05 березня 2026 року
м. Київ
справа №520/14312/25
провадження № К/990/3379/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №520/14312/25
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати капітану ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити капітану ОСОБА_1 грошову допомоги на оздоровлення за 2025 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати капітану ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17 квітня 2025 року здійснити призначення, обчислення та нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 520/14312/25, яку ухвалою Верховного Суду від 02.02.2026 залишено без руху, надавши скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до Суду, зокрема:
- уточнену касаційну скаргу, в якій обґрунтувати наявність передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, підстав касаційного оскарження судових рішень;
- документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
06 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» у касаційне провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №520/14312/25 (№К/990/3379/26) сформовано заяву про усунення недоліків, в якій, на виконання ухвали Суду від 02.02.2026 (про залишення касаційної скарги відповідача), позивачем надано:
- уточнену касаційну скаргу на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №520/14312/25;
- клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги;
- квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЕСІТС (відповідачу).
Судом установлено, що після ухвалення оскаржуваної відповідачем постанови суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із заявою до Другого апеляційного адміністративного суду, у якій просив вирішити питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на його користь судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн, сплачений на підставі квитанції від 02.06.2025 №1043-6705-4251-9366.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі № 520/14312/25 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №520/14312/25, за якою ухвалою Верховного Суду від 05.02.2026 відкрито касаційне провадження (№К/990/3752/26).
Отже, заява позивача стосується касаційної скарги, стосовно якої Судом не було постановлено ухвали про залишення такої касаційної скарги без руху, натомість, ухвалено відкрити касаційне провадження.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
На підставі наведеного, заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків від 06.02.2026 разом із доданими до неї документами слід повернути без розгляду.
На виконання ухвали Верховного Суду від 02.02.2026, 09 лютого 2026 року до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору з урахуванням дії правового режиму воєнного стану, а 11 лютого 2026 року - уточнену касаційну скаргу.
23 лютого 2026 року до Верховного Суду від відповідача надійшла заява про усунення недоліків в повному обсязі, до якої долучено документ про сплату судового збору в установленому розмірі та повторно додано уточнену касаційну скаргу від 11.02.2026.
В уточненій касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Отже, відповідачем усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, що дає змогу суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження. З огляду на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, в частині сплати судового збору, клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору з урахуванням дії правового режиму воєнного стану від 09.02.2026 слід повернути без розгляду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд першої інстанції здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або значного суспільного інтересу чи виняткового значення для особи, яка подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Посилаючись на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та належним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Зазначаючи в касаційній скарзі про відсутність єдиного підходу щодо визначення належного суб'єкта владних повноважень у сфері грошового забезпечення військовослужбовців у разі їх переведення між військовими частинами, скаржником не наведено відповідних доказів на підтвердження чи то різної правозастосовчої практики, чи то застосування судами різних підходів стосовно вказаного питання.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував належним чином наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23.10.1996, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19.12.1997, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 167, 328, 333, 359 КАС України, Суд
1. Заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків від 06.02.2026 разом із доданими до неї документами та клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору з урахуванням дії правового режиму воєнного стану від 09.02.2026 - повернути без розгляду.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №520/14312/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду