Справа № 420/3297/26
05 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язати вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення головного державного виконавця Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іванова Івана Васильовича про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.01.2026 року;
- зобов'язати Доброславський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 420/19399/25;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 103168,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою виконання рішення суду він 02.01.2026 року пред'явив виконавчий лист, виданий Одеським окружним адміністративним судом 19 грудня 2025 року по справі № 420/19399/25, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частину НОМЕР_3 (Код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (в 1 прим. на 1 арк. - оригінал) та виконавчий лист, виданий Одеським окружним адміністративним судом 19 грудня 2025 року по справі № 420/19399/25, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частину НОМЕР_3 (Код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (в 1 прим. на 1 арк. - оригінал) до Доброславського відділу державної виконавчої служби.
12.01.2026 року головним державним виконавцем Доброславського ВДВС Івановим Іваном Васильовичем винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, згідно з яким виконавчий лист № 420/19399/25 виданий 19.12.2025 року, повернуто Позивачу, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею (одна заява, дві виконавчі дії та виконавчих документів) і тому, керуючись п.6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», повертається виконавчий документ без прийняття до виконання.
Позивач не погоджується з вказаним повідомленням відповідача, оскільки вважає, що жоден нормативний акт, у тому числі Закон України «Про виконавче провадження», не містить такої підстави для повернення виконавчого документа, як «Виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею (одна заява, дві виконавчі дії та виконавчих документів)», що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 13.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено по справі судове засідання на 23.02.2026 о 12:00 год. Відповідача зобов'язано у строк до 23.02.2026 надати до суду в якості доказів засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що 12.01.2026 року до відділу надійшла заява ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання двох виконавчих листів виданих Одеським окружним адміністративним судом 19 грудня 2025 року по справі № 420/19399/25 про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100 000 гривень розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022.
Так як стягувачем під однією заявою про відкриття подано на виконання два виконавчих документа, котрі винесено у відношенні двох різних боржників, а саме військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_3 , підстави для відкриття виконавчого провадження у державного виконавця були відсутні, а тому керуючись вимогами статті 4 Закону, 12.01.2026 року було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. В повідомленні чітко зазначено причини відмови у прийнятті.
Як вказує відповідач, повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання не позбавляє його права повторного звернення з заявою про відкриття виконавчого документу, чим стягувач і скористався.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представником позивача 23.02.2026 року подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
В судове засідання 23.02.2026 сторони не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду згідно з правилами, установленими статтею 268 КАС України.
Згідно із частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши надані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 420/19399/25, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022. Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військову частину НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022.
19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 два виконавчих листи по справі № 420/19399/25 про зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військову частину НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022.
З метою виконання рішення суду по справі № 420/19399/25 ОСОБА_1 02.01.2026 року засобами поштового зв'язку направив до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заяву про примусове виконання рішення суду по справі № 420/19399/25, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року по справі № 420/19399/25 з відміткою про набрання ним законної сили, а також два виконавчі листи № 420/19399/25, видані 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022.
12.01.2026 року головним державним виконавцем Доброславського відділу державної в виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Івановим Іваном Васильовичем розглянуто заяву щодо примусового виконання виконавчого листа № 420/19399/25, виданого 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, та вирішено, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» (одна заява, дві виконавчих дії та виконавчих документів), а тому керуючись п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» його було повернуто без прийняття до виконання, про що позивачу направлено повідомлення.
Вирішуючи цей спір, суд виходить з наступного.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Частинами 1, 3 статті 373 КАС України установлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчий лист, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Відповідно до п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Згідно з положеннями ст.1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Згідно ст.2 вказаного Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
На думку позивача, дії головного державного виконавця суперечать нормам Конституції України та порушують його право на судовий захист і виконання судового рішення.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 після отримання повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.01.2026 року, звернувся повторно до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, шляхом направлення 06.02.2026 року двох окремих заяв про примусове виконання рішення суду по справі № 420/19399/25, а також виконавчих листів № 420/19399/25, виданих 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022.
Постановою головного державного виконавця Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іванова Івана Васильовича від 16.02.2026 року ВП № 80252837 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 420/19399/25, виданого 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (стягувач - ОСОБА_1 , боржник - Військова частина НОМЕР_3 ).
Постановою головного державного виконавця Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іванова Івана Васильовича від 16.02.2026 року ВП № 80252960 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 420/19399/25, виданого 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (стягувач - ОСОБА_1 , боржник - Військова частина НОМЕР_1 ).
З урахуванням зазначеного, позивач скористався своїм правом та повторно звернувся до відповідача з метою примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 420/19399/25, яке набрало законної сили, і відповідачем йому в цьому випадку не було відмовлено в реалізації права на належне виконання судового рішення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У розвиток цієї конституційної норми частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).
Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №826/4406/16 та від 29.06.2021 року у справі №1/380/2019/000578.
З урахуванням зазначеного, якщо право позивача порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
В даному ж випадку, у суду відсутні підстави вважати про порушення відповідачем гарантованого права позивача на належне виконання судового рішення, про що й подано позов, оскільки виконавчі провадження з примусового виконання двох виконавчих листів № 420/19399/25, виданих 19.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Військової частини НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 06.04.2022 по 30.04.2022, з 21.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 07.07.2022, з 14.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, відкрито.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави визнавати протиправним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.01.2026 року та зобов'язувати відповідача відкрити виконавче провадження на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 420/19399/25, як того просить позивач.
Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з цим, позивач належним чином не обґрунтував визначення заподіяної моральної шкоди з боку відповідача в загальному розмірі 103168,00 грн.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 103168,00 гривень.
Позивачем також не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними рішеннями суб'єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвело до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 103168,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Суд також враховує, що умовою для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб таких органів є наявність у позивача суб'єктивного переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
В свою чергу, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею такого права, що унеможливлює одержання особою того, на що вона може розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Тобто, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків такої особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
При цьому, виходячи з наведених вище положень законодавства, особа-позивач на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим, задоволення відповідних позовних вимог особи можливе лише в разі наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, при цьому така зміна відбувається з порушенням критеріїв правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, встановлених КАС України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд звертає увагу, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи фактів порушення прав позивача з боку відповідача не доведено. З урахуванням зазначеного, заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Керуючись ст.139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Київська, 86, сел. Доброслав, Одеський р-н., Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 35067404) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя Н.А. Кузьменко