суму 10000,00 грн.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Позивач дійсно отримав правову допомогу, а тому не викликає сумнівів, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у справі.
Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
Суд приймає до уваги факт того, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах)задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим(остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 10000,00 грн. є неспіввісними зі складністю цивільної справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, оскільки складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, справа розглядається у спрощеному провадженні, тобто, надання правничої допомоги в даній справі зводилося до складання позовної заяви.
Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 3 000,00 грн.
Крім того, в порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слідує стягнути судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 258, 525, 526, 527, 530, 549, 598, 599, 612, 625, 629, 651, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором № 3065712678-600256 від 29 січня 2022 року в розмірі 11620,00 грн., яка складається із: заборгованості за суму кредиту у розмірі 7 000,00 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4620,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40842831, місцезнаходження: 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8а;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя В.В. Самсонова