05 березня 2026 року
м. Київ
справа №240/21599/25
адміністративне провадження № К/990/9170/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №240/21599/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому в періоди з 25 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати військову частина НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 25 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, як вже зазначалося вище, судом першої інстанції розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №240/21599/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Судді І.В. Дашутін
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов