1Справа № 335/12790/25 2/335/943/2026
04 березня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., представника позивача Єрмолаєвої О.С., представника відповідача Хрипченко Ю.Ю., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 , в особі представника, - адвоката Краєвської І.М. звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 року вказану справу передано на розгляд судді Новасардовій І.В.
Ухвалою суду від 07.01.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 05.02.2026 року.
12.01.2026 року від адвоката Хрипченко Ю.Ю. надійшла заява про вступ у справу як представника, яка судом задоволена.
03 лютого 2026 року представником відповідача - адвокатом Хрипченко Ю.Ю. подано до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву.
05 лютого 2026 року представник позивача - адвокатом Краєвською І.М. подано до суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, за якою, представник наполягає на задоволенні позовних вимог, просить визнати відзив таким, що поданий із порушенням строків встановленим судом та відмовити у приєднанні його до матеріалів справи і відмовити у задоволені клопотання про закриття провадження.
Ухвалою суду від 10.02.2026 року, задоволено клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву, поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк на подання відзиву, прийнято та долучено відзив представника відповідача та відповідь на відзив представника позивача. Разом з цим, вищезазначеною ухвалою суду, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у вказаній справі. Судове засідання відкладено на 04.03.2026 року.
09.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів, а саме: паспорт відповідача, посвідка на тимчасове проживання відповідача та позивача, витяг з реєстру про реєстрацію відповідачем юридичної особи в м. Мюнхен.
У підготовчому судовому засіданні судом постановлено на обговорення питання щодо необхідності направлення вказаної цивільної справи до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку ст. 29 ЦПК України.
Представник позивача вважала за доцільне передати справу до Верховного Суду для визначення підсудності.
Представник відповідача заперечувала з приводу направлення справи до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку ст. 29 ЦПК України.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах вирішуваного питання, суд дійшов висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом з цим, статтею 29 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, одноособово.
Згідно зі ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Цей принцип (perpetuatio fori) спрямований на забезпечення стабільності судового процесу у разі, якщо сторони змінюють своє місце проживання вже після початку розгляду справи.
Як вбачається з наданих суду доказів, позивач та відповідач є громадянами України, і хоча й мають зареєстровані місця проживання в Україні, водночас зареєстровані та проживають у Федеративній Республіці Німеччина, а саме: позивач ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 - за адресою Lerchenauerstr. 118, 80809, Мюнхен, Німеччина.
З наданих сторонами доказів, і позивач, і відповідач, фактично проживали на території Федеративної Республіки Німеччина ще до моменту звернення до суду та залишаються проживати там на даний час.
Таким чином, на момент відкриття провадження у справі 07.01.2026 року об'єктивно існували підстави для застосування спеціальної норми статті 29 ЦПК України, яка регламентує, що підсудність справ, у яких обидві сторони проживають за межами України, визначається ухвалою судді Верховного Суду.
Прийняття позову до розгляду Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя відбулося на підставі відомостей про зареєстроване місце проживання сторін в Україні, підсудність була визначена за загальними правилами.
Проте, після долучення представником відповідача доказів проживання сторін у Німеччині, що розпочалося задовго до ініціювання спору, судом встановлено, що фактична підсудність справи на момент її відкриття була іншою, ніж та, що вбачалася з документів долучених до позовної заяви.
Суд зазначає, що положення ст. 75 Закону "Про міжнародне приватне право" забороняють зміну підсудності у разі зміни обставин, але не перешкоджають направленню справи для визначення підсудності у разі виявлення об'єктивних обставин, які існували станом на дату відкриття провадження, проте не були відомі суду.
Отже, оскільки на момент відкриття провадження у справі обидві сторони об'єктивно проживали за межами України, підсудність даної справи має визначатися в порядку, передбаченому ст. 29 ЦПК України.
Таким чином, продовження розгляду справи судом, територіальна підсудність якого не була визначена у встановленому законом порядку Верховним Судом, призведе до порушення принципу "суду, встановленого законом".
За змістом п. 5 ч.1 ст. 374, а також у відповідності ч.1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Враховуючи, що фактичне місце проживання сторін за межами України не є зміною обставин у розумінні ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а є встановленням фактичного стану речей, що існував на момент звернення до суду, справа не була розпочата розглядом по суті, обидві сторони, які є громадянами України, мають місце проживання в України, але проживають за межами України, суд вважає за необхідне передати справу до Верховного Суду для визначення підсудності згідно з вимогами ст. 29 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 27, 29, 255, 353 ЦПК України, суд
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - направити до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку ст. 29 ЦПК України.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Новасардова