04 березня 2026 року м. Київ справа №640/17872/19
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, в якому просив:
-визнати бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб - протиправною;
-зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб;
-стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі, залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2020 року адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 р - 15 діб.;
- зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3844,53 гривень (три тисячі вісімсот сорок чотири гривні, 43 копійки).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 02 копійки - скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в цій частині.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб та зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1245 (одна тисяча двісті сорок п'ять) гривень 51 копійка - залишено без змін.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду - скасовано та направлено справу за адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 року прийнято до розгляду справу №640/17872/19 в частині позовних вимог про стягнення з Управління МВС України у Вінницькій області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2020 направлено матеріали адміністративної справи №640/17872/19 до Верховного Суду у зв'язку із надходженням касаційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 640/17872/19 у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду, в іншій частині Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишено без змін.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року змінено, викладено відповідний абзац резолютивної частини у наступній редакції:
- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3 985 гривень (три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 63 копійок;
- в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.
Верховний Суду постановою від 05.10.2022 вирішив касаційну скаргу позивача - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі № 640/17872/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
З урахуванням вищезазначених обставин, не розглянутими залишились позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20 липня 2013 року по 30 липня 2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року справу прийнята до провадження суддею Смолієм І.В..
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи № 640/17872/19 до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року адміністративна справа №640/17872/19 прийнята до провадження суддею Панченко Н.Д.
Справу визначено розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 25 червня 2008 року №123 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-196712) призначено на посаду слідчого (за рахунок посади старшого слідчого) слідчого відділення Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області.
Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року №152 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 19 липня 2013 року, з виплатою премії по 19 липня 2013 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає: 08 років 10 місяців 18 днів.
Гайсинським районним відділом УМВС України у Вінницькій області 12 травня 2017 року видано Довідку №5750/210/01-2017 про те, що в період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року позивач, перебуваючи на посаді слідчого відділення Гайсинського районного відділу Управління МВС України у Вінницькій області, у щорічній та додатковій відпустці не перебував. У період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року невикористана чергова відпустка становить - 30 діб, в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.
Як зазначає позивач, йому не був виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі, що стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.
У той же час, судами встановлено, що 30 липня 2021 року з позивачем проведений повний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3985,63 гривень на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
В цій справі суди встановили, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил наказом від 19.07.2013 № 152 о/с, з 19 липня 2013 року виплатою премії по 19 липня 2013 року. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 30 липня 2021 року на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.
Вказана обставина сторонами не заперечується.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому наявні правові підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вбачається наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Верховний Суд, відправляючи справу на новий розгляд вважав правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог не врахував висновків Верховного Суду, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Водночас суд першої інстанції, застосувавши правильну формулу розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не з'ясував розмір усіх належних сум які мали бути виплачені позивачу на день звільнення.
Так, судом взято до уваги довідку від 25 жовтня 2019 року № 4, та зазначено, що позивачу при звільненні нараховано до виплати та виплачено 4517,18 гривень.
Однак, вказана довідка про доходи свідчить про розмір виплаченої позивачу заробітної плати за останні два місяці що передували його звільненню (травень 2013 року та червень 2013 року) і аж ні як про суму яка підлягала виплаті при звільненні.
Водночас в довідці зазначено розмір середньоденної заробітної плати яка становить 74 гривні 05 копійок.
Верховний Суд зазначав, що для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведеного не враховано, що було підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.
Отже, для правильного розрахунку згідно з висновками Верховного Суду, необхідно застосувати правильний показник розміру усіх належних сум які мали бути виплачені позивачу на день звільнення.
У матеріалах справи наявна довідка про доходи Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 04.05.2017 №2 заробітна плата позивача за травень 2013 р. складала 2701,97 грн. та за червень 2013 р. складала 2704,22 грн., що разом складає 5406,19 грн.
Постанова Кабінету Міністрів України №100 регулює порядок обчислення середньої зарплати працівників із прив'язкою до відпрацьованих робочих днів/годин.
Для поліцейських застосовується Закон України «Про Національну поліцію», який передбачає грошове забезпечення (а не «заробітну плату» у класичному трудовому розумінні).
Суд виходить із того, що служба є безперервною, не з класичним п'ятиденним робочим тижнем і грошове забезпечення встановлюється за місяць служби, а не за відпрацьовані робочі дні.
Тому, як середній заробіток за весь час затримки, так і середньоденний показник заробітної плати визначається виходячи з календарних днів, а не вибірково, як просить позивач, при обчисленні середньоденного показника заробітної плати використовувати ділення на кількість фактично відпрацьованих днів, а при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки шляхом множення вже на календарні дні замість робочих.
Тому, суд при обчисленні бере до уваги природу грошового забезпечення, що обумовлює календарний підхід.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату звільнення (19.07.2013) з урахуванням приписів Постанови №100 становитиме 88,63 грн ((2701,97 грн + 2704,22 грн) : 61).
Відповідно, кількість календарних днів, що минула за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 19 липня 2013 року по 30 липня 2021 року становить 2933 дні затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 259 951,79 грн (2933 дні х 88,63 грн середньоденного розміру грошового забезпечення позивача на дату звільнення).
Тепер, враховуючи зауваження Верховного Суду, висловлені під час направлення цієї справи на новий розгляд, для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне застосувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Розмір належних при звільненні сум становить 5687,10 грн (1701,47 грн виплачених у липні 2013 року згідно з довідкою про доходи Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 04.05.2017 №2 плюс 3985,63 грн невиплаченої у день звільнення компенсації за невикористану відпустку).
Застосовуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, пропорційний розмір невиплаченої з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України складає 70,08 відсотків (3985,63/5687,10*100), в той час як частка виплаченої при звільненні суми з належної до виплати складає 29,92 відсотки, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 259951,79 грн зменшується до 182174,21 грн (70,08 відсотків від 259951,79).
Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та вказалаа, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку точку зору у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер, а не комерційний чи каральний.
Таким чином, враховуючи, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки істотно перевищує розмір самої компенсації за всі невикористані дні відпустки, суд вважає за необхідне надати оцінку обставинам виникнення спірних правовідносин крізь призму принципів розумності, справедливості та пропорційності. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність визначення справедливого та співмірного розміру середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, виплату якого позивач просить покласти на відповідача.
Отже, застосовуючи до обставин справи №640/28732/20 критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступне.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у 18.09.2019 року, а саме зі спливом 6 років після звільнення 18.07.2013 року.
Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати компенсацій за невикористані дні відпустки. В свою чергу, таке право позивач реалізував лише у вересні 2019 року, шляхом подання позову. Зокрема, позивачем не повідомлено суду жодних обставин, які б заважали реалізувати зазначене право відразу після звільнення.
Також, як зазначалося вище, наявна очевидна не співмірність між сумою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3985 гривень та сумою середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 182174,21 грн, яка є у 47 разів більшою.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 25000,00 грн, що відповідатиме сумі грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3985 гривень у 2013 році у перерахунку до валютної умовної одиниці на теперішній час, яка буде мати адекватне співвідношення до розміру невиплаченої компенсації за невикористану основну відпустку та забезпечить справедливу сатисфакцію.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою останніх.
Аналогічні висновки також робилися в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20, від 11 квітня 2023 року у справі №640/19047/21 та багатьох інших.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб, за період невиплати з 20 липня 2013 року по 30 липня 2021 року, який є днем фактичного розрахунку, визначивши такий в загальній сумі 25000,00 грн.
Питання стосовно наявного в матеріалах справи виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 року №640/17872/19 (т. 4 а.с. 124), на даний час не вирішується.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За результатами судового розгляду справи попереднім складом суду було вирішене питання про розподіл судових витрат згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року.
Присуджені на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40грн. з бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106).
Рішення в цій частині вже виконане, що підтверджується відміткою на виконавчому листі Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 №640/17872/19 (т. 4 а.с. 127).
Тому, суд повторно відповідні кошти не стягує.
Також, стягнуто на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати у розмірі 4108,22 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106).
Рішення в цій частині виконане частково у сумі 768,80 грн, що підтверджується відміткою на виконавчому листі Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 №640/17872/19 (т. 4 а.с. 153). Залишок боргу становить 3339,42 грн.
В подальшому позивачем був сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн згідно з квитанцією від 22.07.2022 №12.
Тому саме в цій залишковій частині сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених вимог.
Крім цього, суди визначали стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106) судовий збір за подачу апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду у розмірі 1152,60 грн. на наступні реквізити: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - UA638999980313171206081026007, код класифікації доходів бюджету - 22030101.
В подальшому позивачем був сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1536,80 грн згідно з квитанцією від 22.07.2022 №12.
Відповідно залишкова сума нерозподілених судових витрат позивача складає 4876,22 грн (1536,80 + 3339,42), яка в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.07.2013 по 29.07.2021 у розмірі 25000,00 грн (двадцять п'ять тисяч гривень, 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати у розмірі 487,62 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106).
Стягнути до бюджету на користь Державної судової адміністрації України (адреса: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 08592106) судовий збір за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 до Шостого апеляційного адміністративного суду у розмірі 1152,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2026.
Суддя Панченко Н.Д.