05 березня 2026 року м. РівнеСправа №460/10749/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 28.03.2025 №172650008303 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача-1 призначити та виплатити позивачу з 21.03.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживала в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 20.02.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, рішенням органу Пенсійного фонду позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №460/4177/24 визнано протиправним та скасовано вказане рішення органу Пенсійного фонду та зобов'язано його повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків наведених у цій постанові. 21.03.2025 позивач повторно звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 вказаного Закону. Проте, органом Пенсійного фонду знову відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання на території зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач, не погоджується із висновками відповідачів про відсутність у неї станом на 01.01.1993 необхідного (не менше 3-х років) періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням. У свою чергу наявність такого посвідчення підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501. Таким чином, поданими позивачем документами підтверджено факт її постійного проживання (реєстрації) в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" станом на 01.01.1993 більше трьох років, що згідно вимог ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ. Зауважила, що рішенням суду у справі № 460/4177/24 підтверджено право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у 54 роки. За наведених обставин, вважає, що відповідач-2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 26.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 03.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у відповідача-2 додаткові докази. Встановлено строк для подання відповідачами відзиву.
За змістом довідок про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронних кабінетів відповідачів в підсистемі “Електронний суд» 03.07.2025.
У встановлений судом строк відповідачі відзиву не подали. Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідачів не надходило.
Разом з тим, 11.07.2025 відповідач-2 подав суду витребувані ухвалою від 03.07.2025 додаткові докази.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01.01.1998 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 04.03.2024 №13/06-372, виданою Ремчинським старостинським округом №6 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, позивач була зареєстрована та проживала в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області у періоди з 26.04.1986 по 11.09.1987, з 06.01.1989 по червень 1990 року та з 01.12.1997 по даний час.
У період з 01.09.1987 по 06.07.1989 позивач навчалася в СПТУ №16 м. Звенигородка, яке перейменоване в ПТУ №16 м. Звенигородка, а згодом в Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», на денному відділенні у групі «А» за спеціальністю «Сиророб-майстер» з 01.09.1987 по 06.07.1989 та проживала в гуртожитку за адресою: вул. Кірова (нині О. Кошиця), 38, м. Звенигородка, Черкаська область, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 03.07.1989 Звенигородським СПТУ №16, а також довідкою від 03.04.2024 №239, виданою Державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».
При цьому, у період з 16.01.1989 по 01.07.1989 позивач була прийнята на роботу на період проходження виробничої практики на робочому місці сиророба 1 розряду на Сарненський маслоробний комбінат, що підтверджується архівною довідкою від 04.04.2024 №367, виданою Комунальною установою «Трудовий архів» Сарненської міської ради.
У періоди з 07.07.1989 по 12.04.2000 та з 01.01.2002 по 09.02.2004 ОСОБА_1 працювала у Сарненському маслоробному комбінаті (в подальшому Відкрите акціонерне товариство «Сарненський маслоробний комбінат»), що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_3 (дата заповнення 09.01.1989), а також архівною довідкою від 23.01.2024 №118, виданою Комунальною установою «Трудовий архів» Сарненської міської ради.
21.03.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У заяві просила врахувати період її навчання в Звенигородському СПТУ №16, яке розміщене в м. Звенигородка Черкаської області - зона посиленого радіоекологічного контролю, а також періоди її роботи у Сарненському маслоробному комбінаті, який знаходиться в м. Сарни Рівненської області - зона посиленого радіоекологічного контролю.
Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 28.03.2025 №172650008303 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Згідно з наданими документами страховий стаж складає 29 років 6 місяців. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 11 місяців. Для зарахування в період проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю період навчання в Звенигородському ПТУ згідно з довідкою від 03.04.2024 №239 відсутні підстави, оскільки взаємозалік між категоріями 3 та 4 не передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 28.04.2025 №172650008303, прийнятим за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 21.03.2025, відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання (роботи) станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення, а також зони посиленого радіоекологічного контролю. Період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 11 місяців, що не достатньо для визначення права на зниження пенсійного віку. Згідно з наданими документами страховий стаж складає 29 років 6 місяців. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 03 роки 5 місяців 25 днів. Для зарахування в період проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю період навчання в Звенигородському ПТУ згідно з довідкою від 03.04.2024 №239 відсутні підстави, оскільки взаємозалік між категоріями 3 та 4 не передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю 4 роки на 01.01.1993 періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення. Також зазначено, що рішення про відмову від 17.03.2025 №172650008303 вважати не дійсним.
Вважаючи рішення органу Пенсійного фонду від 28.03.2025 №172650008303 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема:
- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абз.4);
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абз.5).
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, постійне проживання такої особи або постійна праця у таких зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку:
- у зоні гарантованого добровільного відселення - на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
При цьому, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку має особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на забрудненій території з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993, а саме:
- на території зони гарантованого добровільного відселення протягом не менше 3 років;
- на території зони посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше 4 років.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Відтак, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту ст. 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, які є обов'язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (п. 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 01.01.1998 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає позивачу право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).
Разом з тим, вищевказане посвідчення не підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, за умови підтвердження факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993.
При цьому, покликання позивача на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №460/4177/24, як на підставу протиправності оспорюваного рішення від 28.03.2025 №172650008303 та наявності у неї необхідної кількості років постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, суд вважає безпідставним, оскільки на виконання судового рішення зобов'язального характеру у справі №460/4177/24 орган Пенсійного фонду прийняв рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 19.09.2024 №172650008303 і таке рішення не є спірним в межах цієї судової справи.
Повертаючись до обставин цієї судової справи, суд зазначає, що аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24, виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Суд встановив, що згідно з довідкою від 04.03.2024 №13/06-372 позивач фактично проживала в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області у періоди з 26.04.1986 по 11.09.1987, з 06.01.1989 по червень 1990 року та з 01.12.1997 по даний час.
Відповідно до довідки від 03.04.2024 №239, виданої Державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», позивач навчалася в СПТУ №16 м. Звенигородка, яке перейменоване в ПТУ №16 м. Звенигородка, а згодом в Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», у період з 01.09.1987 по 06.07.1989 на денному відділенні у групі «А» за спеціальністю «Сиророб-майстер» та проживала в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом архівних довідок, виданих Комунальною установою «Трудовий архів» Сарненської міської ради:
- від 04.04.2024 №367: позивач у період з 16.01.1989 по 01.07.1989 прийнята на роботу на період проходження виробничої практики на робочому місці сиророба 1 розряду на Сарненський маслоробний комбінат (м. Сарни Рівненської області);
- від 23.01.2024 №118: ОСОБА_1 працювала у Відкритому акціонерному товаристві «Сарненський маслоробний комбінат» (м. Сарни Рівненської області) у періоди з 07.07.1989 по 12.04.2000 та з 01.01.2002 по 09.02.2004.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106:
- с. Яринівка Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення;
- м. Сарни Рівненської області - до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю;
- м. Звенигородка Черкаської області - до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
Суд повторює, що за змістом частини другої статті 55 Закону №796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Оцінюючи покликання позивача про її проживання на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Яринівка Сарненського району Рівненської області) у період з липня 1990 року по 01.01.1993, суд враховує таке.
Позивач щодо означеного періоду у позовній заяві зазначила, що 28.04.1990 між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб Ремчицькою сільською радою Сарненського району. За час спільного проживання у позивача народилися двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до медичних карток, місце проживання дітей зазначається с. Яринівка. На час народження дітей, перебуваючи у декретній відпустці, позивач проживала у с. Яринівка Сарненського району. Тому позивач вважає, що зазначення в трудовій книжці місця роботи в незабрудненій території не спростовує факту її проживання в цей час в с. Яринівка Сарненського району.
Суд встановив, що на 10 сторінці паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 08.04.1997 Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області на ім'я ОСОБА_5 , міститься відбиток штемпеля Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області про реєстрацію шлюбу 28.04.1990 з ОСОБА_2 .
Вказані обставини підтверджуються також витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 06.02.2024 №00043440588.
Суд зазначає, що сам факт реєстрації шлюбу позивача органом місцевого самоврядування, який розташований на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Яринівка Сарненського району Рівненської області), не підтверджує факту її проживання на цій території у період з липня 1990 року по 01.01.1993.
Не підтверджують цього факту й долучені позивачем до позовної заяви копії двох аркушів з написами: « ОСОБА_6 9.10.1992 р. с. Яринівка»; « ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Яринівка», які позивач в додатках до позову зазначила як титульні сторінки медичних карт її дітей.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин проживання на території зони гарантованого добровільного відселення в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області у період з липня 1990 року по 01.01.1993 позивача не надала. Відомості щодо перебування позивача в цей період в декретній відпустці, у відпустці по догляду за дитиною, а також і копії свідоцтв про народження дітей - у справі відсутні.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Враховуючи викладене, покликання позивача про її проживання на території зони гарантованого добровільного відселення в с. Яринівка Сарненського району Рівненської області у період з липня 1990 року по 01.01.1993 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а відтак, цей період не підлягає врахуванню для призначення їй пенсії за віком із зниження пенсійного віку з підстав проживання на вказаній території.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з урахуванням періоду її навчання з 01.09.1987 по 06.07.1989, суд зазначає таке.
