Справа № 522/1738/26-Е
Провадження №2-а/522/180/26
03 березня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Науменко А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю..,
розглянувши у порядку спрощеного провадження (з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-271, 286 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Галицький ВДВС у місті Львові ЛМУ Міністерства юстиції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Галицький ВДВС у місті Львові ЛМУ Міністерства юстиції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги протиправністю Постанови №М/172/1 від 11.07.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вказуючи на відсутність у його діях складу та події правопорушення, а також на грубе порушення відповідачем процесуальних строків.
Аргументуючи поважність причин пропуску строку на оскарження, позивач зазначає, що копію постанови не отримував, про її існування дізнався лише 02.02.2026 після звернення до адвоката та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, відкриття якого стало наслідком примусового списання коштів з його рахунків.
Суть заперечень позивача зводиться до того, що відповідачем порушено тримісячний строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ч. 9 ст. 38 КУпАП. Позивач наголошує, що інкриміноване йому неприбуття за повісткою на 17.01.2025 не є прихованим правопорушенням, оскільки про факт неявки відповідач мав достеменно знати вже 24.01.2025 (після спливу семиденного строку, визначеного п. 24 Постанови КМУ №560), а отже, граничний строк притягнення до відповідальності сплинув 24.04.2025, що значно раніше дати винесення оскаржуваної постанови.
Крім того, позивач зауважує на порушенні вимог ст. 303 КУпАП та ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанову було пред'явлено до виконання лише 28.01.2026, тобто поза межами встановленого тримісячного строку давності виконання.
По суті правопорушення позивач стверджує, що повістку про виклик на 17.01.2025 не отримував, а сама вимога щодо уточнення даних була безпідставною, оскільки він належним чином виконав обов'язок з оновлення облікових даних у встановлені законом строки, що підтверджується відповідним записом у його військово-обліковому документі. Також позивач посилається на примітку до ст. 210 КУпАП, зазначаючи, що відповідач мав можливість отримати необхідні персональні дані шляхом електронної взаємодії з державними реєстрами, що виключає відповідальність за статтями 210, 210-1 КУпАП.
З огляду на викладене, позивач вважає оскаржувану постанову необґрунтованою, прийнятою з порушенням принципів правової визначеності та законних очікувань, а тому просить її скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП...
Ухвалою суду від 11.02.2026 року вирішено поновити позивачу пропущений строк для звернення з позовом до суду та прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у адміністративній справі.
02.03.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечували в повному обсязі/
У судове засідання призначене на 03.03.2026 року сторони не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступного висновку.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Судом встановлено, що 11.07.2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №М/172/1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Згідно зі змістом оскаржуваної постанови, підставою для накладення стягнення стало неприбуття позивача 17.01.2025 року за викликом (повістка №1748105) для уточнення військово-облікових даних, надісланим рекомендованим поштовим відправленням №0610220697099.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, суд враховує наступне.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст.235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2ст. 251 КУпАП).
Згідно з ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Аналізуючи наведені положення законодавства, слід дійти висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП. Протокол складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з роз'ясненням їй прав та обов'язків, а також врученням їй копії протоколу.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Разом з відзивом відповідач надав повістку яка підписана 07.01.2025 року. Відповідно до тексту повістки позивача було викликано ІНФОРМАЦІЯ_2 на 17.01.2025 року.
З Довідки про доставленя громадянина до ТЦК та СП складеної ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що Порушення ВО з 27.01.2025 по 26.01.2026 року.
Таким чином вбачається, що порушення військового обліку встановлено відповідачем 27.01.2025 року.
Однак оскаржувана постанова винесена 11.07.2025 року.
Строки накладення адміністративного стягнення закріплені у ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За порушення правил військового обліку може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Таким чином, відповідачем порушено строк для притягнення позивача до відповідальності.
Крім того, дослідивши протокол про вчинення адміністративного правопорушення суд вбачає, що свідками факту вчинення позивачем правопорушення зазначені особи, які зареєстровані у АДРЕСА_1 .
Додатково дослідивши матеріали справи, зокрема протокол про адміністративне правопорушення, суд вбачає підстави для критичної оцінки відомостей, викладених у ньому щодо свідків події.
Згідно з даними облікової картки позивача, останній у період з 14.04.2010 року по 11.07.2025 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ). Лише 11.07.2025 року позивач був знятий з обліку за попереднім місцем та взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Оскільки позивачу інкримінується порушення правил військового обліку у вигляді неприбуття за повісткою на 17.01.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцем вчинення даного правопорушення є саме АДРЕСА_2 .
У протоколі як свідків факту вчинення правопорушення зазначено осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (що є адресою розташування ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Суд зазначає, що свідками правопорушення можуть бути особи, яким відомі обставини події безпосередньо. Враховуючи, що подія (неявка за викликом) мала місце у м. Львові в січні 2025 року, особи, які перебували у м. Одесі та є співробітниками або особами, пов'язаними з одеським терцентром, об'єктивно не могли бути очевидцями невиконання позивачем обов'язку щодо явки до львівського органу комплектування.
Більше того, оскільки на момент інкримінованого порушення позивач взагалі не перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , залучення свідків з Одеси для підтвердження події, що відбулася в іншому регіоні за пів року до постановки на облік, є процесуально необґрунтованим. За таких обставин, суд вважає дані протоколу в частині свідчень зазначених осіб неналежними доказами, що підкріплює висновок про відсутність належного підтвердження складу адміністративного правопорушення.
Позиція відповідача, викладена у відзиві, фактично зводиться до загального цитування норм чинного законодавства без прив'язки до фактичних обставин справи та без надання доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення. Сама по собі постанова не може бути єдиним доказом вини особи, оскільки вона є рішенням за наслідками розгляду справи, а не документом, що фіксує факт порушення.
Згідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі №216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст.62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, закон покладає на відповідача обов'язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.
Відповідач не виконав обов'язку доведення правомірності прийнятого рішення. Наданий відзив жодним чином не спростовує обставини викладені у позові, правомірність винесеної постанови жодним чином не обґрунтовує. Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем правопорушення, відзив не надає пояснень щодо пропущення строків на притягнення до відповідальності .
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП, оскільки доказів на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення відповідачами не надано.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне скасувати постанову, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. ст. 9, 210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 2, 6, 9, 77, 79, 132, 139, 241-246, 286, 293 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Галицький ВДВС у місті Львові ЛМУ Міністерства юстиції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову №М/172/1 від 11.07.2025 року за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за вчинення адміністративного правопорушення скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: А.В. Науменко
03.03.26