про залишення позовної заяви без руху
05 березня 2026 р. № 400/1879/26
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Дерев'янко Л.Л., ознайомившись з позовною заявою:
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач) з вимогами:
«визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, яке при проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_2 з 01.02.2022 року згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 року в адміністративній справі № 400/6802/24, діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та зобов'язання вчинити ці дії "на ПІД СТАВІ, в межах повноважень та у СПОСІБ, що передбачені Конституцією та законами України".
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ головуючим суддею у справі № 400/1879/26 визначено суддю Дерев'янко Л.Л.
Суддею Дерев'янко Л.Л. у строк, з урахуванням періоду перебування у відпустці згідно з наказом голови Миколаївського окружного адміністративного суду № 26-б від 18.02.2026, перевірено відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, і встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Суд звертає увагу позивача, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко, лаконічно і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильно сформованого змісту позовних вимог залежить і ефективність судового захисту, позаяк суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону суд зауважує, що позовна заява є офіційною формою звернення до адміністративного суду за вирішенням публічно-правового спору, відповідно має відповідати встановленим до неї вимогам щодо її змісту.
Натомість, позивач ОСОБА_1 не конкретизує в прохальній частині позову, які саме дії відповідача є протиправними, та не формулює чітко зобов'язальну частину позову щодо того, які конкретно дії слід зобов'язати відповідача вчинити.
Суд наголошує, що вимоги щодо чіткого і ясного викладення прохальної частини позову не є формальними, оскільки саме від них залежить формулювання резолютивної частини рішення.
В свою чергу, рішення суду має бути недвозначним для його вірного розуміння всіма учасниками справи. Саме таке рішення забезпечить його належне виконання.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).
Визначення ефективного судового захисту пов'язане з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи. Належними є способи захисту, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який забезпечує виконання її приписів.
Формулювання позовних вимог як зобов'язання відповідача «вчинити ці дії "на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" не є конкретним і не відповідає способам захисту, передбаченим законом.
Крім того, як вбачається з прохальної частини позову, позивач пов'язує вчинення протиправних дій відповідачем з іншою справою, а саме №400/6802/24, у якій вже винесено рішення.
При цьому, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.08.2019 року про справі № 295/13613/16-а, за яким: «Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (стаття 267 до 15 грудня 2017 року, стаття 382 після 15 грудня 2017 року), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження».
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які вчинені або не вчинені на виконання судового рішення у справі №400/6802/24, шляхом ініціювання провадження за новим адміністративним позовом, не відповідають вимогам КАС України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
З огляду на викладене, позивачу слід обрати належний спосіб судового захисту порушеного права та привести зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у відповідність до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладене, позовна заява відповідно до ч.1 ст.169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.
Керуючись ст. ст. 160, 169, 171, 172 КАС України, суд,-
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом приведення позовних вимог у відповідність до вимог ст. 5, 160, 245 КАС України.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Л. Дерев'янко