05 березня 2026 року
м. Київ
справа №280/7317/24
адміністративне провадження № К/990/8168/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
перевірив касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №280/7317/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Д.Г. про визнання постанов ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 про закінчення виконавчих проваджень незаконними та їх скасування,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Д.Г про визнання постанов ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 про закінчення виконавчих проваджень незаконними та їх скасування. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 , винесених старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г по примусовому виконанню виконавчих листів №280/1413/23 від 09 квітня 2024 року та №280/5726/22 від 02 квітня 2024 року, виданих Запорізьким окружним адміністративним судом.
Зобов'язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г поновити (продовжити) примусове виконання виконавчих листів №280/1413/23 від 09 квітня 2024 року та №280/5726/22 від 02 квітня 2024 року, виданих Запорізьким окружним адміністративним судом, з урахуванням вищезазначених норм Закону України «Про виконавче провадження.
23 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №280/7317/24. Скаржник просить скасувати оскаржувану рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
У силу пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У свою чергу, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги та тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що спір у цій справі виник з приводу рішень та бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення у цій справі скаржник не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, у касаційній скарзі скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №280/7317/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Д.Г. про визнання постанов ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 про закінчення виконавчих проваджень незаконними та їх скасування.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович