03 березня 2026 року м.Київ №320/6737/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся через систему Електронний суд до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 23.09.2024, оформлене протоколом засідання Комісії, в частині непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України прийняти рішення, яким встановити факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 червня 2014 року він знаходився на блок-посту біля Олександрівська Луганської області на під'їзді до окупованого м. Луганськ, був затриманий невідомими озброєними особами терористичної організації «Луганська народна республіка» та утримувався в полоні в приміщені колишньої будівлі СБУ в м. Луганськ. В подальшому, 09 липня 2014 року позивача було звільнено з полону. У зв'язку із вказаними подіями 07 серпня 2018 року позивача було залучено до кримінального провадження №12014060020003033 від 13 червня 2014 року в якості потерпілого та надано відповідний статус.
На підставі вказаних фактів та спираючись на вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей» позивач звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в період з 26 червня 2014 року по 09 липня 2014 року до якої додав необхідні документи.
Проте, рішенням Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене Протоколом від 23 вересня 2024 року, непідтверджено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо нього. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , є громадянином України та учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
В адміністративному позові позивач посилається на те, що 26.06.2014 року ОСОБА_1 був захоплений представниками терористичної організації «Луганська народна республіка» (надалі «ЛНР») на блок-посту біля Олександрівська Луганської області на під?їзді до м. Луганськ та утримувався в полоні в приміщенні колишньої будівлі «СБУ» в м. Луганськ до 09.07.2014 року. Зазначає, що його викрадення та незаконне утримання відбулося через його активну громадську діяльність, а також підтримку незалежності та територіальної цілісності України. Під час затримання у позивача відібрали смартфон, паспорт, блокнот та машину ОСОБА_2 , яку після звільнення не повернули. Після звільнення позивача з полону «ЛНР», він звертався до різних правоохоронних органі України з повідомленням про злочин проти нього.
07.08.2018 року позивача було залучено до кримінального провадження №12014060020003033 від 13 червня 2014 року в якості потерпілого та надано відповідний статус.
Вищезазначене кримінальне провадження знаходиться у провадженні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, і розслідується за фактами вчинення на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей членами терористичних організацій «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», а також діючих у їх складі незаконних збройних формувань порушень законів та звичаїв війни, у тому числі жорстокого поводження з цивільним населенням, незаконно позбавлених волі учасників антитерористичної операції, що проявилось в застосуванні до них тортур, мордування та вигнання для примусових робіт тощо, передбачених ч. ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст.115, ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 258, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 146 Кримінального кодексу України.
Крім того, проведеним досудовим розслідуванням та зібраними доказами установлено, що 26.06.2014 позивача було викрадено та у подальшому насильницьким шляхом позбавлено волі до 09.07.2014 учасниками терористичної організації «Луганська народна республіка» у зв?язку із його громадянською проукраїнською позицією та сприяння військовослужбовцям української армії, що підтверджується листом Генеральної прокуратури України №10/4/3-40374-15 від 30.11.2018 р.
Крім того, за фактом того, що 26.06.2014 р. невідомі особи на блок-посту "ЛНР" біля Олександрівська на під'їзді до м. Луганськ незаконно позбавили волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та в подальшому катували його в приміщенні колишньої будівлі «СБУ» за дорученням начальника СВ Сватівського ВП ГУНУ в Луганській області від 15.02.2016 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015130550000137 за ч. 2 ст. 146 КК України, що підтверджується повідомленням Сватівського ВП ГУ НПУ в Луганській області від 22.02.2016 за №2983/111/42/2016 та витягом з ЄРДР.
22.08.2024 позивач звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в період часу з 26.06.2014 по 09.07.2014.
До заяв позивач долучив наступні документи: копію паспорта, копію рнокпп, колію листа-відповіді Генеральної прокуратури України №10/4/3-40374-15 від 30.11.2018, згоду на обробку персональних даних, копії актів опитування, копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копію повідомлення від Сватівського ВП ГУ НПУ в Луганській області від 22.02.2016 р. за №2983/111/42-2016.
Листом від 03.10.2024 р. за №22/H-7149-6.1-7206 позивач був поінформований про те, що Комісією на засіданні 23.09.2024 року за результатами розгляду його заяви від 22.08.2024 прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача у зв?язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Позивач не погоджується з прийнятим рішенням комісії, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей
Згідно із статтею 3 Закону, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (чинне на час виникнення спірних правовідносин) (далі Положення), Комісія утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом.
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.
До складу Комісії входять:
представник, визначений Президентом України;
по одному представнику Мінреінтеграції, МЗС, Мін'юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим;
не більше п'яти представників від громадських об'єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність.
Згідно із пунктом 7 Положення, організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону № 2010-ІХ встановлено, що дія цього Закону поширюється на громадян України: які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв'язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв'язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
На підставі положень статті 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпунктів а, б пункту 2 частини 1 статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини 6 статті 4 Закону № 2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Положеннями частини 7 статті 4 Закону № 2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п'ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Рішення про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».
Підпунктом 2 пункту 8 Положення визначено, що громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв'язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім'ї такого громадянина або законний представник члена сім'ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.
До заяви додаються:
документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв'язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;
звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім'ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім'ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.
Приписами пункту 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.
Отже, зміст вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що Комісія уповноважена приймати рішення щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за наявності відповідної заяви та за умови подання визначеного переліку документів.
У разі відсутності документів, які підтверджують факт позбавлення особи особистої свободи у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 2 Закону № 2010-ІХ, Комісія має право прийняти рішення про відмову у встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, проте, таке рішення має бути обґрунтованим, тобто, повинно містити інформацію про конкретні обставини, що зумовили прийняття такого рішення.
Натомість, як убачається з матеріалів справи, лист Мінінеграції № 22/Н-7149-6.1-7206 від 03.10.2024 про прийняте рішення про невстановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_1 не містить інформації щодо обставин, які зумовили прийняття такого рішення.
Зокрема, у вказаному листі не зазначено, які саме документи для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не були подані, чи які конкретно із поданих документів не були враховані Комісією і чому, чи про інші обставини, які стали підставою для висновків про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Так, приймаючи рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України від 23.09.2024 року про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 , відповідачем не конкретизовано, що саме стало підставою для прийняття рішення про непідтвердження факту.
Суд зазначає, що здійснення розгляду поданої особою заяви передбачає надання оцінки поданим доказам та повідомленим обставинам.
Проте, зі змісту листа №22/Н-7149-6.1-7206 від 03.10.2024 не можливо встановити чи була надана оцінка поданим позивачем доказам та наведеним обставинам.
Більш того, лист не містить у собі будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, у зв'язку з чим позивач не мав належності інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18 вбачається, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень суб'єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.
Отже, суд приходить до висновку, про те, що відповідачем не здійснено належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів, та як наслідок свідчить про порушення відповідачем порядку та процедури проведення розгляду такої заяви.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 3 Закону № 2010-ІХ, що корелюється із нормами підпунктів 1, 2 пункту 4 Положення, Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати до роботи Комісії представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їхньою згодою;
2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;
3) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та Положенням про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно з частини 6 статті 4 Закону № 2010-ІХ у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості.
Отже, Комісія наділена повноваженнями щодо вжиття заходів для належного, повного та всебічного розгляду заяви відносно встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України шляхом здійснення запитів, витребування матеріалів, залучення представників органів влади, заслуховування пояснень.
Суд наголошує, що за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки вже поданих документів.
До того ж суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України перед прийняттям оскаржуваного рішення до будь-яких уповноважених органів чи до позивача щодо отримання інформації на підтвердження чи спростування факту позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява позивача з доданими до неї доказами була розглянута комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не належно та не в повному обсязі.
Оскаржуване рішення взагалі не містить будь-яких мотивів його прийняття.
Комісією не надано оцінку документам, які подавалися позивачем разом із заявою, а також повідомленим позивачем в своїй заяві фактам.
Відомостей про те, що Комісія скористалася своїм правом на отримання додаткових документів та матеріалів, необхідних для виконання покладених на Комісію завдань, немає.
Відповідач обмежився лише фразою про відсутність у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до позивача. Проте, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем до заяви, відповідачем - Міністерством національної єдності України в особі Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України, не зазначено.
Отже, з боку Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не було здійснено належного та повного розгляду заяви позивача у встановленому законодавством порядку, що в свою чергу призвело до прийняття протиправного рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України від 23.09.2024 року про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України (колишня назва - Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) встановити факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2025 № 35 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, зокрема, у постанову Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 «Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», а саме: 1) у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» заміненословом «Мінрозвитку»; 2) у тексті Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку»; 3) у тексті Порядку створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку».
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2025 року № 35 «Про внесення змін щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій до деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено Зміни щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, а саме згідно з пп. 1 п. 2 у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово Мінреінтеграції замінити словом Мінрозвитку.
Відтак, на момент розгляду даної справи законом покладено обов'язок щодо розгляду заяв про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерства розвитку громад та територій України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Підсумовуючи викладене, з огляду на дискреційні повноваження Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду його заяви, суд доходить висновку про наявність підстав для належного їх відновлення шляхом зобов'язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву позивача про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 22.08.2024 із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 23.09.2024 про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 .
Зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 22.08.2024 із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.