05 березня 2026 року
м. Київ
справа №440/12649/25
провадження № К/990/6014/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
11 лютого 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Радишевська О. Р. 25 лютого 2026 року перебувала у відпустці на підставі наказу від 20 лютого 2026 року № 308/0/6-26, судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Радишевська О. Р., Мацедонська В. Е. з 26 лютого 2026 року по 28 лютого 2026 року перебували у відрядженні на підставі наказу від 24 лютого 2026 року № 333/0/6-26, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смокович М. І. з 02 березня 2026 року по 04 березня 2026 року перебував у відпустці на підставі наказу від 25 лютого 2026 року № 531/0/5-26, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу суддів з відрядження та відпустки.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період служби з 26 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період служби з 26 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року включно з урахуванням раніше виплачених сум.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 09 грудня 2025 року адміністративний позов задовольнив.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 26 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 26 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2025 року апеляційну скаргу залишив без руху, та надав десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання оригіналу документу про сплату судового збору.
Через систему «Електронний суд» представником Військової частини НОМЕР_1 подано до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі у зв'язку з відсутністю коштів для його сплати.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 січня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, продовжив Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 440/12649/25 - на десять днів з дня отримання копії даної ухвали суду.
19 січня 2026 року представником Військової частини НОМЕР_1 повторно подано до суду через систему «Електронний суд» клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2026 року у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення від сплати судового збору відмовив, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 440/12649/25 повернув відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, частини другої статті 298 КАС України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила її в касаційному порядку.
Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості, Верховний Суд зазначає таке.
Так, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із невиконання апелянтом вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 22 грудня 2025 року.
За змістом пункту 1 частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, що склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору (постанова Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 500/2544/19).
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ (далі Закон № 3674-VІ).
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Статтею 8 Закону № 3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб'єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.
Тобто, відстрочення сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду.
Також Верховний Суд в ухвалі від 05 липня 2021 року у справі № 320/10912/20 зазначив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої цієї ж статті у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні та обставини, на які покликається автор в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
При цьому, Суд зауважує, що Військова частина НОМЕР_1 не позбавлена можливості звернутися повторно до суду апеляційної інстанції з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 440/12649/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська