Справа № 363/2475/20 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2421/2026 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
03 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Демидів, Вишгородського району, Київської області, українця, громадянина України, який має повну середню освіту, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 06 жовтня 2021 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин;
- 13 січня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України, із застосуванням ст. 71, 72 КК України, до остаточного покарання у виді арешту на строк 4 місяці 10 днів;
- 26 лютого 2024 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на один рік;
- 28 лютого 2024 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді одного року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений з випробуванням - іспитовим строком на один рік;
- 14 квітня 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді одного року та двох місяців позбавлення волі,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, 07.06.2020, приблизно о 12 годині 00 хвилин (точного часу не встановлено), перебуваючи по АДРЕСА_2 , між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на грунті раптово виниклих неприязних відносин, виник словесний конфлікт, котрий в подальшому перейшов у сутичку між останніми. В ході вказаної сутички, ОСОБА_9 , не втримавшись на ногах, впав на землю та у останнього з кишені на асфальтне покриття випав гаманець. В цей же час, у ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна. Реалізуючи свій, раптово виниклий, злочинний умисел, 07.06.2020, приблизно о 12 год. 10 хв., ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, усвідомлюючи, що діє відкрито взяв гаманець ОСОБА_9 , відкривши який, відкрито, проти волі та бажання потерпілого, викрав грошові кошти з нього в сумі 700 гривень та покинув місце скоєння злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Своїми умисними діями ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_9 матеріального збитку на загальну суму 700,00 грн.
Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань призначених за даним вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2025, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 3 (три) місяці.
В строк відбування покарання повністю зараховано частково відбуте покарання за попереднім вироком.
Строк відбування покарання, призначеного даним вироком, ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 , а саме з 08 січня 2025 року, зарахувавши у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення (08.01.2024, 14.01.2024) із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2025 року.
Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом частково складання покарань, призначених за даним вироком та за вироками Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2023 та 14.04.2025, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 років позбавлення волі.
До остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 років позбавлення волі, зарахувати строк повністю відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023, у виді 4 місяців 10 днів арешту, із розрахунку відповідно до пп. а п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, що 1 дню позбавлення волі відповідає 1 день арешту.
Також, до остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 років позбавлення волі, зарахувати строк частково відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2025, у виді позбавлення волі за період часу з 08.01.2025 по дату ухвалення стосовно нього вироку суду першої інстанції, тобто до 25.06.2025.
В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтуванняапеляційної скарги прокурор зазначає, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 є незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_7 був раніше засуджений.
При цьому, як вбачається з оскаржуваного вироку Вишгородського районного суду Київської області від 25.06.2025, ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення 07.06.2020, тобто до ухвалення відносно нього вироків Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2023 та 14.04.2025, які між собою на підставі ст. ст. 70, 71 КК України не об'єднувались.
Таким чином, суд, при призначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , правильно врахував покарання, призначене йому вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2025, однак в порушення вищевказаних вимог ч. 4 ст. 70 КК України та положень постанови Об'єднаної Палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 15.02.2021, не врахував вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2023, незважаючи на те, відбув чи не відбув він покарання за вказаним вироком, тобто не застосував закон, який підлягає застосуванню, а отже неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Також, вбачається, що суд першої інстанції, не належним чином врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який вчинив кримінальне правопорушення, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, за яке передбачено покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк до 4 років та своїми кримінально-протиправними діями посягнув на одне із фундаментальних прав в демократичному суспільстві - гарантоване Конституцією України право приватної власності, а також те, що обвинувачений раніше 5 разів притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі, за вчинення тяжких злочинів, до покарання у виді реального позбавлення волі, останнім вироком засуджений до покарання у виді 1 року 2 місяців позбавлення волі, та будучи чоловіком працездатного віку, ніде офіційно не працевлаштований, не має міцних соціальних зв'язків, а саме родини та дітей, має негативну соціально-побутову характеристику, що свідчить про небажання ним стати на шлях виправлення.
Відтак, враховуючи вищенаведене, а також те, що місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з врахуванням покарання, призначеного йому вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2023, вбачається що остаточно призначене ОСОБА_7 покарання є таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який відмовився надавати будь-які пояснення по суті апеляційної скарги,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичні обставини кримінального правопорушення дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 186 КК України - як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про незаконність оскаржуваного вирок суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, то колегія суддів вважає їх обгрунтованими.
Так, як вбачається з матеріалів провадження, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 06.10.2021 ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до 80 годин громадських робіт.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023 ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України, з урахуванням вироку Шевченківського раойнного суду міста Києва від 06.10.2021, до остаточного покарання у виді 4 місяців 10 днів арешту, яке ОСОБА_7 , на момент ухвалення оскаржуваного вироку відбуто у повному обсязі.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2024 ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року обмеження волі, який з попередніми вироками Шевченківського районного суду міста Києва від 06.01.2021 та 13.01.2023 на підставі ст.ст. 70, 71 КК України, не об'єднувався.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва 28.02.2024 ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі, від відбування якого ОСОБА_7 звільнено на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік, який з попередніми вироками Шевченківського районного суду міста Києва від 06.10.2021, 13.01.2023 та 26.02.2024 на підставі положень ст. 70, 71 КК України, не об'єднувався.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2025 ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України, із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2024, до остаточного покарання у виді 1 року 2 місяців позбавлення волі, а вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 28.02.2024, ухвалено виконувати самостійно.
Окрім того, як слідує з оскаржуваного вироку Вишгородського районного суду Київської області від 25.06.2025, ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 186 КК України 07.06.2020, тобто до ухвалення щодо ОСОБА_7 вироків Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023 та 14.04.2025, які між собою на підставі положень ст. ст. 70, 71 КК України не об'єднувались.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Згідно із положеннями ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
В той же час, відповідно до правового висновку, сформульованого об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2021 року у справі №760/26543/17, призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, має ряд особливостей, з урахуванням яких, загальний алгоритм призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК передбачає такі елементи: 1) одержання точних даних про покарання, призначене особі попереднім вироком/попередніми вироками та у разі відбуття призначеного покарання, точного визначення його відбутої частини; 2) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку, а якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то призначення покарання за кожен злочин окремо; 3) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів; 4) призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених попереднім та новим вироками;? ? 5) зарахування в строк остаточного покарання, призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за попереднім вироком/попередніми вироками, якщо таке зарахування можливе.
При цьому, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. В даному разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів знаходить обгрунтованими доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, при призначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 правильно врахував покарання, призначене останньому за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2025, однак, в порушення вимог ч. 4 ст. 70 КК України та висновків, викладених у постанові Об'єднаної Палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2021 року у справі №760/26543/17, не врахував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023, незважаючи на те, відбув чи не відбув ОСОБА_7 покарання за вказаним вироком, тобто, суд, не застосував закон, який підлягає застосуванню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Вишгородського районного суду Київської області від 25.06.2025 підлягає скасуванню в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у зв?язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Крім того, колегія суддів знаходить обгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначені обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує тяжкість вчиненного кримінального правопорушення, дані, які характеризуються особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, офіційно не працює, не одружений, не має міцних соціальних зв'язків, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом'якшують покарання та вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом частково складання покарань, призначених за даним вироком та за вироками Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023 та 14.04.2025, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
До остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, зарахувати строк повністю відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023, у виді 4 місяців 10 днів арешту, із розрахунку відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, 1 (одному) дню позбавлення волі відповідає 1 (один) день арешту.
До остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, зарахувати строк частково відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2025, у виді позбавлення волі за період часу з 08.01.2025 по дату ухвалення стосовно нього вироку судом першої інстанції, тобто до 25.06.2025.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення та необхідності застосування більш суворого покарання.
На підставі наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 615, 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом частково складання покарань, призначених за даним вироком та за вироками Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023 та 14.04.2025, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
До остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, зарахувати строк повністю відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13.01.2023, у виді 4 місяців 10 днів арешту, із розрахунку відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, 1 (одному) дню позбавлення волі відповідає 1 (один) день арешту.
До остаточно призначеного ОСОБА_7 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, зарахувати строк частково відбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2025, у виді позбавлення волі за період часу з 08.01.2025 по дату ухвалення стосовно нього вироку судом першої інстанції, тобто до 25.06.2025.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання копії судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4