04 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/3132/19
адміністративне провадження №К/990/5008/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 за позовом Садівничого кооперативу "Буревестник" до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправними та скасування рішень,-
04.02.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ОСОБА_1. на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 1 частини другої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2026 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк у десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків шляхом направлення до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів та документа про сплату судового збору на суму 6147,20 грн.
В межах строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 16.02.2026, скаржником надіслано до суду касаційної інстанції заяву про усунення недоліків касаційної скарги до якої додано документ про сплату судового збору на суму 6147,20 грн та докази на обґрунтування клопотання про поновлення строку на подачу касаційної скарги.
В підтвердження обставин ненаправлення судом апеляційної інстанції та неотримання скаржником копії оскаржуваної постанови скаржник надає відповідь на адвокатський запит його представника - адвоката Чабан О.А. від 24.02.2026 №420/3132/19/20264/26, з якої видно, що відомості щодо направлення або вручення скаржнику копії постанови суду апеляційної інстанції від 14.11.2025 у матеріалах справи відсутні.
З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Колегія суддів враховує той факт, що наданою скаржником відповіддю на адвокатський запит підтверджується відсутність у матеріалах справи відомостей щодо направлення або вручення йому копії постанови суду апеляційної інстанції від 14.11.2025,відповідно відсутність доказів належного повідомлення скаржника про прийняття та складення повного тексту зазначеного судового рішення.
Таким чином, наведені заявником обставини свідчать про те, що копія оскаржуваного судового рішення у порядку, визначеному процесуальним законом, йому не надсилалась та не вручалась, що об'єктивно унеможливило своєчасне подання касаційної скарги у межах строку, встановленого статтею 329 КАС України.
З огляду на викладене, розглянувши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин його пропуску та наявність підстав для його поновлення.
Разом з тим, перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями статті 328 КАС України, частиною першою якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно із якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Як зазначено вище, касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України й пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування положень статті 19 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та КАС України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2019 у справі № 363/3786/17 та Верховного Суду від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, від 14.08.2018 у справі №815/3880/14, від 26.05.2020 у справі №750/11932/16-а, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 15.04.2020 у справі №702/1384/16-а, від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах №826/4630/18 й № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 у справі № 450/1236/17, від 04.02.2020 у справі №320/7969/17, від 25.01.2024 у справі №420/3132/19, від 14.07.2021 у справі №260/20/19, від 01.09.2022 у справі № 520/16518/2020, від 13.11.2019 у справі №687/1539/16-а, від 21.10.2019 у справі №826/3820/18, від 25.05.2022 у справі № 826/4181/17 та від 04.03.2023 у справі № 826/17687/16, зокрема щодо того, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають бути узгоджені з генеральним планом населеного пункту, деталізувати його положення та не суперечити йому, а також щодо права позивача на оскарження нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що аналіз зазначених вище постанов Верховного Суду та Верховного Суду України на які зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень у справі № 420/3132/19 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки вони ухвалені або за іншого суб'єктного складу учасників відносин, або предмету спору, правового регулювання чи фактичних обставин у справі, що виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2024, якою при попередньому касаційному перегляді було скасовано судові рішення у справі №420/3132/19 та направлено справу на новий розгляд для встановлення права позивача на оскарження нормативно-правового акта відповідно до вимог статті 264 КАС України.
Натомість, як слідує з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій врахували наявність у СК "Буревестник" права на оскарження рішень суб'єкта владних повноважень в судовому порядку, оскільки цими рішеннями порушені права позивача, закріплені у статтях 6, 11 Водного кодексу України, статтях 4, 9, 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 1 Земельного кодексу України, а також у Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
За таких обставин, Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, наведені скаржником доводи, на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не можуть слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.
Окрім того, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України є можливим за умови наведення обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, зазначене порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Отже, за відсутності у касаційній скарзі обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
В загальному доводи касаційної скарги ґрунтуються на необхідності додатково перевірити та переоцінити докази, визнати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні саме так, як вважає скаржник.
Інші наведені скаржником обґрунтування вимог до суду касаційної інстанції стосуються оцінки встановлених судами обставин справи та досліджених ними доказів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.
В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Отже, касаційна скарга за формою та змістом не відповідає положенням статті 330 КАС України, оскільки в ній не зазначено належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, зокрема, в частині правильного та (або) додаткового визначення підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху).
З урахуванням наведеного, скаржнику необхідно усунути зазначені недоліки шляхом направлення до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити належні підстави оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі №420/3132/19.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
А.І. Рибачук
Н.В. Коваленко
Л.В. Тацій,
Судді Верховного Суду