05 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5674/24 пров. № А/857/32497/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 260/5674/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції - Рейті С.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 05.04.2020 року по 18.07.2022 року у повному обсязі, з 19.07.2022 року по 27.07.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року№ 100.
2) Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 05.04.2020 року по 18.07.2022 року у повному обсязі, з 19.07.2022 року по 27.07.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
3) Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати па суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
4) Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.04.2021 року № 137-ОС прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.04.2021 року.
При цьому, при звільненні позивачу не було проведено повного розрахунку.
27.07.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 року залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 року у справі № 260/338/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 122587,84 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 19.07.2022 року по 27.07.2024 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 202085,84 грн. (двісті дві тисячі вісімдесят п'ять гривень вісімдесят чотири копійки), з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 27.07.2024 року.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зазначає, що підставою для здійснення виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку є присуджена за рішенням суду сума, яка підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Таким чином періодом, який слід рахувати для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні слід вважати період з 09.05.2024 року (дата ухвалення постанови апеляційною інстанцією) до 27.07.2024 року (дата проведення виплати відповідачем на виконання рішення суду).
Також звертає увагу суду, що враховуючи специфіку бюджетних асигнувань виплата була проведена липні 2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 року по справі №260/338/24, тобто рішення було виконано у розумний термін з моменту набрання ним законної сили, відтак, підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 27.07.2024 року відсутні.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.04.2021 року № 137-ОС прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Проте, як встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 року у справі № 260/338/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 року, НОМЕР_2 прикордонним загоном протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, та виплатити перераховану індексацію з врахуванням виплачених сум, а також, за період з 01.03.2018 року по 05.04.2021 року, з урахуванням пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
27.07.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 року у справі № 260/338/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 122587,84 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Оскільки відповідачем протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні, останній вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 202085,84 грн. (двісті дві тисячі вісімдесят п'ять гривень вісімдесят чотири копійки), з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 27.07.2024 року.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд першої інстанції робить висновок, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, в частині вирішення питання щодо права позивача на виплату компенсації відповідно до законодавства, апеляційний суд враховує таке.
Приписи статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ) визначають, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статті 4 наведеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання про те, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі в/ч) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, 8 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Судом встановлено, що 27.07.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 року у справі № 260/338/24 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 122587,84 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду сформованої у постанові від 2 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Таким чином, апеляційний суд звертає увагу на те, що норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до в/ч за виплатою такої компенсації.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність виплати відповідачем позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону №2050-ІІІ.
Щодо порядку розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1ст.117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Суд першої інстанції встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.04.2021, натомість грошове забезпечення виплачене йому відповідачем на виконання рішень суду у справі № 260/338/24 - 27.07.2024.
Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Відмова військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач звільнений з військової служби з 05.04.2021. Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 06.04.2021, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 06.04.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 27.07.2024 (день остаточного розрахунку при звільненні) та становить 1208 днів.
Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст. 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів після внесених змін 19.07.2022 у частині 1 статті 117 КЗпП України.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 185 календарні дні.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Відповідно до копії особистої картки на грошове забезпечення за 2021 рік, розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2021 року - 12928,42 грн., у березні 2021 року - 12928,42 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 59 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 438,25 грн. (25856,84 грн : 59 днів).
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 438,25 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 185 (кількість днів затримки розрахунку) = 81076,25 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.04.2020 по 27.07.2024, але не більше як за шість місяців у сумі 81076,25 грн.
Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022.
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають встановленим у справі обставинам, проте суд допустився помилки при розрахунку періоду, що призвело до неправильного її вирішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 260/5674/24 в мотивувальній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити, виклавши її відповідно до тексту цієї постанови.
Абзац 3 резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 260/5674/24, змінити та викласти його в такій редакції:
«3. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05.04.2020 по 27.07.2024, але не більше як за шість місяців в сумі 81076,25 грн. (вісімдесят одна тисяча сімдесят шість гривень двадцять п'ять копійок), з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.»
В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 260/5674/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич