Справа № 149/3768/24
Провадження №11-кп/801/259/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника-адвоката ОСОБА_8
законного представника потерпілої ОСОБА_9
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10
розглянула у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024020210000272 від 17.06.2024 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24.12.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лисогірка Хмільницького р-ну, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років і 9 (дев'ять) місяців.
Вирішено питання з речовими доказами.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта в сумі 3581,55 грн.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи та посилення відповідальності за злочини вчиненні проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи" ухвалено внести відносно ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
встановив:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 червня 2024 року близько 19:00 години знаходився на території Шевченківського ліцею Хмільницької міської ради, що розташований за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, с. Шевченка, вул. Шкільна, 36, куди в той час прийшла раніше знайома йому малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зустрівшись з малолітньою потерпілою ОСОБА_11 , ОСОБА_7 розпочав розмову із нею, та в цей час у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаного із проникненням в тіло іншої особи, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, за наступних обставин.
ОСОБА_7 01 червня 2024 року близько 19:00, перебуваючи на території Шевченківського ліцею Хмільницької міської ради за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, с. Шевченка, вул. Шкільна, 36 години, діючи цілеспрямовано та протиправно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, будучи достовірно обізнаним про малолітній вік ОСОБА_11 , користуючись безпорадним станом потерпілої з огляду на її малолітній вік та власними фізичними перевагами, розуміючи, що малолітня потерпіла ОСОБА_11 за своїм фізичним та психічним станом, внаслідок малолітнього віку не зможе повною мірою розуміти характер і значення вчинюваних із нею дій, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, без добровільної згоди потерпілої, з метою задоволення статевої пристрасті вчинив щодо малолітньої потерпілої ОСОБА_11 насильницькі дії сексуального характеру, спрямовані на задоволення власної статевої пристрасті, не пов'язані з проникненням в тіло потерпілої.
Так, ОСОБА_7 зняв шорти та спідню білизну з малолітньої ОСОБА_11 , оголивши її статеві органи, після чого оголив свій статевий орган та в подальшому, ставши позаду останньої, яка в цей час просила ОСОБА_7 припинити його дії, однак в силу свого віку та фізичного розвитку не могла чинити будь-який опір, почав виконувати рухи, характерні для статевого акту, чим порушив її статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток, після чого припинив свої протиправні дії, та з місця вчинення кримінального правопорушення втік.
Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України - вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої (сексуальне насильство) вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначив, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, суд не знайшов пом'якшуючих покарання обставин, проте пасивна поведінка обвинуваченого свідчить про сором зі сторони обвинуваченого за свої дії перед потерпілою. Обвинувачений раніше був знайомий з потерпілою, що збільшує важкість для нього просити вибачення у потерпілої, дивитись їй в очі, шукаючи в них розуміння та прощення.Стверджує, що 18.01.2026 року обвинувачений завітав до потерпілої та членів її родини, де в їх присутності попросив у неї вибачення, що потерпіла може підтвердити. Це вибачення свідчить про щире каяття обвинуваченого.
Крім того, згідно висновку експерта встановлено, що тілесних ушкоджень на тілі потерпілої не виявлено, отже обвинувачений не вчиняв фізичного впливу на потерпілу.
На підставі наведеного, захисник просить вирок скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст. 153 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, із звільненням від відбування покарання з випробуванням.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу останнього та просили скасувати вирок суду, ухваливши новий.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_10 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Законний представник потерпілої ОСОБА_9 поклалась на розсуд суду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про наступне.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що висновки суду у вироку стосовно фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, доведеності вини та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 153 КК України в апеляційній скарзі захисника не оспорюються, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.153 КК України, який згідно з положеннями ст.12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_7 захід примусу, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, його підвищену суспільну небезпечність; особу обвинуваченого; конкретні обставини кримінального правопорушення.
Зазначені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, та на підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді 6 (шість) років і 9 (дев'ять) місяців позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, з огляду на наступне.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становлять собою велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. У свою чергу, такі злочини грубо принижують гідність потерпілих та заподіюють глибоку психічну травму, а також можуть завдати серйозної шкоди здоров'ю.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 29 Основного Закону країни проголошує, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. У комплексі невід'ємних прав і свобод людини і громадянина важливе місце займає статева свобода, а всебічне забезпечення статевої недоторканості вважається виміром цивілізаційної зрілості суспільств, його здатності створити умови для гармонійного розвитку підростаючого покоління.
У цьому контексті важливе значення має правильне застосування кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи,в інтересах стабільного надійного існування та життєдіяльності нації, збереження її фізичного і морального здоров'я.
Відповідно до положень міжнародного законодавства, які закріплені, зокрема, в Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою ВР від 27.02.1991 року) та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства(ратифікована Законом України від 20.06.2012 року) дані злочини становлять високу суспільну небезпечність, яка зумовлюється шкодою, що заподіюється статевій недоторканості та нормальному фізичному й психічному розвитку неповнолітнього.
Згідно Декларації прав дитини, яка прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, у тому числі й у належному правовому захисті як до, так і після народження.
Таким чином, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання у здійснення її права на особисте життя. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції про права дитини).
Так, апеляційний суд звертає увагу, на високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого та конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення відносно малолітньої дитини, використовуючи її неспроможність чинити опір. Вчиненний злочин грубо принизив гідність потерпілої та призвів до глибоких душевних травм, переживань та порушення нормального розвитку особистості.
Так, спеціаліст - психолог після проведення допиту з малолітньою ОСОБА_12 зазначила, що психоемоційний стан останньої характеризується тривожністю та невпевненністю.
Також апеляційний суд враховує характеристику обвинуваченого, який за місцем проживання зарекомендував себе з позитивної сторони, раніше не судимий, офіційно не працює, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога.
Також суд враховує думку законного представника потерпілої щодо міри покарання, яка просила в судовому засіданні в суді першої інстанції призначити обвинуваченому суворе покарання.
Щодо позиції представника потерпілої, яка при судовому розгляді в суді апеляційної інстанції наполягала на призначенні обвинуваченому не суворого покарання, через те. що вона з ним примирилась, колегія суддів зазначає, що вказане не має вирішального значення, з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого обвинуваченому злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Крім того,сторона захисту стверджує, що обвинувачений попросив вибачення у потерпілої, проте суд враховує, що вибачення попросив 18.01.2026 року після підписання договору з адвокатом та перед подачею апеляційної скарги, а не під час досудового розслідування або судового розгляду в суді першої інстанції.
Надаючи оцінку твердженням сторони захисту щодо необхідності врахування такої пом'якшуючої обставини як щире каяття обвинуваченого, апеляційний суд зазначає наступне.
Визнання вини обвинуваченим після судового розгляду обумовлене наявністю беззаперечних доказів, та свідчить про намагання обвинуваченого уникнути справедливого покарання за вчинене, тому на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції вірно не визнав пом'якшуючою покарання обставиною - щире каяття.
Відповідно до практики Верховного Суду, який у своїх рішеннях (ЄУН справ 199/6365/19, 643/13256/17, 166/1065/18) неодноразово зазначав про те, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Розкаяння передбачає ,окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що засуджений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки. В даному випадку визнання вини обвинуваченим було обумовлене наявністю беззаперечних доказів його винуватості, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, щодо відсутності пом'якшуючої обставини - щирого каяття, і вважає, що визнання ОСОБА_7 вини свідчить лише про намагання останнього полегшити своє становище з метою пом'якшення покарання за вчинений злочин.
При визначенні виду і розміру покарання підлягає також врахуванню й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання повинно бути пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12). При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, та таке покарання не можна вважати занадто суворим, оскільки воно відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24.12.2025 року відносно ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4