Справа № 210/6200/25
Провадження № 1-кп/210/311/26
іменем України
04 березня 2026 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому засіданні: прокурор Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг кримінальне провадження щодоОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2, 3 ст. 307 КК України, відомості про яке 30 квітня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025041720000513 , -
На розгляді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2, 3 ст. 307 КК України, відомості про яке 30 квітня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025041720000513.
Прокурор у судовому засіданні звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки станом на сьогоднішній день мають місце ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що мали місце також під час обрання даного запобіжного заходу.
Захисник ОСОБА_6 заперечував, щодо клопотання прокурора, зазначив, що ОСОБА_4 до затримання мав дохід, оскільки отримував заробітну плату. Також, на даний час відсутні свідки на яких обвинувачених міг би впливати, Крім того, в минулих судових засіданнях долучали гарантійні листи про офіційне працевлаштування ОСОБА_4 та місце проживання, у разі зміни йому запобіжного заходу. Враховуючи дані обставини, просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжних захід відносно ОСОБА_4 , на цілодобовий домашній арешт, у разі продовження раніше обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого, просив зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника, зазначив, що ризики на які посилається прокурор в клопотанні жодного разу не змінювались.
Захисник ОСОБА_7 заперечував, щодо клопотання прокурора.
Обвинувачена ОСОБА_5 покладалась на розсуд суду.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, доводи захисника та обвинуваченого, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статті 177 КПК України.
Під час вирішення питання про доцільність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності певної особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Також суд враховує, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до вимог частини 1 статті 184 КПК України, під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого встановлено обгрунтованість підозри та наявність ризиків, передбачених у частині 1 статті 177 КПК України.
Автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за вчинення яких КК України передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від дев'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна, що само по собі містить ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду з метою ухилення від відбуття такого значного покарання у випадку, якщо воно буде призначено.
Судом встановлено, що станом на 04 березня 2026 року наявні ризики, передбачені пунктами 1, 5 статті 177 КПК України, на які посилається прокурор, і які не зменшились з часу обрання запобіжного заходу, що не дає достатніх правових підстав суду для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт чи інший, більш м'який запобіжний захід.
Суд зазначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Суд вважає, що підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який на теперішній час не вбачається. Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд враховує, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_4 у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів - це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров'ю невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів.
Обвинувачений офіційно не працевлаштований, тому не виключається сумнів, що основним джерел його доходів була пов'язана з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, тому не виключна можливість того, що перебуваючи на свободі, він продовжить вчиняти кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Письмові матеріали справи на даний момент не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, та стороною захисту в судовому засіданні не наведені.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти ризикам, визначених у пунктах 1, 5 частини 1 статті 177 КПК - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, - можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує двох місяців, тобто до 01 травня 2026 року.
Щодо альтернативного запобіжного заходу
Обвинуваченому не може бути обрано більш м'який запобіжний захід, як - то, наприклад, домашній арешт, так як ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, знаходячись під домашнім арештом може продовжити свою злочинну діяльність, в зв'язку з чим підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків.
Що стосується покликань захисника, що рідний брат обвинуваченого - ОСОБА_8 , готовий взяти поруку за ОСОБА_4 та нести витрати по його матеріальному забезпеченню, суд зауважує, що наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру, що прямо випливає з положень частини 2 статті 180 КПК України.
При цьому за змістом частини 1 статті 180 КПК особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
З аналізу заяви ОСОБА_8 встановлено, що стан здоров"я його батька тяжкий і ОСОБА_9 потребує стороннього догляду. ОСОБА_8 не може здійснювати догляд за батьком, оскільки проходить військову службу та виконує бойові завдання в Харківській області. Лист скеровано до суду засобами електронної пошти 30 січня 2026 року.
Проте згідно з копії військового квитка долученого до листа, ОСОБА_8 26.01.2026 року згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.01.2026 року за № 20-РС звільнений в запас за пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Таким чином, суду представлена неправдива інформація, що викликає сумніви у добросовісності поведінки обвинуваченого, та його захисника і близьких осіб, зокрема штучного створення обставин, які характеризують особу обвинуваченого.
Суд відхилив під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу заяви ОСОБА_10 , яка спочатку поручалась за обвинуваченого (листопад 2025 року), а в січні 2026 року повідомила суд, що не може здійснювати догляд за хворим батьком обвинуваченого, оскільки з наданих до заяв довідок вбачається, що остання з листопада 2025 року перебуває в місті Тернопіль, тобто фактична ця особа не може гарантувати належну поведінку обвинуваченого..
Отже, вищенаведені обставини у сукупності свідчать про те, що захисником та обвинуваченом створено штучні умови для ініціювання клопотання, а наведені в клопотанні обставини є неправдими, та спрямоані на введення в оману суду.
Досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на руху кримінального провадження.
Приймаючи до уваги положення статті 178 КПК України та досліджені в судовому засіданні матеріали, зважаючи на обставини та характер злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , суд доходить висновку, що на даному етапі розгляду справи тримання під вартою є необхідним заходом забезпечення кримінального провадження. Тому клопотання в цій частині слід задовольнити. Суд вбачає обґрунтованим тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів, як того просить прокурор.
Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, становить від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою суду від 08 січня 2026 року ОСОБА_4 заставу зменшено з 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до 200 (двохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605600,00 (шістсот п"ять тисяч шістсот грн.).
Застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. КПК України імперативно визначив межі розміру застави, яка може бути призначена в залежності від кваліфікації і тяжкості кримінального правопорушення.
У відповідності до положень статті 182 КПК України, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти бажанню особи, щодо якої застосовано заставу, будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
Суд відхиляє твердження захисника про непомірний розмір застави, оскільки стороною захисту не представлено довідок про доходи осіб, які бажають внести заставу щодо обвинуваченого, а тому оцінити спроможність внести застоводавцями визначений судом розміру застави не вбачається за можливо. При цьому захисник не вжив жодних активних дій, спрямованих на надання такої інформації суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що на даний час відсутні підстави для зменшення розміру застави, оскільки раніше визначений розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, у випадку її внесення.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 314-316, 291, 370, ч. 2 ст. 376 КПК України, -
Клопотання прокурора Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3" строком на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 01 травня 2026 року включно.
Альтернативний захід - заставу - на рівні 200 (двохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605600,00 (шістсот п"ять тисяч шістсот грн.), яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА в Дніпропетровській області, з попередньо визначеними в порядку ч. 5 ст. 194 КПК України обов"язків - залишити без змін.
У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію даної ухвали направити до ДУ "Криворізька установа виконання покарань (№3)". Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, захисникам.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та проголошено 04 березня 2026 року.
Суддя: ОСОБА_1