04 березня 2026 року № 320/40939/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним (які перебувають на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на 2025 рік, оформлене протоколом від 30.05.2025 № 20, у частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням суб'єкта владних повноважень, ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_6 , було порушено право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не зважаючи на те, що позивачем надані усі необхідні документи.
Позивач вказує, що підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є відсутність одного з парних органів у його дружини. Однак, у законі не деталізовано, що відсутність парного органу повинна бути виключно фізична (фізіологічна), у зв'язку з чим вважає, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з підстав зазначених вище, оскільки його дружині встановлена інвалідність III групи, внаслідок захворювання, дефектів, порушення функцій органу зору, що є функціональною відсутністю ока (парного органу).
Ухвалою суду від 01.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що приписами статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що при наявності у військовозобов'язаного дружини з інвалідністю III групи останній може бути звільнений від мобілізації за умови, якщо така інвалідність спричинена онкозахворюванням, відсутністю кінцівки чи парного органу, або дружина хворіє на психічні захворювання чи має паралітичний синдром. Тобто основною вимогою є те, що через своє захворювання дружина потребує постійного стороннього догляду.
Також відповідач вказує, що будь-яких доказів того, що у зв'язку із зазначеним захворюванням, дружина позивача не працює, потребує постійного стороннього догляду позивачем не надано ні до своєї заяви від 22.05.2025, ні до позову. Окрім того, заява про надання відстрочки позивачем не була подана особисто, про що не заперечується позивачем у позові.
Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу адвоката та зазначає, що розмір заявлених витрат не є розумним, з огляду на те, що справа не складною, а також на явно завищену кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Між позивачем та ОСОБА_2 03.12.2021 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 040921 від 21.10.2024, дружині позивача - ОСОБА_3 встановлено ІІІ гр інвалідності з 10.09.2024 безстроково, причина інвалідності: загальне захворювання з ураженням органу зору.
Відповідно до поданої до заяви про надання відстрочки, Індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1221 від 21.10.2024, клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10: Н 53.0 Амбліопія внаслідок анопсії; супутні захворювання (код за МКХ-10): H 54.4 Сліпота одного ока, Н 54.2 Астигматизм).
ОСОБА_1 звернувся до відповідача засобами поштового зв'язку із заявою від 22.05.2025 про надання відстрочки на підставі п. 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 22.05.2025 позивачем були додані документи: нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України, виданого Щорським РВ УМВС України в Чернігівській області, серії НОМЕР_2 від 01.11.20074, нотаріально засвідчена копія картки фізичної особи платника податків від 25.11.2005, військово-обліковий документ сформований у Резерв +, витяг з реєстру територіальної громади № 2025/006748660 від 22.05.2025, нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України (ID - картка), № НОМЕР_3 , орган видачі - 7401, дата видачі - 13.12.2021, витяг з реєстру територіальної громади № 2025/006753621 від 22.05.2025, нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 040921 від 21.10.2024, нотаріально засвідчена копія форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями № 1221 від 21.10.2024, нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 13.11.2024, виданого Пенсійним фондом України, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), серії НОМЕР_1 від 03.12.2021, належним чином завірена копія консультативного висновку.
Рішенням комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним (які перебувають на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на 2025 рік, викладеним в протоколі від 30 травня 2025 року №20, відмовлено у наданні відстрочки ОСОБА_1 , вирішено, що документами, які містяться у додатках до заяви ОСОБА_1 від 22.05.2025, вх. № Б-1006 від 22.05.2025, яка надійшла до ІНФОРМАЦІЯ_8 не підтверджується наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Так, представником ІНФОРМАЦІЯ_8 направлено до суду лист від 03.12.2025 № 5905, в якому зазначено, що останній не є юридичним суб'єктом, не наділений повною дієздатністю та правоздатністю, не має зареєстрованих рахунків та діє в межах наділених повноважень, визначених Положенням про відділ, як структурний підрозділ ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Водночас, суд зазначає, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_9 не може бути окремим суб'єктом правовідносин, проте ним було прийнято рішення за наслідками розгляду заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації, у зв'язку з чим відповідачем по справі є саме ІНФОРМАЦІЯ_10 в особі ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Суд враховує, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII.
Згідно з приписами п. 12 ч. 1ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Відповідно до п. 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п. 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Так, відповідно до додатку 5 вказаного Порядку № 560, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 12 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов'язані подають наступні документи: свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.
Дослідивши матеріали справ, суд зазначає, що позивачем до заяви про надання відстрочки було надано всі необхідні документи, передбачені додатком 5 Порядку № 560. Водночас, відповідачем прийнято рішення про відмову в задоволенні заяви позивача у зв'язку з не підтвердженням наданими документами наявності у позивача права на відстрочку на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, у спірному рішенні відповідачем жодним чином не обґрунтовано не врахування наданих позивачем документів.
Суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_9 у спірному рішенні не була надана оцінка поданим разом із заявою про надання відстрочки медичним документам, що підтверджують інвалідність дружини позивача.
Суд звертає увагу відповідача, що в оскаржуваному рішенні наявні тільки посилання на норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та воно не містить жодних переконливих аргументів того, що додані до заяви про надання відстрочки документи не підтверджують наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не досліджував належним чином отримані від позивача документи, у зв'язку із цим дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на відстрочку.
При цьому, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд не приймає до уваги, оскільки будь-який акт індивідуальної дії, прийнятий суб'єктом владних повноважень, як акт правозастосування, має бути обґрунтованим та вмотивованим, тобто в ньому має бути наведено відповідним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Таким чином, з огляду на викладене, спірне рішення відповідача, оформлене протоколом комісії від 30.05.2025 №20, в частині, що стосується ОСОБА_1 , є таким, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає наступне.
Пунктом 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Так, відповідно до п. 57 Порядку № 560, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
За пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, суд зазначає, що норми Порядку № 560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень відповідача (районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.
Суд не може підміняти компетенцію відповідача (районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), у зазначених вище питаннях.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, у спірному випадку саме відповідач в особі відповідної комісії має виключну компетенцію в питаннях оформлення відстрочки від призову під час мобілізації.
Щодо доводів відповідача у відзиві про особисту неявку до ТЦК та СП, суд звертає увагу, що Порядком № 560 також не передбачено обов'язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, з метою реалізації його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням досліджених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.05.2025 (разом з поданими до неї документами) про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 22.05.2025 № 309/05, укладений між позивачем та адвокатом Антоновою Олесею Вікторівною, додаткову угоду № 1 від 12.08.2025; ордер на надання правової допомоги, копію свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю, копію акта наданих послуг № з правничої допомоги від 13.08.2025, квитанцію до прибуткового касового ордера № 277 від 13.08.2025 про сплату 20 000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 22.05.2025.
Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
Крім того, відповідно до Акту наданих послуг, адвокатом було витрачено орієнтовно 3 год на представництво інтересів Замовника у Київському окружному адміністративному суді (у тому числі складання процесуальних документів).
Водночас, суд зазначає, що позовна заява була подана представником позивача через систему «Електронний суд», справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, від позивача відповідь на відзив до суду не надходила,. А тому у матеріалах справи відсутнє підтвердження представництва інтересів позивача в суді та складання будь-яких процесуальних документів по справі, окрім позовної заяви та затрат часу орієнтовно 3 год на надання вказаних послуг.
Також суд зазначає, що оформлення, посвідчення документів та їх копій може включатися до часу підготовки позовної заяви до суду. Подання позову до суду не потребувало значних затрат часу, оскільки представник позивача скористалась засобами ЄСІТС та подала позов через систему «Електронний суд».
Окрім того, суд не приймає до уваги посилання представника позивача на Рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 № 142, в яких адвокатам Чернігівської області рекомендовані мінімальні ставки гонорару, оскільки такі рекомендації надані саме для адвокатів Чернігівської області при визначенні вартості відшкодування наданих послуг та не можуть бути враховані Київським окружним адміністративним судом при ухваленні рішення про стягнення витрат на правову допомогу позивача.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Законодавцем при цьому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. При цьому оцінку співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд має здійснювати в межах заперечень відповідача.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №160/15983/20.
Надаючи оцінку запереченням відповідача у відзиві на позовну заяву щодо витрат на правову допомогу, суд доходить висновку, що вони є до певної міри обґрунтованими та мають бути враховані судом при вирішенні питання щодо співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.
Щодо стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1211,20 грн судового збору.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Позивачем у позовній заяві заявлено дві вимоги немайнового характеру, які мають похідний характер, тому позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн за одну вимогу немайнового характеру.
При цьому суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява подана представником позивача через підсистему «Електронний суд», тому ставка судового збору в даному випадку повинна становити 968,96 грн.
Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати згідно з статтею 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 484,48 грн.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (частина друга статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним (які перебувають на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на 2025 рік, оформлене протоколом від 30.05.2025 № 20, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_10 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) від 22.05.2025, разом з поданими до неї документами, про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині адміністративного позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 484,48 грн та 4000 грн витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.