Справа № 494/1610/25
іменем України
"05" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Березівської міської ради, Березівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства,
У липні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Березівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Березівської міської ради, Березівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (на час ухвалення рішення - Березівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України), про визнання батьківства, в якому вказував, що з 2019 року він почав проживати з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За час спільного проживання, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилося двоє дітей - доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_6 (батьком якої записаний позивач).
02 вересня 2024 року сторони уклали між собою шлюб.
Оскільки на момент народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі та не подали спільні заяви про визнання батьківства, а тому записи про їх батька були внесені до актових записів про народження дітей на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 з метою захисту своїх прав як батька, а також прав та інтересів малолітніх, просив на підставі ст. 128 СК України про визнання його батьківства щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому порядку. Також вказував на відсутність у нього можливості подати спільну з відповідачкою заяву про визнання батьківства до відповідного органу ДРАЦС у зв'язку з його мобілізацією та проходженням військової служби в Збройних Силах України.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 04 серпня 2025 року цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду. Цією ж ухвалою залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконкому Березівської міської ради та виключено з числа третіх осіб без самостійних вимог Службу у справах дітей Березівської міської ради.
08 жовтня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача визнала повністю.
В судовому засіданні, яке проводилося без участі позивача ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю. При цьому пояснила, що у січні-лютому 2019 року вона познайомилася з ОСОБА_3 , який на той час був військовослужбовцем, через інтернет. Особисте знайомство з позивачем у неї відбулося приблизно наприкінці весни або на початку літа 2019 року. Відповідачка завагітніла. Після звільнення позивача з військової служби восени 2021 року сторони почали проживати разом, а в подальшому - одружилися. На момент народження ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проходив військову службу, внаслідок чого був позбавлений можливості подати заяву про визнання батьківства, сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, а тому записи про їх батька були внесені до актових записів про народження дітей на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері. В подальшому сторони зверталися до відділу ДРАЦС з приводу запису позивача батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однак їм було відмовлено у цьому у зв'язку з неспівпадінням по батькові дітей та імені позивача, як біологічного батька малолітніх. На цей час подача спільної заяви про визнання батьківства є неможливою, оскільки ОСОБА_3 проходить військову службу та перебуває в зоні бойових дій.
Представники третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача ОСОБА_3 , представників третіх осіб без самостійних вимог, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , показання свідка ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про неможливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачкою позову, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону.
При цьому, суд з пояснень відповідачки та показань свідка ОСОБА_8 встановив, що сторони познайомилися у 2019 році, з осені 2021 року почали проживати спільно.
Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилося двоє дітей - доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_6 (батьком записаний позивач).
02 вересня 2024 року сторони уклали між собою шлюб.
Оскільки на момент народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі та не подала з біологічним батьком дітей спільні заяви про визнання батьківства, а тому записи про їх батька були внесені до актових записів про народження дітей на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства (п. 3).
Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні.
У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо:
- дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК);
- у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина (ч. 1 ст. 135 СК);
- батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішенням органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 135 СК) (п. 4).
Відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це (п. 9).
На підтвердження батьківства ОСОБА_3 щодо малолітніх, окрім визнання позову відповідачкою, стороною позивача надано наступні докази:
-показання свідка ОСОБА_8 , який є близьким родичем відповідачки та підтвердив факт знайомства сторін у 2019 році, факт їх спільного проживання з 2021 року та спільного виховання дітей, у тому числі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
-копії фотокарток зі спільним зображенням сторін та дітей (а.с. 66-68).
Однак, на думку суду, вказані докази є недостатніми для визнання батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки в межах спору про визнання батьківства позивач повинен надати суду докази, які б беззаперечно свідчили про наявність біологічного споріднення між ним та малолітніми як батьком та дітьми.
Проте, згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На пропозицію суду щодо проведення судової молекулярно-генетичної експертизи з метою підтвердження прямої біологічної спорідненості між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 сторони відмовилися, вказуючи на недоцільність її проведення.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року зазначив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Окрім цього, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір про батьківство (тобто встановлено відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачкою приватного (цивільного) права (інтересу) позивача), а тому останні не позбавлені можливості зареєструвати ОСОБА_3 батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в адміністративному порядку через органи державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до положень ст. 126 СК України. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України така заява може бути подана як до, так і після народження дитини.
Суд також критично ставиться до твердження відповідачки про відмову відділу ДРАЦС у реєстрації позивача батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку з неспівпадінням по батькові дітей та імені позивача, як біологічного батька малолітніх, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами та не ґрунтуються на вимогах закону (який не передбачає таку підставу для відмови у реєстрації батьківства при подачі спільної заяви батьків про визнання батьківства). Вказані твердження також спростовуються відповіддю Березівського відділу ДРАЦС від 24 лютого 2026 року за вих. №126/24.1-19 на звернення ОСОБА_2 з приводу реєстрації позивача батьком малолітніх (а.с. 82), згідно якої відповідачці роз'яснено можливість реєстрації батьківства за наявності спільної заяви батьків.
Не приймає суд до уваги й твердження учасників справи про неможливість подачі сторонами спільної заяви про визнання батьківства у зв'язку з проходженням відповідачем військової служби та перебуванням в зоні бойових дій, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 126 СК України, п. 2.5 «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5 (в редакції на час розгляду справи), якщо заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін до актового запису про народження після державної реєстрації народження, не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови засвідчення справжності підпису нотаріально. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.
За встановлених обставин, суд вважає вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими та недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Березівської міської ради, Березівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв