ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" березня 2026 р. справа № 300/9091/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Роман Васильович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та рішення, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Роман Васильович, звернувся в суд із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), військової частини НОМЕР_3 в якій просить:
- визнати протиправними дії службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), які розпочалися 06.04.2024, щодо мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ) про мобілізацію ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 невідкладно видати наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 у квітні 2024 під час уточнення військово-облікових даних подав заяву про відстрочку від мобілізації з підстави положення частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за свою матір'ю. При цьому, позивач мав ще додати протягом трьох-п'яти днів з медичного закладу Комунальне некомерційне підприємство «Городенківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Городенківської міської ради довідку ЛКК та додаткові документи. Проте, 16.04.2024 в м.Кіцмань позивача затримали працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де позивач під примусом пройшов ВЛК. Вказав, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 не враховано те, що позивач має право на відстрочку від мобілізації. Надалі, позивач 22.04.2024 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 07.06.2024 позивача зараховано в штат військової частини НОМЕР_3 . Звернув увагу, що позивач двічі намагався подати рапорт про звільнення з військової служби командуванню військової частини НОМЕР_3 , однак вони не були прийняті. Представник позивача вказав, що згідно з висновком від 04.06.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та висновком від 27.05.2024 ОСОБА_2 - мати позивача, потребує постійного стороннього догляду, проте на момент мобілізації позивач володів лише випискою з історії хвороби матері. Крім цього, 04.10.2024 ОСОБА_2 видала нотаріально посвідчену заяву, згідно з якою вона хоче та погоджується, щоб непрофесійний соціальний догляд за нею здійснював позивач. Так, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на 07.04.2024) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду. Оскільки, станом на 07.04.2024 позивач мав підстави для відстрочки від мобілізації, то службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправно мобілізовано ОСОБА_1 . Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_3 невідкладно видати наказ про звільнення позивача з військової служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у заявах від 13.12.2024 та від 02.01.2025 і відмовлено ОСОБА_1 у поновленні пропущеного строку звернення до суду за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та рішення, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії. Цією ж ухвалою повернуто позовну заяву ОСОБА_1 з усіма доданими до неї матеріалами.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви по справі №300/9091/24 - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду розподіл здійснено 29.01.2026.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом у даній справі, поновлено йому строк звернення до суду з цим адміністративним позовом та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, залучено військову частину НОМЕР_2 відповідачем у даній справі.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що позивач 17 квітня 2024 року призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період. З 18 квітня 2024 року по 06 червня 2024 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 07 червня 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_5 не здійснював по відношенню до позивача жодних протиправних дій (бездіяльності), а його призов на військову службу під час мобілізації на особливий період проводився ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується даними військового квитка позивача. Тому, вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що на момент призову позивача на військову службу у нього були відсутні документи, які надають право на оформлення відстрочки, а саме: висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про необхідність постійного догляду його матері. Вказав, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно з абз.10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виникає за двох умов: потреба батьків в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; здійснення постійного догляду за батьками. Позивачем не було надано жодного правового підтвердження необхідності його матері у постійному догляді та здійснення соціальних послуг у вигляді «постійного стороннього догляду». Звернув увагу, що визнання незаконним призову не створює право на звільнення з військової служби. Така незаконність лише констатує порушення процесуальних або матеріальних вимог при призові, але не тягне юридичного наслідку звільнення з військової служби. Вважав, що призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на період воєнного стану та його подальше зарахування в списки особового складу військової частини НОМЕР_3 відбулося у законний спосіб, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідач військова частина НОМЕР_2 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487, не надано право військовим частинам перевіряти правильність ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Оскільки, ОСОБА_1 є військовослужбовцем призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби, а також як військовослужбовець, повинен виконувати обов'язки військової служби. Підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану визначено п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Звернув увагу, що за період проходження служби з 18.04.2024 по 06.06.2024 позивач не звертався з приводу надання правничої допомоги. Як наслідок позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 є безпідставними.
Військова частина НОМЕР_1 19.02.2026 подала заяву про заміну відповідача - військової частини НОМЕР_3 на військову частину НОМЕР_1 в порядку правонаступництва.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 допущено процесуальне правонаступництво, а саме замінено відповідача - військову частину НОМЕР_3 її правонаступником військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідач військова частина НОМЕР_1 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 26.06.2024 (а.с.55).
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_5 від 17.04.2024 ОСОБА_1 17.04.2024 призваний по мобілізації в Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 22.04.2024 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.66-69).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2024 №113 позивача з 18.04.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (а.с.116).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.06.2024 №166 ОСОБА_1 з 06.06.2024 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 (а.с.117).
Згідно з висновком від 27.05.2024 №341, який виданий Комунальним підприємством «Городенківський некомерційний центр первинної медичної допомоги» Городенківської районної ради, ОСОБА_2 по стану здоров'я потребує постійного стороннього догляду (а.с.60).
У висновку від 04.06.2024 №361, виданому Комунальним підприємством «Городенківський некомерційний центр первинної медичної допомоги» Городенківської районної ради, про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.59).
Як вбачається з витягу №2551433 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.62).
В акті обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 05.06.2024 встановлено, що за вищевказаною адресою з ОСОБА_2 проживають: син - ОСОБА_1 , невістка - ОСОБА_4 , внук - ОСОБА_5 . Зі слів ОСОБА_2 постійний догляд за нею здійснював її син (а.с.63).
Відповідно до довідки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 04.10.2024 №06-06/09-13/848 ОСОБА_5 навчається на факультеті історії, політології і міжнародних відносин 2-го курсу освітнього рівня «Магістр» денної контрактної форми навчання. Передбачуваний термін закінчення навчання 30 грудня 2024 року (а.с.64).
Крім цього, згідно із заявою від 24.10.2024, яка посвідчена приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Стефурак Н.Я., ОСОБА_2 хоче та погоджується на те, щоб саме її син - ОСОБА_1 здійснював догляд за нею. У такій заяві зазначено, що позивач є єдиною особою, хто її утримує, доглядає та повинен утримувати ОСОБА_2 за законом, як матір, яка потребує стороннього догляду, а саме: закуповує необхідні продукти харчування та ліки, контролює режим вживання ліків, супроводжує на консультації до лікарів, надає необхідну побутову допомогу (а.с.65).
Позивач, вважаючи, що його мобілізація здійснена протиправно, а він підлягає звільненню з військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
При вирішенні даного спору судом застосовані нормативно - правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
За приписами статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено станом і на теперішній час.
Крім того, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
За приписами частини першої статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 3 Закону №2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст.1 Закону №3543-XII).
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-XII встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Так, за приписами абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII (в редакції чинній на момент мобілізації позивача) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок КМУ №1487) (в редакції чинній на момент мобілізації позивача).
Згідно з п.1 Порядку КМУ №1487 цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (п.2 Порядку КМУ №1487).
Відповідно до п.п. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначених у Додатку 2 до Порядку КМУ №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З наведених норм слідує, що саме на військовозобов'язаних покладений обов'язок особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, діяльність яких регулюється Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 (далі - Положення КМУ №154) (в редакції чинній на момент мобілізації позивача).
У п.1 Положення КМУ №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
За змістом п.3 Положення КМУ № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства (п.8 Положення КМУ №154).
Згідно з п.9 Положення КМУ №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
У п. 11 Положення КМУ №154 встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення в тому числі оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
Отже, за наявності в особи права на відстрочку від призову на військову службу, така відстрочка не надається автоматично і для реалізації відповідного права особа має звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановленому порядку. У разі відсутності звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, навіть за умови наявності права на отримання відстрочки від призову на військову службу, особа може бути призвана на військову службу на загальних підставах.
Так, на думку позивача, останній мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за свою матір'ю, тому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно здійснено його мобілізацію на військову службу.
Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур ОСОБА_1 надавав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 чи ІНФОРМАЦІЯ_2 документи на підтвердження наявності у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
ІНФОРМАЦІЯ_6 , вказував на те, що не отримував жодних документів, які б підтвердили наявність підстав для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу відповідно до абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з чим центр не володів такою інформацією на час його мобілізації.
Суд критично оцінює твердження представника позивача про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзц.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підтверджуються медичними висновками від 27.05.2024 №341 та від 04.06.2024 №361 щодо ОСОБА_2 , актом обстеження її матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 05.06.2024, довідкою ВНЗ від 04.10.2024 №06-06/09-13/848, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 24.10.2024, оскільки такі документи видані після призову позивача на військову службу, а тому не могли бути взяті до уваги відповідачами під час його мобілізації 17.04.2024.
Обов'язок призовників, військовозобов'язаних, резервістів у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи передбачений також частиною 11 статті 38 Закону №2232-XII.
Тобто, як уже зазначав суд, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Подібний висновок Верховний Суд уже робив у постановах від 18 січня 2024 року по справі №280/6033/22 та від 01 жовтня 2024 року по справі № 200/4189/22.
Фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють суду дійти висновку, що ОСОБА_1 не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення її у відповідний спосіб.
Відтак, відсутні підстави для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 і бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 .
Як наслідок, не підлягають до задоволення похідні позовні вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 видати наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
Водночас, суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Частина 7 статті 26 Закону №2232-XII визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 неодноразово намагався подати рапорт про звільнення з військової служби командуванню військової частини НОМЕР_3 , однак вони не були прийняті.
Суд критично оцінює твердження представника позивача про те, що посадові особи відповідачів відмовилися зареєструвати його рапорти про звільнення з військової служби, оскільки матеріали справи не містять достовірних і достатніх доказів написання і подання таких рапортів позивачем до командирів військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 .
Водночас, законодавство чітко визначає, що звільнення з військової служби відбувається на підставі рапорту самого військовослужбовця та на підставі певних обставин, визначених законом, таких як стан здоров'я, сімейні обставини, досягнення граничного віку, тощо.
Крім цього, в позовній заяві представник позивача просить суд винести окрему ухвалу щодо посадових осіб відповідачів, з приводу чого суд зазначає наступне.
За приписами частини 1 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до частини 2 вказаної статті у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Положенням частини четвертої цієї ж статті встановлено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням передбачених адміністративним процесуальним законом засобів.
Реалізація такої процесуальної дії як постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. В даному випадку суд не вбачає підстав для постановлення судом окремої ухвали.
Суд також зазначає, що інші наведені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Р.В., до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та рішення, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Роман Васильович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (третій відділ), військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та рішення, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.