05 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/4788/24 пров. № А/857/1320/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевича Т.В., Обрізка І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 260/4788/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції -Микуляк П.П.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), яким просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із 01 січня 2013 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2013 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі - Порядок №44);
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі із 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року із урахуванням базового місяця березень 2018 року та абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078);
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 року по 22.07.2019 року у розмірі 4463,15 грн. га місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2012 року по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку № 44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на переконання позивача, індексація грошового забезпечення відповідачем обчислена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинен бути січень 2008 року та березень 2018 року, з урахуванням пункту 5 абзацу 4, 5, 6 Порядку №1078.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01 грудня 2015 року по 22 липня 2019 року.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 та з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року - березень 2018 року у відповідності до абзаців 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 та з врахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 ймовірний розмір індексації грошового забезпечення складає 1375,38 (сума можливої індексації 4463,15 грн. відняти суму підвищення доходу 3087,77 грн.). Також зазначає, що позивач не звертався до відповідача з заявою про компенсацію податку з доходів фізичних осіб, а також сама індексація не виплачена, у зв'язку з цим вказана вимога позивача є передчасною, так як у позивача відсутнє порушене право.
Відповідач вважає, що в частині, що стосується компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, позивач пропустив строк на звернення до суду.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22 липня 2019 року №296-ОС ОСОБА_1 було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу.
Із копій особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 із НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) із 2013 по 2018 роки вбачається, що останньому виплачено індексації грошового забезпечення у 2013 році - 00,00 грн.; у 2014 році - 1 158,32 грн.; у 2015 році - 1 544,52 грн.; у 2016 році - 0,00 грн.; у 2017 році - 0,00 грн.; 2018 році - 00,00 грн.
Із січня по грудень 2013 року; із січня по березень 2014 року; із січня по жовтень 2015 року; з січня по грудень 2016 року; із січня по грудень 2017 року; січень та лютий 2018 року - індексація грошового забезпечення в загалі не була нарахована та виплачена, а у місяцях, коли йому була виплачена індексація у ці роки, її нарахування було проведено відповідачем на власний розсуд без врахування індексу споживчих цін та застосування базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення, тобто з порушенням вищевказаних законодавчих норм, а саме підвищення посадового окладу на законодавчому рівні у січні 2008 року.
Із копій особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 із НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) із 2018 по 2019 роки вбачається, що індексації грошового забезпечення у ці роки нараховувалась та виплачувалась без врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Вважаючи, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2013 року по 22.07.2019 року обчислена з порушенням вимог чинного законодавства, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за період з 01.03.2018 р. по 17.08.2023 р. відповідачем не здійснено належного обрахування сум індексації грошового забезпечення позивача, тому належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення за вказаний період та зобов'язання нарахувати та виплатити індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 22.07.2019 р., виходячи з базового місяця березень 2018 року з урахуванням пункту 5 абзацу 4, 5, 6 Порядку № 1078.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, колегія суддів встановила наступне.
Як видно з встановлених обставин справи та рішення суд першої інстанції відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року та не вирішував питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вказані висновки, щодо розуміння положень Порядку №1078 та розрахунку суми індексації-різниці викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21.
Буквальний спосіб тлумачення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Звідси апеляційним судом встановлено, що: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (з урахуванням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) становить - 3087,77 грн (8469,60 грн - грошове забезпечення в березні 2018 року - 5381,83 грн - грошове забезпечення в лютому 2018 року); сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року становить 4463,15 грн (1762 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року х 253,30% величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року і поділити на 100%).
Такий розмір індексації грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн., який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами, та такий підтверджується постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року по справі № 520/6243/22.
Отже, в березні 2018 року у позивача відбулося підвищення доходу, однак, не має місця перевищення суми можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року 4463,15 грн, що є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Таким чином, відповідно до вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації - різниці грошового забезпечення в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 3087,77 грн. та становить 1375,38 грн. Такий розмір «індексації-різниці» грошового забезпечення 1375,38 грн., згідно абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 повинен був бути виплачений позивачу по день звільнення з військової служби або до наступного підвищення тарифної ставки (окладу) та до такого розміру додається сума «поточної» індексації, яка виплачується коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103%.
Однак, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що в період починаючи з 01.03.2018 позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частина друга статті 77 КАС України чітко визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно не врахував норми абзаців третього-п'ятого пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Разом з тим, у рішенні суду першої інстанції не визначено конкретного розміру індексації-різниці, яка підлягає виплаті, а лише зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 без врахування правових висновків Верховного Суду щодо обов'язку суду вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
З огляду на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 440/1497/22 вважав, що повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у випадку, який розглядається, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає саме у не вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 22.07.2019, а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у спірний період та зобов'язання здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за вказаний період, виходячи з фіксованої величини 1375,38 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Відтак, суд першої інстанції не дотримався принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, а саме: не визначив розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, а також не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З наведеного вбачається, що належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення та його видів відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються порушення строків звернення до суду, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Натомість, такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), відповідно до частин першої та другої статті 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто, у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим, Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до КЗпП України внесено зміни, частину першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Тобто, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Більше того, у вказаному вище судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію, відповідно до якої до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України у редакції норми до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До вимог щодо стягнення середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року застосуванню підлягають норми частини першої статті 233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З позовної заяви слідує, що позовні вимоги стосуються періоду з 01 грудня 2015 року по 22 липня 2019 року.
Відтак, колегія суддів констатує, що згідно з позицією Великою Палати Верховного Суду до позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 грудня 2015 року по 22 липня 2019 року застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції норми до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення позивача до суду не знайшли свого підтвердження.
Разом з тим, у рішенні суду першої інстанції не визначено конкретного розміру індексації-різниці, яка підлягає виплаті, а лише зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 без врахування правових висновків Верховного Суду щодо обов'язку суду вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Тому у відповідній частині рішення суду першої інстанції підлягає доповненню конкретною сумою індексації грошового забезпечення, яку відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити позивачу.
Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, проте не провів розрахунку конкретних сум такої індексації грошового забезпечення, то рішення суду першої інстанції підлягає доповненню вищевикладеними розрахунками сум, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити позивачу.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 260/4788/24 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в такій редакції:
«Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 липня 2019 року - березень 2018 року із застосуванням щомісячної суми індексації-різниці 1375,38 грн у відповідності до абзаців 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та з врахуванням раніше виплачених сум.».
У решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
І. М. Обрізко