05 березня 2026 року
м. Київ
справа №160/7904/25
адміністративне провадження №К/990/4462/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Лушпенком Дмитром Сергійовичем, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 160/7904/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, в якому просив:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо не включення до періодів, за які ОСОБА_1 нараховано та виплачена додаткову винагороду, встановлену Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, часу безпосередньої участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій, Луганській, Херсонській та Харківський областях, за періоди часу з 14 березня 2022 року по 16 червня 2022 року включно, з 09 серпня 2022 року по 23 серпня 2022 року включно, з 23 серпня 2022 року по 18 листопада 2022 року включно, з 09 грудня 2022 року по 07 лютого 2023 року включно, з 23 березня 2023 року по 29 вересня 2023 року включно та з 11 жовтня 2023 року по 14 березня 2024 року включно;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 роки;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період часу з вересня 2022 року по березень 2024 року включно, військового збору;
-стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 525598,31 гривень недоплаченої ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168;
-стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 13765,36 гривень компенсації за невикористану ОСОБА_1 додаткову відпустку учасника бойових дій за 2023 та 2024 роки;
-стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 20409,84 гривень безпідставно утриманого, з грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період часу з вересня 2022 року по березень 2024 року включно, військового збору.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період за періоди з 01 травня 2022 року по 16 червня 2022 року; з 15 листопада 2022 року по 18 листопада 2022 року; з 09 грудня 2022 року по 10 грудня 2022 року; з 01 лютого 2022 року по 07 лютого 2022 року; з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року; з 01 квітня 2023 року по 17 квітня 2023 року; з 22 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року; з 01 травня 2023 року по 05 травня 2023 року; з 06 вересня 2023 року по 10 вересня 2023 року; з 11 жовтня 2023 року по 14 жовтня 2023 року; за 19 жовтня 2023 року; з 15 литстопада 2023 року по 16 листопада 2023 року; з 13 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року; за 01 січня 2024 року; з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року; з 27 січня 2024 року по 31 січня 2024 року; з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року включно.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік та 2024 рік.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з вересня 2022 року по березень 2024 року включно військового збору.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000,00 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 15 листопада 2022 року по 18 листопада 2022 року; з 09 грудня 2022 року по 10 грудня 2022 року; з 01 січня 2022 року по 07 лютого 2022 року; з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року; з 01 квітня 2023 року по 17 квітня 2023 року; з 22 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року; з 01 травня 2023 року по 05 травня 2023 року; з 06 вересня 2023 року по 10 вересня 2023 року; з 11 жовтня 2023 року по 14 жовтня 2023 року; за 19 жовтня 2023 року; з 15 листопада 2023 року по 16 листопада 2023 року; з 13 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року; за 01 січня 2024 року; з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року; з 27 січня 2024 року по 31 січня 2024 року; з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 роки (станом на дату звільнення), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 безпідставно утриманого з грошового забезпечення за період з вересня 2022 року по березень 2024 року включно військового збору.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №160/7904/25 - скасовано в частині задоволення позову щодо визнання дій протиправними та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 15 листопада 2022 року по 18 листопада 2022 року; з 09 грудня 2022 року по 10 грудня 2022 року; з 01 лютого 2022 року по 07 лютого 2022 року; з 23 березня 2023 року по 31 березня 2023 року; з 01 квітня 2023 року по 17 квітня 2023 року; з 22 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року; з 01 травня 2023 року по 05 травня 2023 року; з 06 вересня 2023 року по 10 вересня 2023 року; з 11 жовтня 2023 року по 14 жовтня 2023 року; за 19 жовтня 2023 року; з 15 листопада 2023 року по 16 листопада 2023 року; з 13 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року; за 01 січня 2024 року; з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року; з 27 січня 2024 року по 31 січня 2024 року; з 01 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні цієї частини позову.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №160/7904/25 - залишено без змін.
07 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій ОСОБА_1 просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, що її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
29 січня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга позивача, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з таких підстав.
Під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 329 КАС України якою передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 09 грудня 2025 року, а касаційну скаргу вперше подано 07 січня 2026 року, що свідчить про дотримання скаржником строку звернення до суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 160/7904/25, повернуто особі, яка її подала.
Так, відповідно до відомостей з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду від 20 січня 2026 року, доставлено до електронного кабінету представника скаржника 20 січня 2026 року о 19:41, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
29 січня 2026 року скаржник через підсистему «Електронний суд» вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
В поданій касаційній скарзі скаржник не порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє посилання на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень та не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що справа №160/7904/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Відтак, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення та уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Лушпенком Дмитром Сергійовичем, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 160/7904/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
-уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України);
-заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
В.Е. Мацедонська ,
Судді Верховного Суду