з питань залишення позову без розгляду
05 березня 2026 рокусправа № 380/5225/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом у якому просить:
- Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації.
- Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 03.03.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке мотивоване тим, що 04.07.2023 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року по справі № 380/1285/23 набрало законної сили. Тобто, з моменту набрання рішенням суду законної сили, а саме з 04.07.2023 року, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування грошового забезпечення після закінчення цього строку є підставою, для залишення позовної заяви без розгляду. Отримання листа від уповноваженого органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. Позивач проходив публічну службу, а спір стосується нарахування компенсації втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення військовослужбовця, тому застосуванню підлягав строк, встановлений статтею 233 КЗпП України. Так, 04.07.2023 року набрало законної сили рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року у справі № 380/1285/23. Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, ще з 04.07.2023 року позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду. При цьому, отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Крім того, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/1285/23 набрало законної сили 04.07.2023 року, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями. Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом не раніше 11.03.2025 року, останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений Законом, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.
Позивач у позовній заяві щодо строку звернення до суду зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення : виконанням обов'язку відповідним суб'єктом: припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином, враховуючи , що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, то можна дійти висновку про необхідність поновлення строку звернення до суду.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд керується таким.
Відповідно до ч.1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 зазначеного Кодексу.
Суд зазначає, що положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Так, питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами ст. 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
Згідно з приписами ст. 1, 2, 4 Закону №2050-III у відповідача одночасно виник обов'язок нарахувати та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення.
Індексацію грошового забезпечення за період позивачу виплачено ще в грудні 2023, що підтверджується долученою відповідачем розрахунково-платіжною відомістю. Водночас при виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Отже, саме з дати виплати належного позивачу грошового забезпечення позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав у грудні 2023 (дата виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період).
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2025 у справі №560/10053/24, від 29.04.2025 у справі № 420/4345/24, від 04.07.2025 у справі № 380/23695/24.
Суд встановив, що 22 грудня 2023 відповідачем здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що підтверджується розрахунково платіжною відомістю №519.
Отже, тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочав свій відлік з 22.12.2023.
Оскільки позивач з цим позовом звернувся до суду у березні 2025, що підтверджується відміткою Укрпошти на конверті, суд виснує, що строк звернення до суду пропущено.
Стосовно посилань заявника на триваючу бездіяльність суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також, визначення терміну «триваюче правопорушення» надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №242/924/17 «Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.»
Подібна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
До основних ознак триваючого правопорушення належать постійність протиправної поведінки, що полягає у безперервному порушенні вимог закону протягом певного проміжку часу, наявність єдиної волі особи, спрямованої на продовження протиправної поведінки, а також вчинення правопорушення протягом усього часу його тривання, а не лише в момент його початку.
Водночас у спірних правовідносинах обов'язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, виник одноразово у чітко визначений момент ( у момент виплати індексації грошового забезпечення) і не передбачає здійснення повторюваних або безперервних дій у майбутньому.
Подальше невиконання такого обов'язку не утворює нового чи самостійного порушення, а є наслідком одного завершеного правопорушення, що мало одномоментний характер.
За таких обставин відсутні ознаки триваючого правопорушення, а сам по собі факт тривалого невиконання зобов'язання не може бути підставою для кваліфікації спірної бездіяльності як триваючої у розумінні ст. 2 КАС України.
Суд відзначає, що за загальним правилом поважними причинами пропуску строку звернення визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборним, та які не залежать від волевиявлення особи і пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Ураховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не зазначено та в процесі судового розгляду справи таких не встановлено, суд доходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову без розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,- залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович