про відмову у забезпеченні позову
05 березня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/2434/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Костенко Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Полтаві заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №440/2434/26 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області визнання протиправним та скасування рішення, -
05.03.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області визнання протиправним та скасування рішення, у якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду діяльності від 03.03.2026 № 993. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Костенко Г.В.
05.03.2026 до суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . про забезпечення позову, у якій заявник просить: зупинити дію Головного управління ДПС у Полтавській області про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду діяльності від 03.03.2026 № 993 до набрання законної сили рішенням суду у справ.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що спірним рішенням про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду діяльності від 03.03.2026 № 993 до прийняття рішення у цій справі блокує джерела доходу позивача, призводить до неможливості виконання ним обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов'язань перед третіми особами за укладеними договорами, має наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції. Фактично, з моменту прийняття спірного рішення господарська діяльність позивача зупинена.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в межах якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст. 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи ст. 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів ст. 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Щодо посилання заявника на те, що невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, яким анульовано ліцензія позивача на право провадження відповідного виду діяльності господарської діяльності, може призвести до порушення прав та законних інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного рішення, а саме: зупинення господарської діяльності позивача, втрати прибутку, неможливості виконання позивачем обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов'язань перед третіми особами за укладеними договорами, що, в свою чергу, матиме наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції, а також матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому, суд зазначає таке.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У розглядуваному випадку заявником не доведено, а судом не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Так, у поданій заяві заявником не наведено жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого можна дійти висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення рішення про анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому буде полягати складність дій, направлених на відновлення прав ОСОБА_1 , як і не доведено жодним чином, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Зазначені ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені ст. 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, зокрема: щодо кількості працівників, яких необхідно буде забезпечувати заробітною платою на період зупинення діяльності, право на здійснення якої надавалося анульованим ліцензіями, або яких необхідно буде звільняти через неможливість виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків, доказів перебування майна в оренді, яку, як зазначає позивач, необхідно буде оплачувати, а також доказів того, що це майно необхідне саме для провадження господарської діяльності позивача тощо. Тобто, позивачем у межах цієї справи наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо доводів заявника відносно того, що анулювання ліцензій на право провадження відповідного виду господарської діяльності призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Аналогічний підхід щодо застосування положень ст. ст. 150, 151 КАС України прослідковується у судовій практиці Верховного Суду, зокрема в справах №140/8745/21, №440/9568/22, №420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, а також висловлено у постанові від 25 липня 2024 року в справі №620/14305/23 (адміністративне провадження №К/990/6540/24) з аналогічних правовідносин.
Крім цього, у постанові від 11 грудня 2024 року в справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зауважив, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. Відтак, з урахуванням обраного позивачем способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноважень за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить й оспорюване розпорядження відповідача, суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду його позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ФОП ОСОБА_1 не підтвердив, як саме невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його прав.
Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв'язку з імовірністю завдання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 майнової шкоди та репутаційних втрат, інших негативних наслідків, є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.
Верховним Судом неодноразово викладався висновок про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в подібній категорії справ у той спосіб, у який він був заявлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 й у справі, яка розглядається, з огляду лише на імовірну загрозу настання негативних наслідків для ліцензіата у вигляді недоотримання прибутку, упущеної вигоди, невиконання зобов'язань перед контрагентами тощо (постанови Верховного Суду від 04 серпня 2022 року (справа №420/21952/21), від 06 грудня 2022 року (справа №140/8745/21), від 10 жовтня 2023 року (справа №120/2284/23) та від 19 жовтня 2023 року (справа №440/9568/22).
У згаданій вище постанові від 11 грудня 2024 року в справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зазначив, що колегія суддів вважає продемонстрований вище підхід до застосування норм ст. ст. 150-151 КАС України цілком прийнятним з огляду й на те, що забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, без належного обґрунтування визначених процесуальним законом підстав та виходячи лише з необхідності захисту економічних інтересів ліцензіатів, у тому числі загрози настання матеріальної шкоди, збитків, втрати ділової репутації тощо, фактично нівелює встановлені законом повноваження органів ліцензування і перешкоджає реалізації державної політики у сфері ліцензування як засобу державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямованого на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров'я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Аналогічна правова позиція щодо можливості забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, також була висловлена Верховним судом і у постанові від 20 листопада 2024 року в справі №140/2609/24.
З доводів ОСОБА_1 не прослідковується наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
З урахуванням вказаного, суд доходить висновку, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст. 150 КАС України, отже, подана ОСОБА_1 заява є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №440/2434/26 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області визнання протиправним та скасування рішення - відмовити у повному обсязі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Костенко