Як встановлено судом з довідки від 03.04.2024 №239, виданої Державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», позивач навчалася в СПТУ №16, м. Звенигородка, яке перейменоване в ПТУ №16 м. Звенигородка, а згодом в Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», з 01.09.1987 по 06.07.1989 на денному відділенні у групі «А» за спеціальністю «Сиророб-майстер» та проживала в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, періоди проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення с. Яринівка Сарненського району Рівненської області з 01.09.1987 по 11.09.1987 та з 06.01.1989 по 06.07.1989, які охоплюються довідкою органу місцевого самоврядування від 04.03.2024 №13/06-372, не узгоджуються з матеріалами судової справи щодо періоду навчання позивача в СПТУ №16 м. Звенигородка (з 01.09.1987 по 06.07.1989), а тому не підлягають врахуванню для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з підстав проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки вони об'єктивно не підтверджують факту проживання позивача на цій території.
Разом з тим, період навчання позивача в СПТУ №16 м. Звенигородка з 01.09.1987 по 06.07.1989 підлягає врахуванню для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з підстав навчання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю, оскільки, як зазначалося судом вище по тексту цього судового рішення, згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 м. Звенигородка Черкаської області відноситься до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відтак, неврахування відповідачем-2 цього періоду є протиправним та необґрунтованим.
При цьому, суд зауважує, що період проходження позивачем виробничої практики в Сарненському маслоробному комбінаті (м. Сарни Рівненської області) з 16.01.1989 по 01.07.1989 (5 місяців 16 днів) охоплюється періодом її навчання в СПТУ №16 м. Звенигородка з 01.09.1987 по 06.07.1989, тобто стосується одного й того ж періоду та має бути оцінений при вирішенні питання про призначення пенсії за віком із зниження пенсійного віку з підстав роботи (навчання) позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено:
- факт проживання позивача в 3 зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 31.08.1987 - 1 рік 4 місяці 6 днів; з 07.07.1989 по червень 1990 року - 11 місяців 24 дні; з 01.12.1997 по 04.03.2024 (дата видачі довідки) - 26 років 3 місяці 4 дні, що в сукупності становить 28 років 7 місяців 4 дні, з яких 2 роки 4 місяці проживання - станом на 01.01.1993;
- факт роботи (навчання) позивача в 4 зоні посиленого радіоекологічного контролю з 01.09.1987 по 06.07.1989 (навчання) - 1 рік 10 місяців 6 днів; 07.07.1989 по 12.04.2000 (робота) - 10 років 9 місяців 6 днів; з 01.01.2002 по 09.02.2004 (робота) - 2 роки 1 місяць 9 днів, що в сукупності становить 14 років 8 місяців 21 день, з яких 5 років 4 місяці 1 день роботи (навчання) - станом на 01.01.1993.
Оскільки станом на 01.01.1993 позивач не проживала, не навчалася і не працювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, то правових підстав для зменшення пенсійного віку позивача та призначення пенсії за п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII вона не набула.
Отже в досліджуваній ситуації позивачем не виконано умову проживання (роботи, навчання) на території зони гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ. Відтак, відповідач-2 правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії з цієї підстави.
Разом з тим, матеріалами судової справи спростовуються твердження відповідача-2 про те, що позивач працювала (навчалася) у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років.
Адже, як встановлено судом та зазначено вище по тексту судового рішення, факт роботи (навчання) позивача в 4 зоні посиленого радіоекологічного контролю в сукупності становить 14 років 8 місяців 21 день, з яких 5 років 4 місяці 1 день роботи (навчання) - станом на 01.01.1993, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за повні 3 роки проживання в такій зоні, але не більше 5 років.
При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проживання (роботи, навчання) позивача на вказаній території радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986. Відтак, вона не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки.
Крім того, суд враховує, що пунктом 2 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII у статтю 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність у позивача посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, архівних довідок, записів трудової книжки, а також довідки навчального закладу, які підтверджують факт її навчання та роботи з 26.04.1986 по 31.12.2014 на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) понад 14 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 4 роки відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (4 роки додатково за повних 12 років проживання в зоні посиленого радіологічного контролю).
З огляду на встановлені обставини, суд вважає необґрунтованими доводи ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відсутність у позивача необхідного періоду проживання (роботи, навчання) на території радіоактивно забрудненої зони. Отже суд вважає необхідним зобов'язати відповідача-2 зарахувати означені періоди, які підтверджені дослідженими судом доказами в цій справі.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-2 протиправно не зарахував період навчання позивача в СПТУ №16 м. Звенигородка з 01.09.1987 по 06.07.1989 згідно з довідкою від 03.04.2024 №239, виданою Державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», до періоду проживання (роботи, навчання) в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що дає право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, за наслідками розгляду її заяви від 21.03.2025.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 28.03.2025 №172650008303 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Водночас, оскільки рішення відповідача-2 від 28.04.2025 №172650008303 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, прийняте за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 21.03.2025 з аналогічних підстав, то з метою належного захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши також рішення відповідача-2 від 28.04.2025 №172650008303.
