Справа № 548/392/26
Провадження № 3/548/132/26
04.03.2026 м. Хорол
Суддя Хорольського районного суду Полтавської області Старокожко В.П., розглянувши матеріали, які надійшли з ВП №2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, мешканця АДРЕСА_1 , такого, що притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2, ч. 3 ст. 173-2 КУпАП ,
за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД 995472 від 19.02.2026, ОСОБА_1 19.02.2026 близько 21 год, перебуваючи за місцем проживання в АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім'ї відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме виражався нецензурною лайкою, образливо чіплявся до неї, чим завдав шкоди її психічному здоров'ю.
Попередньо роглянувши матеріали справи, доходжу висновку про таке.
Згідно зі ст. 278 КУпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Доказами у справах про вчинення насильства в сім'ї є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такими даними, згідно зі ст. 251 КУпАП, можуть бути: протокол про адміністративне правопорушення; пояснення особи, яка вчинила насильство в сім'ї; пояснення жертви насильства в сім'ї; пояснення свідків; висновок експерта; речові докази; показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху; протоколи про вилучення речей і документів, а також інші документи. Визначений законодавцем перелік доказів не є вичерпним. Наприклад, іншими документами як доказами про порушення захисного припису можуть бути технічні звіти телефонного оператора щодо розмов особи, яка вчинила насильство в сім'ї з жертвою тощо.
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сімї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, повязане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Диспозицією та обєктивною стороною правопорушення за ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за насильство в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сімї. Крім того, обовязковими ознаками складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП України є те, що особою, потерпілою від насильства в сім'ї може бути лише член сім'ї, діяння обовязково повинно бути протиправним, яке призвело або могло призвести до порушень прав члена сім'ї.
У практиці Європейського суду з прав людини існують рішення, що стосуються порушення прав людини, встановлених у Європейській конвенції в ситуаціях насильства в сімї. Це, зокрема, «А проти Сполученого Королівства» (1998), «Контрова проти Словаччини» (2007), «Беваква та С. проти Болгарії» (2008), «Опуз проти Туреччини» (2009). Останнє вказане рішення ЄС стосується багаторічного насилля в сім'ї відносно жінки та її матері. Системних характер насильницьких дій протягом багатьох років в результаті призвів до смерті матері заявниці. Не зважаючи на неодноразові спроби жінки привернути увагу своїми скаргами правоохоронні органи, та захистити себе та свою родини з боку держави, залишились безрезультатними. В даній справі Європейський суд прийшов до висновку, що насильство в сімї не є приватною чи сімейною справою, але є питання, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Крім того, Суд визнав нездатність держави адекватно реагувати та захистити жінок від домашнього насилля, що порушує їх право на захист перед законом, порушує право рівності. Стаття 8 Конвенції з прав людини говорить, про те, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюються згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві, а також для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоровя чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Вказана стаття Конвенції свідчить, про заборону втручання держави в особисте життя людини, однак повинна і має право належним чином відповідно до законодавства реагувати з метою протидії домашньому насильству як в державі, так і кожної окремої родини.
Проаналізовані рішення також демонструють формування ставлення Європейського суду з прав людини до проблеми насильства в сімї, поступове визнання цієї проблеми як такої, що зачіпає публічні інтереси, а не тільки окремо взяту родину. Сьогодні проблема домашнього насильства визнана грубим порушенням прав людини і держави мають створити ефективні механізми захисту і допомоги жертвам такого насильства. В даному випадку і Україна не є виключенням, в якій на сьогодні відсутня ефективна система захисту та надання допомоги жертвам насильства в сім'ї.
Вищезгадані рішення Європейського суду є достатньо революційними і надзвичайно важливими у сфері боротьби із домашнім насильством. По-перше, суд дав характеристику зобовязань держави у звязку з насильством в сімї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі, визнавши ті проблеми, які виникають через латентність та не реагування на це правопорушення і підкресливши серйозність, з якою держави повинні реагувати на нього.
Насамперед, насильство в сім'ї - це прихована епідемія світового масштабу. Тому люди у всьому світі добре розуміють важливість вирішення цієї проблеми, необхідність викорінення фактів насильства в сімейних відносинах, виховання молоді в дусі поваги до своїх рідних і близьких людей та намагаються виробити єдину систему попередження насильства в сім'ї й захисту його жертв. Подолання проблеми сімейного насильства надзвичайно важливе насамперед у звязку з тим, що сім'я - це основа суспільства, яка має перебувати під особливим захистом держави. Насильство й жорстокість в сім'ї не лише призводять до руйнування гармонійних стосунків між подружжям та дітьми, але і виступають однією з передумов розвитку злочинності в суспільстві в цілому.
Від насильства в сім'ї можуть потерпати всі члени родини, але найчастіше воно торкається найбільш уразливих верств населення: людей слабких, не здатних захистити себе, залежних матеріально чи фізично від інших членів сімї. Відповідно до практики ЄСПЛ, найбільше страждають від насильства в сім'ї жінки та неповнолітні діти. Також жертвами насильства стають люди похилого віку або люди з обмеженими фізичними чи психічними можливостями.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.
Стаття 28 Конституції декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Статтею 15 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 No2789-ІІІ, з подальшими змінами передбачено, що члени сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність згідно з законом.
Актуальність проблеми подолання та попередження насильства у сім'ї зумовлена стрімким збільшенням фактів фізичного, психологічного, економічного і сексуального насильства і одночасно при цьому відсутністю належного реагування на прояви насильства в сім'ї з боку суспільства, нашого безпосереднього оточення. Прояви насильства в сімях не повинні залишати нас байдужими, адже саме в сім'ях закладаються моральні засади суспільства, формується уява про нормальні людські стосунки, про любов, моральність, повагу одного до одного. Діти, які стали свідками або тим більше жертвами насильства в сім'ї, надалі нерідко самі переносять таку модель поведінки у своє доросле життя. Вивчення багатьох розглянутих судами справ свідчить про те, що значна частка кривдників, які демонстрували агресію і вчиняли злочини стосовно своїх рідних та близьких людей, виросли в сім'ях, де відбувалося насильство над ними або над їхніми близькими
Так, насильство в сім'ї має ознаки як адміністративного правопорушення, так і кримінального злочину. Основою розмежування є настання шкідливих або небезпечних наслідків.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , вбачається, що останній протягом 2025 року неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч. 3 КУпАП і Хорольським районним судом на нього накладалися відповідні стягнення.
Такий характер дій порушника безумовно свідчить про прямий умисел їх вчинення. Тобто особа усвідомлює наслідки своїх дій та бажає їх настання.
Зміст Закону чітко вказує, що насильство в сім'ї - застосування фізичного насильства, що не завдає фізичного болю і не спричиняє тілесних ушкоджень.
Аналізуючи наявні матеріали адміністративного провадження, ймовірно можна зробити висновок, що дії, вчинені порушником не підпадають під дії згаданого вище закону, а носять більш жорсткий характер. В такому випадку, працівник поліції, не зробив повний перелік всіх процесуальних дій, спрямованих на те, щоб провести аналіз ситуації, що склалася, не направив матеріали до слідчого органу, не допитав свідків.
Із судової практики суддів України, які розглядають категорії справ, пов'язаних із насильством в сім'ї, а також виходячи із матеріалів, які надають судам правоохоронні органи для прийняття остаточного рішення, вбачається така характерна особливість: хто перший із учасників конфлікту в сім'ї викликає працівників поліції, той автоматично стає потерпілим, а інший-порушником. Такий хід обставин на практиці полягає в тому, що зайвий раз працівниками поліції не досліджуються всі деталі та обставини, складається тільки протокол про адміністративне правопорушення відносно одного учасника побутового конфлікту, сварки, скандалу та інше.
Як правило, учасниками конфлікту є дві і більше особи, які у своїх судженнях є упередженими. Тому, з метою надання належної правової оцінки діям учасників конфлікту не можна посилатися виключно на субєктивні припущення одного із учасників побутового скандалу. Такі показання можуть бути взяті до уваги з іншими допустимими доказами, яких суду не надано. Виходячи з принципу диспозитивності суд не може виходити за межі пред'явленого обвинувачення та приймає рішення на підставі наданих у своїй сукупності доказів, які за результатом судового засідання не були надані і учасниками конфлікту.
Аналізуючи у своїй сукупності всі зібрані по справі матеріали адміністративного провадження, вбачається, що не прийнято жодного процесуального рішення про те, на підставі яких доказів уповноважена службова особа дійшла висновку про наявність в діях порушника саме насильства в сім'ї, в той час як правопорушник систематично, незважаючи на застосовані судом заходи, продовжує вчиняти аналогічні порушення відносно своєї матері.
Ретельно дослідивши матеріали адміністративного провадження, вважаю передчасним вирішувати по суті та приймати постанову з остаточним процесуальним рішенням у цій справі про адміністративне правопорушення, так як відсутня вмотивована постанова слідчого про закриття кримінального провадження, за відсутності у діях ОСОБА_1 події чи/або складу кримінальних правопорушень. Необхідно спочатку прийняти рішення про наявність або відсутність в діях порушника складу кримінального правопорушення, тобто внести відомості до ЄРДР по факту вимагання, погрози життю та здоров'ю потерпілих, можливого обігу наркотичних засобів і тільки після закриття кримінального провадження (якщо таке буде мати місце), можливо стверджувати про наявність в діях порушника складу адміністративного правопорушення та керуватися нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Така послідовність дій надасть можливість суду прийти до чіткого висновку по справі, вірно застосувати до порушника покарання за Кодексами та Законами України, а також у разі відсутності або наявності в діях порушника складу адміністративного або кримінального правопорушення, прийняти остаточне рішення, розглянувши яке, не будуть порушенні строки про притягнення особи до юридичної відповідальності.
У звязку із викладеним, відповідно до ст. 253 КУпАП надсилаю матеріали адміністративного провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП до слідчого відділення ВП № 2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області для організації проведення перевірки та прийняття відповідного рішення в порядку КПК.
Керуючись ст.ст.173-2 ч.3, 253, 276, 277, 278, 283, 284 КУпАП, суддя
матеріали справи № 548/392/26 відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП надіслати керівнику СВ ВП № 2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області для організації проведення перевірки та прийняття відповідного рішення в порядку КПК України.
Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі скарги через Хорольський районний суд протягом десяти днів з дня її постановлення.
Суддя В.П. Старокожко