Справа № 420/22569/24
05 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 17.07.2024 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:
визнати бездіяльність відповідача відносно непроведення компенсації втрати частини доходу позивача - індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.12.2015 року по 27.04.2024 року, протиправною;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.12.2015 року по 27.04.2024 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін(ст.262 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначено, що з 2014 по 2023 роки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . В окремі періоди служби позивачу не вірно нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. У 2023 році позивач був звільнений з військової служби з посади начальника автомобільної служби відділення матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Виключений зі списків частини та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 № 165 з 14.06.2023 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 р. у справі № 420/24139/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. 27.04.2024 року на виконання зазначеного рішення Суду на рахунок позивача було зараховано 83866,63грн. Враховуючи, що зазначену індексацію позивач повинен був отримувати з 01.12.2015 по 28.02.2018, а фактично отримав 27.04.2024 року, він втратив частину цього доходу внаслідок його знецінення через інфляцію. Позивач вважає, що дану виплату повинен був отримати разом з виплатою по рішенню суду, тому вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що і зумовило звернення з даним позовом. Після проведеної виплати він звертався до посадових осіб відповідача усно, отримав усну відмову, тому 16.05.2024 року засобами Укрпошти звернувся письмово із заявою до про виплату зазначеної компенсації, проте відповіді до цього часу не отримав.
02.08.2024 року Військова частина НОМЕР_1 подала суду відзив на позовну заяву, у якому просить залишити позовну заяву без розгляду та зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 по справі №420/24139/23 військовою частиною НОМЕР_1 було сплачено на користь позивача грошові кошти (індексацію грошового забезпечення) без компенсації втрати частини доходів. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що станом на день подання заяви до відповідача про сплату компенсації втрати частини доходів від 16.05.2024 позивачу вже було відомо про факт ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів відповідачем. З позовною заявою до суду позивач звернувся 17.07.2024. Військова частина НОМЕР_1 вважає, що виплати отримані позивачем в період проходження військової служби до дня звільнення, стосовно розміру яких у останнього виник спір з відповідачем, підпадають під дію ч.5 ст.122 КАС України відповідно до якої у відповідача був місячний строк для звернення до суду аби оскаржити його дії або бездіяльність пов'язані з не нарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів, а тому було порушено строк для звернення до суду. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2014 року по 2023 рік проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (обставини, втановлені у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року у справі №420/24139/23).
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 року №165 позивач був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення (а.с.10).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року у справі №420/24139/23:
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
27.04.2024 року на виконання вищезазначеного рішення Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок позивача кошти у сумі 83866,63грн. ( а.с.11).
16.05.2024 року представник позивача надіслал відповідачу засобами поштового зв'язку заяву, у якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходу позивача - індексації грошового забезпечення, за період (з 01.12.2015 по 28.02.2018), у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.12.2015 року по 27.04.2024 року (а.с.12).
Відповідь на цю заяву не надана, доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Не погоджуючись із невиплатою компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтями 22, 64 Конституції України, передбачено, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 2 ст.14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (надалі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян,які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами ст.ст.3, 4 Закону України № 2050-ІІІ обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації норм Закону України № 2050-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із п.п, 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Відповідно до абз.1 п.4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Такий підхід до застосування вищевказаних законодавства викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17), від 19.09.2019 року у справі №522/9778/16-а, від 17.09.2020 року у справі №300/544/19.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив:
"Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу".
Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.
Пунктами 3 та 4 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Обчислення суми компенсації передбачене Порядком №159 кореспондується з ст.3 Закону №2050-III, в якому зазначено, що обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).
Частиною 2 ст.6 Закону №2050-III передбачено, що виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету.
Судом при розгляді даної справи встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року у справі №420/24139/23, відповідачем 27.04.2024 року виплачено ОСОБА_1 на його картковий рахунок кошти у сумі 83866,63 грн (а.с.11), разово одним платежем.
Отже, нарахована індексація за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, фактично була виплачена лише 27.04.2024 року тобто несвоєчасно, та указане відбулось з вини органу, що виплачує грошове забезпечення та призвело до недоотримання позивачем належних сум грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном» або “виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (“Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як “наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини “Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися “активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (“Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Отже, недоотримання позивачем індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року відбулось з вини органу, що виплачує грошове забезпечення.
Незазначення у судовому рішенні висновку про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходу не звільняє орган від обов'язку, прямо передбаченого ст.ст. 2, 3,4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Суд зауважує, що компенсація чистини втраченого доходу виплачується саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
Такого змісту правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України викладені від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулися у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у вигляді індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Бездіяльність відповідача у вигляді ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Суд зазначає, що підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, оскільки до позовних вимог застосовуються положення ч.2 ст.122 КАС України (6 місяців), а не положення ч.5 ст.122 КАС України (1 місяць), на чому наполягає відповідач, виплата компенсації втрати частини доходів не пов'язана із прийняттям позивача на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Кошти на виконання рішення суду у справі №420/24139/23 були виплачені позивачу 27.04.2024 року, позов у даній справі поданий 17.07.2024 року, тобто у строки, визначені ч.2 ст.122 КАС України.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Витрати для розподілу між сторонами у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у вигляді непроведення компенсації втрати частини доходу ОСОБА_1 (індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року), у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.12.2015 року по 27.04.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року у сумі 83866,63грн), у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.12.2015 року по 27.04.2024 року.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Суддя М.М. Аракелян