Також слід зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачу до періоду роботи (навчання) на території 4 зони посиленого радіоекологічного контролю періоди: з 01.09.1987 по 06.07.1989 (навчання) - 1 рік 10 місяців 6 днів; з 07.07.1989 по 12.04.2000 (робота) - 10 років 9 місяців 6 днів; з 01.01.2002 по 09.02.2004 (робота) - 2 роки 1 місяць 9 днів, що в сукупності становить 14 років 8 місяців 21 день, з яких 5 років 4 місяці 1 день роботи (навчання) - станом на 01.01.1993.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з 21.03.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, суд виходить з таких міркувань.
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 4 роки позивач набуває в 56 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 56-го віку) 31 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (21.03.2025) вона досягла віку 55 років 0 місяців 14 днів.
Отже на момент звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку позивач не набула права на її призначення, оскільки не досягла відповідно віку.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд враховує, що питання належного розгляду звернення особи про призначення пенсії безпосередньо пов'язане із її правом на одержання такої пенсії, адже відповідно до абз. 1 п. 4.7 розділу VI Порядку №22-1 таке право установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Відповідно до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Досліджені судом докази не підтверджують всебічного, повного і об'єктивного розгляду органом Пенсійного фонду заяви позивача від 21.03.2025 та всіх поданих документів, зокрема щодо періодів навчання, роботи на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що дає право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку; щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком з врахуванням обставин, наведених в цьому судовому рішенні, а також не надавалася їм відповідна оцінка при прийнятті спірного рішення та рішення, прийнятого за наслідками повторного розгляду вказаної заяви позивача.
Отже, компетенція органу Пенсійного фонду щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 21.03.2025 належним чином реалізована не була.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, належним та ефективним, у даному випадку, способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача від 21.03.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), відповідно до якого заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).
Тож дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача від 21.03.2025, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Рівненській області задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27.06.2025 №0602-4918-2179-3262.
Відтак, судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають відшкодуванню в сумі 484,48 грн.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).
При цьому, стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).
Частиною третьою статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Суд встановив, що відповідно до договору про надання правничої допомоги від 10.04.2025 №121, укладеного між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням “Редзель і партнери» (Адвокатське об'єднання), Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання представляти його (її) інтереси як позивача з правами передбаченими ст.ст. 44, 47, 60, 383 КАС України, по адміністративній справі до ГУ ПФУ в Рівненській області, у тому числі з правом підпису та подачі документів до суду на стадії підготовки документів, складання позову та представництва в судах всіх інстанцій, підготовки документів до Головного управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Розмір гонорару Адвокатського об'єднання “Редзель і партнери» становить: 3000 (три тисячі) гривень. Оплата за даним договором здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту ухваленні судом першої інстанції рішення по суті справи.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:
ордером від 16.05.2025 серії ВК №1171796;
актом приймання-передачі наданих правничих послуг з детальним описом від 16.05.2025, згідно з яким Адвокатським об'єднанням надано, а Трохимець В.М. прийняла наступні правові послуги згідно з Договором: 10.04.2025 надання первинної консультації - 250,00 грн; 10.04.2025 підготовка та надсилання запиту до ГУ ПФУ в Рівненській області - 250,00 грн; 02.05.2025 ознайомлення з матеріалами справи № 460/4177/24 у Рівненському окружному адміністративному суді - 250,00 грн; 09.05.2025 пошук та аналіз судової практики з питань законодавства у спірних правовідносинах - 500,00 грн; 16.05.2025 підготовка процесуальних документів в адміністративній справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - 1750,00 грн. Загальна вартість послуг 3000,00 грн.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
З урахуванням складності справи та наданих позивачем доказів, та у зв'язку з частковим задоволенням позову, суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1250,00 грн, пропорційно до задоволених вимог. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.03.2025 №172650008303 та від 28.04.2025 №172650008303 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до періоду роботи (навчання) на території 4 зони посиленого радіоекологічного контролю періоди: з 01.09.1987 по 06.07.1989 (навчання) - 1 рік 10 місяців 6 днів; з 07.07.1989 по 12.04.2000 (робота) - 10 років 9 місяців 6 днів; з 01.01.2002 по 09.02.2004 (робота) - 2 роки 1 місяць 9 днів, а всього 14 років 8 місяців 21 день, з яких 5 років 4 місяці 1 день роботи (навчання) - станом на 01.01.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку від 21.03.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1250,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094. ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)
Повний текст рішення складений 05 березня 2026 року.
Суддя Н.О. Дорошенко