05 березня 2026 року
м. Київ
справа №240/20242/25
провадження № К/990/6590/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
13 лютого 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у вигляді не здійснення мені перерахунку та виплати усього належного грошового забезпечення (основні, додаткові види, щомісячні, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премію) за період проходження військової служби з 13 жовтня 2023 року по 25 червня 2025 року з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням вимог статті 7 КАС України, висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19 щодо не застосовування положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, а також того, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили а суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати пункт 3 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1774-VIII (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ця норма й не була скасована на момент спірних правовідносин;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату усього належного грошового забезпечення (основні, додаткові види, щомісячні, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премію) за період проходження мною військової служби з 13 жовтня 2023 року по 25 червня 2025 року з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням вимог статті 7 КАС України, висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19 щодо не застосовування положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, а також того, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили а суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1774-VIIІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ця норма й не була скасована на момент спірних правовідносин.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 05 січня 2026 року адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 18 червня 2025 року по 25 червня 2025 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 вказаної постанови.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 18 червня 2025 року по 25 червня 2025 року грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії), з використанням розмірів посадовою окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців. осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Не погодившись із даним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Разом з цим, відповідачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 лютого 2026 року відмовив у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху, надавши п'ятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду для усунення її недоліків шляхом надіслання оригіналу документа про сплату судового збору.
Копію ухвали суду згідно з довідкою про доставку документа через систему «Електронний суд», апелянту доставлено до електронного кабінету 07 лютого 2026 року о 08:55 год.
11 лютого 2026 року до суду надійшов додатковий примірник апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , поданий за допомогою підсистеми «Електронний суд», однак недоліки, про які було зазначено в ухвалі від 07 лютого 2026 року відповідачем при поданні додаткового примірника не усунуто.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 240/20242/25 повернув відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169, частини другої статті 298 КАС України.
Не погоджуючись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила їх у касаційному порядку.
Щодо оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в касаційному порядку Верховний Суд вказує на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Частиною першою статті 328 КАС України обумовлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року не переглянуте по суті в апеляційному порядку, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в касаційному порядку, Верховний Суд зазначає таке.
Так, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із невиконання апелянтом вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 07 лютого 2026.
За змістом пункту 1 частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, що склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору (постанова Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 500/2544/19).
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ (далі Закон № 3674-VІ).
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Статтею 8 Закону № 3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб'єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.
Тобто, відстрочення сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої цієї ж статті у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні та обставини, на які покликається автор в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
При цьому, Суд зауважує, що Військова частина НОМЕР_1 не позбавлена можливості звернутися повторно до суду апеляційної інстанції з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 240/20242/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 240/20242/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська