04 березня 2026 року м. Київ справа №320/23182/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.10.2023 №1385127-2408-1002-UA32020010000093088 та №1385125-2408- UA32020010000093088.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями їй донараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021-2022 роки.
Позивач пояснила, що вона є фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності - 31.09 Виробництво інших меблів. Безпосереднім видом діяльності позивач займається на території власного промислового об'єкта, який знаходиться на земельній ділянці, орендованій ОСОБА_1 спільно з її чоловіком за договором оренди землі. Означений об'єкт є виробничим складським приміщенням, в якому позивач із залученням найманих працівників здійснює виробничу підприємницьку діяльність з промислового виробництва меблів та супутніх товарів.
Позивач наголошує на тому, що належне їй на праві власності нежитлове приміщення не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що має наслідком відсутність підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу донараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 та 2022 роки у зв'язку з тим, що в її власності перебуває частки об'єкта нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87, прим. 4.
Відповідач наголосив на ненаданні позивачем доказів на підтвердження здійснення нею як фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності з використанням спірного об'єкта нежитлової нерухомості за функціональним призначенням.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. Означене клопотання мотивоване важливістю даної справи для держави та складністю предмету доказування.
Розглянувши клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач зазначив про важливість даної справи для держави та складність предмету доказування.
Водночас суд зауважує, що відповідачем не зазначено, у чому саме полягає важливість даної справи та не обґрунтовано складність предмету доказування.
Суд наголошує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: «Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...».
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 30.05.2016 з основним видом діяльності за КВЕД 31.09 Виробництво інших меблів.
Відповідно до витягу №7139 з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 з 01.06.2016 є платником податку 2 групи.
Між Білоцерківською міською радою, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 25.11.2020 №10-05/45, за умовами якого позивачу та ФОП ОСОБА_2 , передано у строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням 11.-2 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 3220489500:02:026:0492, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами означеного договору вказана земельна ділянка має цільове призначення 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Згідно із пунктом 3 договору на земельній ділянці розміщена нежитлова будівля літ. «А».
Відповідно до пункту 17 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування групи нежитлових приміщень. На вказаній земельній ділянці розміщене належне ОСОБА_2 у рівних частках із ОСОБА_1 на праві приватної власності приміщення літ. «А» загальною площею 3 479, 4 кв.м. (позивачеві безпосередньо належить частка цього приміщення площею 1739, 70 кв.м.).
Означене приміщення придбане власниками (позивачем та ОСОБА_2 ) відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчук А.В., зареєстровано в реєстрі за № 6695.
Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 192549505 від 11.12.2019 означене приміщення належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (у рівних частинах) та є виробничим і складським приміщенням.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 06.10.2023 №1385127-2408-1002- НОМЕР_1 на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України позивачу нараховано суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік у розмірі 104382,00 грн у зв1язку з перебуванням у власності позивача нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 06.10.2023 №1385125-2408-1002-UA32020010000093088 на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України позивачу нараховано суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік у розмірі 113080,50 грн у зв1язку з перебуванням у власності позивача нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Відповідно до пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, в тому числі, із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Особливості нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені у статті 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначає перелік об'єктів нерухомості, які законодавець не розглядає як об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
У рішенні Конституційного Суду України №12-р (II)/2024 від 18.12.2024 у справі щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п'ятий преамбули Конституції України).
Конституційний Суд України наголосив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.
Не можна залишити поза увагою і усталену позицію Верховного Суду, що неодноразово висловлювалась при вирішенні спорів щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та яка полягає в тому, що запровадження законодавцем означеної пільги за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків - фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
У постанові від 10.07.2025 у справі №120/11299/24 Верховний Суд виснував, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність таких умов:
- об'єкт нерухомості віднесений до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023;
- основна діяльність суб'єкта господарювання (юридичної або фізичної особи) класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
- об'єкт використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2025 у справі №160/18696/23.
За приписами підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.
У постанові від 02.09.2020 року (справа №0940/1909/18) Верховний Суд зазначив, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Зазначена правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.
При цьому, відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, відомості Державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Отже, за загальним правилом, якщо особа заперечує актуальність відомостей, внесених до Державного реєстру, останні можуть бути спростовані шляхом надання для дослідження документів, на підставі яких може бути доведено чи спростовано приналежність належного йому майна до об'єкта оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства. Аналогічний підхід впроваджено законодавцем і у нормі підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, яка передбачає можливість встановлення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки на підставі відомостей Державного реєстру, але й з урахуванням оригіналів документів платника податків, зокрема документів про право власності".
Виходячи з наведеного правового підходу, сформульованого Верховним Судом, суд зазначає, що відсутність у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо коду класифікації будівель відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 у цій конкретній справі не може бути підставою для відмови у застосуванні податкової пільги, визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до означеного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Група «Будівлі промислові та склади» (код 125) включає клас «Будівлі промислові» (код 1251) та дев'ять підкласів, у тому числі «будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості» (код 1251.7).
Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності(КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Р «Будівництво».
Судом встановлено, що відповідно до договору оренди землі №10-05/45 від 25.11.2020 ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_1 орендувано у Білоцерківської міської ради земельну ділянку площею 0,2825 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0492, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 1, 18 означеного договору вказана земельна ділянка має цільове призначення 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Згідно із пунктом 3 договору на земельній ділянці розміщена нежитлова будівля літ. «А».
Відповідно до пункту 17 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування групи нежитлових приміщень. На вказаній земельній ділянці розміщене належне позивачу та ОСОБА_2 у рівних частках на праві приватної власності приміщення літ. «А» загальною площею 3 479, 4 кв.м.
Вказане приміщення придбане власниками відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчук А.В., зареєстровано в реєстрі за № 6695.
Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 192549505 від 11.12.2019 вказане приміщення належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (у рівних частинах) та є виробничим і складським приміщенням.
У технічному паспорті на групу нежитлових приміщень №4 по АДРЕСА_2 , виготовленому 18.11.2019, перелічено призначення приміщень та зазначено, що усього по групі нежитлових приміщень №4 (виробничі та складські приміщення) їх площа складає 3479,40 кв.м.
Відповідно до повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП від 31.101.2023 ОСОБА_3 відображено відомості про об'єкт оподаткування - цех для виробництва меблів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Виходячи з наданих позивачем доказів у сукупності з визначеними законодавчо ознаками, у суду наявні підстави вважати спірний об'єкт нерухомості таким, що відноситься до класу промислових та складських будівель.
Позивач з 30.05.2016 зареєстрована як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності за КВЕД 31 09 Виробництво інших меблів.
Позивач стверджує, що в означеному приміщенні вона безпосередньо із залученням найманої праці здійснює виробничу підприємницьку діяльність з промислового (серійного та штучного під замовлення покупців) виробництва різноманітних меблів та супутніх товарів меблевої промисловості. З метою практичної реалізації своєї господарської компетенції позивачем з 2016 року і по даний час укладено та постійно виконуються господарські правочини різноманітної правової природи, зокрема щодо придбання спеціалізованого технічного обладнання та верстатів для укомплектування цехів з виробництва меблів, щодо придбання деревини та витратних матеріалів (сировини) для виготовлення меблевої продукції, щодо поставки готової продукції на користь кінцевих споживачів-покупців.
На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів поставки від 20.01.2021 №20/01/21 на поставку позивачеві як фізичній особі-підприємцю товарів, від 02.07.2021 №02/07-20201, від 01.01.2021 №1, від 12.04.2021 №063, від 10.02.2022 №01-01, від 08.03.2022 №08-03, від 0.08.2022 №07-08 на продаж позивачем як ФОП меблів.
Таким чином, встановивши відповідність спірного об'єкта нерухомості у сукупності з видом діяльності позивача умовам, які дають право на застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу законодавчо визначених підстав для нарахування позивачу у спірному періоді (2021 та 2022 роки) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості, спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
В свою чергу, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду доказів у спростування наявності підстав для віднесення спірного об'єкта нерухомості до класу «Промислові та складські будівлі», не спростував використання позивачем такого об'єкта за призначенням у господарській діяльності та ненадання його позивачем в оренду, лізинг, позичку.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2174,63 грн, що підтверджується квитанцією від 12.01.2024 №0.0.3409893644.1.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2174,63 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.10.2023 №1385127-2408-1002-UA32020010000093088 та №1385125-2408- UA32020010000093088
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2174,63 грн ( дві тисячі сто сімдесят чотири грн 63 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.