Справа № 420/27113/25
05 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Одеського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
11 серпня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв'язку) до Одеського обласного центру зайнятості, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправними та скасувати наказ Одеського обласного центру зайнятості від 16.07.2025 року № 699 “Про відмову в наданні компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності особи з інвалідністю»;
зобов'язати Одеський обласний центр зайнятості розглянути повторно заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 07.07.2025 року про надання фізичним особам - підприємцям, які є особами з інвалідністю, та особам з інвалідністю, які провадять незалежну професійну діяльність, компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для особи з інвалідністю відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 893 "Деякі питання надання роботодавцем компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю", з урахуванням висновків суду викладених в мотивувальній частині рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями в адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначає, що починаючи з 04.01.2025 по 03.04.2025 року позивач перебував на обліку як безробітний у Іванівському відділі Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості, проходив там навчання та отримував допомогу по безробіттю. У лютому 2025 року позивач надав документи до даного центру зайнятості, що підтверджують встановлення йому інвалідності ІІ групи. Після проходження навчання, позивач отримав грант на відкриття власної справи та 21.05.2025 року зареєструвався як ФОП (1 групи) без найманих працівників. 07.07.2025 року позивач подав заяву до Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості про надання фізичним особам-підприємцям, які є особами з інвалідністю, та особам з інвалідністю, які провадять незалежну професійну діяльність, компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для особи з інвалідністю з повним пакетом документів, згідно Постанови КМУ № 893 від 22 серпня 2023 року «Деякі питання надання компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць/місць провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для осіб з інвалідністю». В обгрунтування своєї заяви позивач зазначає, що за власні кошти облаштував своє робоче місце для ведення професійної діяльності, а саме було придбано: стіл L-27 120x60 білий (59473764), крісло NERO Black White (26383624), принтер Epson L8050+ Wi-Fi - C11CK37403, телевізор Hisense 50F7NQ та ноутбук ASUS Vivobook SI5 OLED M5506UA-MA043, що разом становить 80 535 гривень 00 копійок. Оскільки перелічені засоби містяться в Переліку допоміжних засобів для облаштування місць працевлаштованої особи з інвалідністю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 893, позивач звернувся до відповідача з-вищезазначеною заявою про компенсацію фактичних витрат. 17.07.2025 року - Березівською філією Одеського ОЦЗ було повідомлено про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 (Вих. № 772/08-04-25), у зв'язку із тим, що на думку відповідача, позивач нібито не був застрахованою особою на дату державної реєстрації ФОП, що було викладено у наказі Одеського ОЦЗ від 16.07.2025 року № 699. Не погоджуючись із даним наказом, позивачем було подано скаргу до Державного центру зайнятості України обґрунтовуючи це тим, що на момент державної реєстрації ФОП, позивач був застрахованою особою надавши відповідні докази. 01.08.2025 року - Державним центром зайнятості України було надано відповідь на вищезазначену скаргу позивача та повідомлено, що з 03.01.2025 року по 21.05.2025 року позивач перебував на обліку як безробітній у Березівській філії Одеського ОЦЗ та отримував допомогу по безробіттю, крім цього зазначається, що нібито на дату реєстрації позивачем ФОП, останній не був застрахованою особою, оскільки не сплачував єдиний внесок. Позивач не погоджується із вищевикладеними висновками державного органу, вважає наказ № 699 від 16.07.2025 року - протиправним та таким, який порушує основоположні права та інтереси позивача.
Ухвалою суду від 14.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст. 262 КАС України). Зобов'язано позивача надати завірену копію наказу Одеського обласного центру зайнятості від 16.07.2025 року №699, що оскаржується, або клопотання про його витребування судом з урахуванням положень ст.80 КАС України.
28.08.2025 року до суду надійшов відзив на позов від представника Одеського обласного центру зайнятості, у якому зазначено, що 07.07.2025 до Іванівського відділу Березівської філії Одеського ОЦЗ надійшли документи в паперовій формі від ФОП ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 щодо отримання компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць/місць провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для осіб з інвалідністю відповідно до Порядку №893. Для прийняття рішення регіональним центром зайнятості про надання або відмови у наданні компенсації, Березівською філією Одеського ОЦЗ скерована вищевказана заява та пакет документів, згідно вимог Порядку №893 до Одеського ОЦЗ. Наказом від 30.10.2023 №703 в Одеському ОЦЗ створено Комісію з питань надання роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю. Згідно протоколу Комісії від 16.07.2025 за результатами розгляду пакету документів, що надійшов від ФОП ОСОБА_1 встановлено, що придбані роботодавцем допоміжні засоби для облаштування місця провадження господарської діяльності згідно поданих документів на суму 80 535 грн., їх найменування відповідають Порядку №893. Граничний розмір компенсації (ІІ група інвалідності) 80 000,00 грн. За результатами здійснення перевірки засобами ЄІАС на відповідність умовам Порядку ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) встановлено, що вищевказаний заявник на дату державної реєстрації фізичної особи - підприємця (21.05.2025) не був застрахованою особою (пп.4 п.8 Порядку), що є підставою для відмови у наданні компенсації. Відтак, 16.07.2025 Одеським ОЦЗ, з урахуванням рішення Комісії прийнято рішення про відмову у наданні компенсації, наказ №699. П.2 оскаржуваного наказу надано доручення директору філії повідомити заявника про прийняте рішення протягом 3 днів з дати прийняття рішення. На виконання зазначеного, листом від 17.07.2025 №772/08-04-25 заявника належним чином поінформовано про прийняте рішення. Заявник скористався своїм правом та звернувся до ДЦЗ зі скаргою, де просив скасувати спірний наказ, визнати протиправною відмову у наданні компенсації та повторно розглянути його заяву. За результатами розгляду скарги, ДЦЗ надано відповідь листом від 01.08.2025 №33/1022/6804-25 згідно якої, на думку ДЦЗ, Одеський ОЦЗ прийняв рішення з дотриманням умов та критеріїв надання компенсації відповідно до Порядку №893. ФОП ОСОБА_1 з 03.01.2025 по 21.05.2025 перебував на обліку, як безробітний у філії та отримував допомогу по безробіттю.
Відповідно до чинного законодавства України, допомога по безробіттю не оподатковується і внески з такої виплати не утримуються. Отже, отримання допомоги по безробіттю не належить до періодів, за які сплачуються ЄСВ, оскільки такі виплати не є базою для його нарахування. За відсутності сплати ЄСВ, особа не набуває статусу застрахованої, а відповідний період може враховуватися, як загальний трудовий стаж для цілей, де це передбачено. Відповідач вважає, що правова позиція позивача ґрунтується на виключно власному тлумаченні правових норм та помилковому ототожненні факту перебування на обліку, як безробітного та отримання допомоги по безробіттю з фактом сплати ЄСВ та набуття статусу застрахованої особи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 84/25/536/В від 06.02.2025 року, колишній військовослужбовець ОСОБА_1 визнаний інвалідом 2 групи, що зазначено у п. 17.1.6. даного витягу (а.с.11-14).
Починаючи з 04.01.2025 по 03.04.2025 року позивач перебував на обліку як безробітний в Іванівському відділі Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості, де проходив навчання та отримував допомогу по безробіттю (а.с.33-35).
У лютому 2025 року позивач надав до вищевказаного центру зайнятості документи, що підтверджують встановлення йому інвалідності ІІ групи.
Після проходження навчання, позивач отримав грант на відкриття власної справи та 21.05.2025 року зареєструвався як Фізична особа підприємець (1 групи) без найманих працівників.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність у сфері фотографії (КВЕД: 74.20).
07.07.2025 року позивач подав заяву до Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості про надання фізичним особам-підприємцям, які є особами з інвалідністю, та особам з інвалідністю, які провадять незалежну професійну діяльність, компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для особи з інвалідністю з повним пакетом документів, згідно Постанови КМУ № 893 від 22 серпня 2023 року «Деякі питання надання компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць/місць провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для осіб з інвалідністю» (а.с.20-24).
В обґрунтування своєї заяви позивач зазначив, що за власні кошти облаштував своє робоче місце для ведення професійної діяльності, а саме було придбано: стіл L-27 120x60 білий (59473764), крісло NERO Black White (26383624), принтер Epson L8050+ Wi-Fi - C11CK37403, телевізор Hisense 50F7NQ та ноутбук ASUS Vivobook SI5 OLED M5506UA-MA043, що разом становить 80 535 гривень 00 копійок.
Наказом від 30.10.2023 №703 в Одеському ОЦЗ створено Комісію з питань надання роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю.
Згідно проколу Комісії № 34 від 16.07.2025 за результатами розгляду пакету документів, що надійшли від ФОП ОСОБА_1 встановлено, що 07.07.2025 до Березівської філії ООЦЗ (Іванівський відділ) звернувся ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для отримання компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності та надав наступні документи: заява про надання компенсації від 07.07.2025; копію витягу з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.02.2025 №84/25/536В; копія витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; копія документів, що підтверджують придбання роботодавцем допоміжних засобів експрес- накладні №20451193569987, №20451194438132, №20451194566421, №20451193094456, видаткова накладна ЧП-2001 від 27.06.2025, №МАГ00039262 від 27.06.2025, товарний чек №1750840074/61/377184 від 26.06.2025, фіскальний чек від 26.06.2025 та інші документи. Придбані роботодавцем допоміжні засоби для облаштування місця провадження господарської діяльності згідно поданих документів на суму 80 535 грн., їх найменування відповідають Порядку №893. Граничний розмір компенсації (ІІ група інвалідності) 80 000,00 грн. (а.с.75-78).
16.07.2025 Одеським ОЦЗ, з урахуванням рішення Комісії прийнято рішення про відмову у наданні компенсації, наказ №699. Пунктом 2 оскаржуваного наказу надано доручення директору філії повідомити заявника про прийняте рішення протягом 3 днів з дати прийняття рішення (а.с.74).
Листом від 17.07.2025 №772/08-04-25 заявника поінформовано про прийняте рішення та повідомлено, що з 03.01.2025 року по 21.05.2025 року позивач перебував на обліку як безробітній у Березівській філії Одеського ОЦЗ та отримував допомогу по безробіттю, крім цього зазначається, що на дату реєстрації позивачем ФОП, останній не був застрахованою особою, оскільки не сплачував єдиний внесок (а.с.25).
Заявник скористався своїм правом та звернувся до Державного центру зайнятості України зі скаргою, де просив скасувати спірний наказ, визнати протиправною відмову у наданні компенсації та повторно розглянути його заяву (а.с.26-28).
За результатами розгляду скарги, Державним центром зайнятості України надано відповідь листом від 01.08.2025 №33/1022/6804-25 згідно якої Одеський ОЦЗ прийняв рішення з дотриманням умов та критеріїв надання компенсації відповідно до Порядку № 893 (а.с.29-30).
Позивач не погоджується із цим, вважає наказ № 699 від 16.07.2025 року протиправним та таким, що порушує його права та інтереси.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV, застрахована особа - це фізична особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачує або за яку сплачуються страхові внески.
Стаття 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV зазначає, що страховий стаж це - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю включається до страхового стажу.
Відповідно до довідок форми ОК-5 від 30.06.2025 року та форми ОК-7 від 01.07.2025 року позивач є застрахованою особою.
Згідно витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, держателем якого є Пенсійний фонд України, ОСОБА_1 є застрахованою особою.
У даних матеріалах ПФУ зазначено, що інформація про позивача вказана як про застраховану особу, останній має страховий стаж тривалістю 3 місяці і 1 день до моменту реєстрації ФОП, а також що страхувальником виступає центр зайнятості.
Отже, на момент реєстрації ФОП позивач мав статус застрахованої особи, як того вимагає пункт 8 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 893.
Відповідно до ч. 4 розділу І «Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) - Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
З аналізу даних норм законодавства суд приходить до висновку, що саме Пенсійний фонд України визначає за наявністю відповідних обставин особу як застраховану та якщо вона наявна в даному реєстрі, вона відносить до застрахованих осіб.
Так як за матеріалами ПФУ позивач є застрахованою особою, відповідач не мав права відмовляти у компенсації фактичних витрат позивачу відповідно до Постанови КМУ № 893 на підставі того, що він нібито на момент реєстрації ФОП не був застрахованою особою.
Відмова центру зайнятості базується на неправильному тлумаченні терміну "застрахована особа" та ігнорує законодавчо закріплене те, що отримувач допомоги по безробіттю має право на зарахування страхового стажу - незалежно від сплати внесків.
Постановою від 22.08.2023 № 893 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок надання роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю, який визначає умови, механізм виплати роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю, а також її строки та розмір.
За змістом пункту 4 Порядку № 893 (в редакції на час існування спірних правовідносин) фінансування компенсації здійснюється в межах коштів, передбачених на такі цілі в бюджеті Фонду. Компенсація надається з урахуванням положень Закону України "Про державну допомогу суб'єктам господарювання". Суб'єкт господарювання, який має намір отримати компенсацію, надає центру зайнятості відомості про сукупний розмір незначної державної допомоги, отриманої ним протягом останніх трьох років, її форму та мету.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 893 компенсація надається регіональним центром зайнятості роботодавцю за облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю. Компенсація надається за придбаний (придбані) роботодавцем допоміжний засіб (допоміжні засоби) для облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 893 компенсація надається регіональним центром зайнятості за зверненням роботодавця. Для отримання компенсації роботодавець подає центру зайнятості за місцем провадження його господарської діяльності заяву про надання компенсації за облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю та документи/інформацію, передбачені цим пунктом та/або зазначені в заяві протягом 90 календарних днів з дня працевлаштування особи з інвалідністю. До заяви роботодавець додає: засвідчену ним копію наказу (розпорядження) про прийняття на роботу або примірник трудового договору, а в разі їх відсутності - відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; засвідчену ним копію документа, що підтверджує придбання роботодавцем допоміжного засобу (допоміжних засобів) для облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю (договір, рахунок-фактура (рахунок, квитанція, накладна тощо); відомості про господарську діяльність, а також про всю незначну державну допомогу, отриману роботодавцем протягом останніх трьох років, її форму та мету.
Відповідно до п. 8 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 893, компенсація надається особі з інвалідністю за умови наявності статусу застрахованої особи на момент державної реєстрації ФОП.
За визначенням пункту 2 Порядку № 893 компенсація фактичних витрат за облаштування робочого місця - відшкодування роботодавцю фактичних витрат за облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю у розмірі не вище граничного розміру компенсації, встановленого цим Порядком; облаштування робочого місця - комплекс заходів та засобів, вжитих роботодавцем для адаптації та розумного пристосування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю згідно з документом, в якому визначена така рекомендація, з урахуванням потреби такої особи.
Підстави для відмови у наданні компенсації визначені у пункті 8 Порядку № 893.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 893 рішення про надання або відмову в наданні компенсації приймається регіональним центром зайнятості відповідно до пункту 8 цього Порядку протягом 10 робочих днів з дня подання документів, передбачених пунктом 7 цього Порядку. Рішення про надання або відмову в наданні компенсації оформляється наказом регіонального центру зайнятості.
Суд зазначає, що позивачем було надано вичерпний перелік документів, які є необхідними для призначення виплат фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для особи з інвалідністю.
ЄСПЛ при тлумаченні положень пункту 1 Першого протоколу до ЄКПЛ виходить з концепції правомірного очікування (англ. legitimate expectation), відповідно до якої дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчинюються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Оскаржуваний наказ відповідача є актом індивідуальної дії. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 зазначив, що принцип юридичної визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectation» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України):
реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими;
правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору;
відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22 (адміністративне провадження № К/990/25849/22).
Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
В статті 13 Конвенції вказано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Веуеlег V. Іtаlу", "Оneryildiz v. Тurkеу", "Меgаdаt.соm S.г.l. v. Моldоvа", і "Моsкаl v. Роlаnd"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Lelas v. Crоаtіа", і "Тоscutа аnd Оthers v. Rоmаnіа"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім цього вищезазначеним Законом визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створення передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на вищевикладене, суд вважає наказ № 699 від 16.06.2025 року - протиправним, незаконним та таким, який підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті справи не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законність свого рішення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (у межах заявлених позовних вимог).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 9,143, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Одеського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського обласного центру зайнятості від 16.07.2025 року № 699 “Про відмову в наданні компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності особи з інвалідністю».
Зобов'язати Одеський обласний центр зайнятості розглянути повторно заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 07.07.2025 року про надання фізичним особам - підприємцям, які є особами з інвалідністю, та особам з інвалідністю, які провадять незалежну професійну діяльність, компенсації фактичних витрат за облаштування місця провадження господарської діяльності/незалежної професійної діяльності для особи з інвалідністю відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 893 "Деякі питання надання роботодавцем компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Одеський обласний центр зайнятості (код ЄДРПОУ 03491435; місцезнаходження: вул. Михайла Болтенка, буд. 10, м. Одеса, 65007).
Суддя М.М. Аракелян