Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/319/26
Справа № 279/6888/25
03 березня 2026 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Гонцовською Л.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу №279/6888/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК" Гелексі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що між ТОВ "Фінансова компанія" Гелексі" та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №2715 від 07.02.2018 року в електронній формі. З метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ "ФК"ЕЛАЄНС". На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ "ФК"ЕЛАЄНС" надавало "ФК"Гелексі" послуги з переказу фізичним особам грошових коштів без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 4500 грн.. Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк, тому заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 22724,55 грн., з яких 4500 грн. заборгованість за позикою, та 18224,55 грн. заборгованість по процентам за коритсування позикою.Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованіть за договором позикив сумі 22724,55 грнт, та судові витрати. Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідач належним чином повідомлявся про судовий розгляд справи ( ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 01.12.2025 року), відзив на позов та інших заяв, заперечень не подав. Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення з наступних підстав:
Судом встановлено, що 07.02.2018 року між ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів на суму 4500 грн. строком до 08.03.2018 року. У п 1.1.2 договору позики передбачено, що плата за користування позикою у вигляді: процентів (процентна ставка) складає 0,01 % в день від поточного залишку позики; комісії (комісійна винагорода) становить 1,5 % в день від початкового розміру позики. Позичальником також 07.02.2018 року підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором графік платежів та паспорт позики, які відповідають умовам договору позики, в яких вказано термін платежу до 08.03.2018 року, розмір загальної заборгованості 6470,55 гривень, з яких 4500 гривень заборгованість за сумою позики, 13,05 гривень заборгованість за процентами та 1957,50 гривень комісійна винагорода за користування позикою. Згідно довідки ТОВ ФК "ЕЛАЄНС" 07.02.2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано 4500 грн.. 14.03.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору позики №2715 від 07.02.2018 року строк дії якого продовжено до 12.04.2018 року. Відповідно до розрахунку заборгованості сума заборгованості становить 22724,55 грн.. Щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та комісією у сумі 18224,55 гривень, то суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до умов договору позики №2715 від 07.02.2018 року (п. 1.1.5), строк повернення позики - 08.03.2018 року. Таким чином, строк кредитування сплив 08.03.2018 року, що додатково підтверджується п.п. 4.1, 4.3, вказаного договору, де зазначено, що позикодавець зобов'язується повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором не пізніше 08.034.2018 року; обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеного в п. 1.1.5. Договору включно. Відповідно до додаткової угоди №1 до договору позики №2715 від 07.02.2018 року від 14.03.2018 року, згідно п.1.3 п.4.1. статті 4 Порядок повернення позики, порядок нарахування та сплати процентів та комісійної винагороди викласти в наступній редакції: Позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше 12.04.2018 року. Згідно розрахунку заборгованості позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №2715 від 07.02.2018 року за період з 07.02.2018 року по 31.07.2018 року. Однак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для пролонгації строку договору позики, а отже, у позикодавця виникло право нарахування процентів за цим договором тільки у межах строку його дії до 12.04.2018 року. Таких же висновків дійшов Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12, де зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. У постанові від 05.04.2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. За таких обставин, відсутні підстави для нарахування відповідачу відсотків за користування позикою після 12.04.2018 року. За наведених обставин, сума процентів, що підлягає стягненню з відповідачки повинна розраховуватись в межах строку дії договору позики № 2715 від 07.02.2018 року, тобто за 30 днів: з 07.02.2018 року по 08.03.2018 року включно, та за додатковою угодою №1 від 14.03.2018 року тобто за 30 днів: з 14.03.2018 року по 12.04.2018 року включно, розмір процентів за вказані періоди складають 26,10 гривень. За таких обставин, враховуючи, не повернення позичених коштів та не погашення отриманого кредиту відповідачем, позов підлягає до часткового задоволення, тому на користь позивача слід стягнути заборгованість у сумі 4526, 10 грн.. Разом з тим, суд не може погодитися з законністю нарахування та стягнення комісії, так як, вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №730/1100/15-ц, від 27 листопада 2019 року по справі №522/18855/16, від 19 лютого 2020 року по справі №756/8840/17-ц, які з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов'язання відповідно до укладеного договору не виконує, істотно їх порушує, до погашення заборгованості заходів не вживав, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в розмірі 4526,10 грн.. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог (20%). Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу, суд зазначає наступне. Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Крім того, суд звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.
Стягуючи на користь ТОВ "ФК Гелексі" витрати на професійну правничу допомогу, судом враховується, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 22724,55 грн., справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у акті наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09.07.2025 року , а також засад розумності, справедливості та співмірності, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн..
Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.525, 526, 530,5 49 ,610-612, 628, 629, 638, 1054, 1055 ЦК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК" Гелексі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовльнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК" Гелексі" заборгованість за кредитним договором №2715 від 07.02.2018 року в розмірі 4526 (чотири тисячі п'ятсот двадцять шість) гривень 10 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК" Гелексі" 482 (чотириста вісімдесят дві) гривні 48 копійок судового збору та 2 000 (дві тисячі) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК" ГЕЛЕКСІ" , місце знаходження: 01054м. Київ, вул. В'яеслава Липинського, 10/1, ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя