03 березня 2026 року м.Київ №320/2269/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому позивачка просить суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.12.2024 №13641-34752/М-02/8-1000/24 щодо відмови зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.04.1993 по 30.09.2002, з 01.10.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.07.2005 та перерахувати пенсію ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.04.1993 по 30.09.2002, з 01.10.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 18.07.2005 та перерахувати пенсію ОСОБА_1 , починаючи з 22.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про здійснення перерахунку пенсії за вислугу років із зарахуванням стажу роботи на посаді медичної сестри в подвійному розмірі, проте відповідачем протиправно відмовлено у здійсненні вказаного перерахунку. Позивачка вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив, вказавши, що підстави для здійснення перерахунку пенсії із зарахуванням зазначеного позивачкою стажу роботи у подвійному розмірі відсутні.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник закладів охорони здоров'я.
Як вбачається із записів трудової книжки позивачки, остання працювала у Обласному будинку дитини м.Біла Цервка, в подальшому змінено назву Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний будинок дитини м.Біла Церква»:
- з 01.04.1993 на посаді медичної сестри групи;
- з 01.10.2002 на посаді медичної сестри групи ВІЛ-інфікованих дітей;
- з 14.04.2008 переведена із групи ВІЛ-інфікованих дітей у звичайну групу;
- 04.05.2001 звільнена за власним бажанням.
22.11.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про здійснення перерахунку пенсії із зарахуванням періоду роботи на посаді медичної сестри групи ВІЛ-інфікованих дітей до страхового стажу у подвійному розмірі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 05.12.2024 відмовило у здійсненні перерахунку пенсії, зазначено про відсутність підстав визначені статтею 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» для зарахування періоду роботи у подвійному розмірі на посаді медичної сестри групи ВІЛ-інфікованих дітей, оскільки не користуються правом пільгового обчислення стажу роботи працівники дитячих будинків, які займаються вихованням ВІЛ-інфікованих дітей, оскільки зазначений заклад не займається лікуванням осіб, хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих. При цьому, період роботи з 10.05.2011 по 26.11.2014 у інфекційному відділенні зараховано у подвійному розмірі.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058 закріплено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною третьою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) (які кореспондуються зі змістом статті 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до змісту правового висновку Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, положення статті 60 Закону №1788-XII застосовуються як до періодів трудової діяльності до 01.01.2004, так і до періодів трудової діяльності після 01.01.2004.
За змістом правового висновку Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, особа, яка отримує пенсію за віком згідно Закону №1058-ІV, має право заявляти вимоги про зарахування стажу роботи в подвійному розмірі згідно статтею 60 Закону №1788-XII.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.04.1993, ОСОБА_1 у період з 01.04.1993 по 04.05.2011 працювала на посаді медичної сестри у Обласному спеціалізованому будинку дитини м.Біла Церква (записи №1-5), що відповідачем не заперечується та зараховано до загального трудового стажу позивачки.
При цьому, спірним на думку позивачки є зарахування вказаного періоду роботи (за виключенням періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 19.07.2005) у подвійному розмірі, оскільки вона працювала у групі із ВІЛ-інфікованими дітьми.
Перелік закладів охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за №892/7180.
На даний час цей перелік відносить до закладів охорони здоров'я, серед інших, лікувально-профілактичні заклади (пункт 1) та заклади медико-соціального захисту (пункт 5).
Відповідно до пункту 5 цього Переліку до закладів медико-соціального захисту віднесено такі як: будинок дитини (обласний, міський, районний), обласний центр (бюро) медико-соціальної експертизи.
Отже, будинок дитини віднесено до закладів охорони здоров'я. Разом з тим суд має встановити чи виконувана позивачем робота у будинку дитини стосувалася надання лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, чи є Обласний спеціалізований будинок дитини м. Біла Церква закладом з надання лікування дітей заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД.
Відповідно до Типового положення про будинок дитини, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №123 від 18.05.1998 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.06.1998 за №372/2812, будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку (пункт 1.1).
Пунктом 1.2 цього Типового положення визначено, що основними типами будинків дитини є:
а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (I - II груп здоров'я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;
б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (III - V груп здоров'я) віком від народження до чотирьох років, а також: з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки; з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки; з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення психіки; з порушенням слуху та мови; з порушенням мови; з порушенням зору (сліпі, слабозорі); тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.
Діяльність будинку дитини регламентується власним Положенням, яке розробляється на основі Типового положення з урахуванням особливостей будинку дитини (пункт 1.5 Типового положення).
Судом встановлено, що Комунальна заклад «Обласний спеціалізований будинок дитини м. Біла Церква відповідно до Типового положення, відноситься до закладів охорони здоров'я та є спеціальним будинком дитини психоневрологічного профілю, призначеного для медико-соціальної реабілітації дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, дітей із кризових сімей соціального ризику та дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування віком від народження до семи років.
У розділі ІІІ Статуту серед основних завдань і функції Будинку дитини зазначено здійснювати кваліфіковане виховання, надання медичної допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також дітям з вадами фізичного та розумового розвитку віком від одного місяця до чотирьох років. Будинок дитини забезпечує, зокрема, медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, які позбавлені батьківського піклування, дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово знаходяться в Будинку дитини; лікування дітей в умовах Будинку дитини, які за висновком лікаря не потребують стаціонарного лікування, а також лікування, корекція та реабілітація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку; спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стану здоров'я дитини. Відповідно до пункту 3.3.1 цього ж Статуту у Будинок дитини приймаються діти з вадами фізичного та психічного розладу.
Отже, Обласний спеціалізований будинок дитини м.Біла Церква є закладом охорони здоров'я, різновидом закладу медико-соціального захисту, відноситься до категорії спеціалізованого будинку дитини та надає допомогу дітям вадами з фізичного та розумового розвитку, у тому числі пов'язану з наданням медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям.
За наведених обставин та правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що роботу позивачки на посаді медичної сестри ВІЛ-інфікованої групи у Обласному спеціалізованому будинку дитини м. Біла Церква слід віднести до роботи у закладі, що серед іншого також проводить лікування дітей, яка підлягає зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі.
Разом з цим, суд зазначає, що зарахуванню у подвійному розмірі підлягає лише період з 01.10.2002 по 18.07.2005, а не з 01.04.1993 по 18.07.2005 як просить позивач у позовній заяві, оскільки саме у період з 01.04.1993 по 01.10.2002 (відповідно записів трудової книжки №1-2) позивач працювала на посаді медичної сестри звичайної групи дітей у Обласному спеціалізованому будинку дитини м. Біла Церква.
Стосовно дати, з якої слід перерахувати пенсію позивачки, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
- у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Оскільки позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 22.11.2024, то він має бути проведений з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, тобто з 01.12.2024.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09 січня 2025 року.
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 1211,20 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.10.2002 по 18.07.2005.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.10.2002 по 18.07.2005 та здійснити перерахунок її пенсії починаючи з 01.12.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1211 (однієї тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.