ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2026 р. справа № 300/46/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.11.2025 за №092750011429 про відмову у призначенні пенсії.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.2002 по 14.02.2003, з 01.01.2008 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 14.01.2014; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 (відповідно до довідки від 28.10.2004 №450), з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 (відповідно до довідки від 11.12.2013 №12), з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012 (відповідно до довідки від 26.02.2013 №407), з 01.07.2016 по 30.11.2017 (відповідно до довідки від 30.11.2017 №328), а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.10.2024 - з дня звернення за пенсією.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного пільгового стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому виповнилось 55 років, а також за доводами позивача, він має достатньо страхового і спеціального (пільгового) стажу. Водночас, позивач наголошує на хибності не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці, а також хибності не зарахування до пільгового страхового стажу спірних періодів роботи, які підтверджуються, окрім записів у трудовій книжці, іншими додатковими документами, зокрема утонюючими довідками, трудовими договорами тощо. Поряд із цим, ОСОБА_1 вказує на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття ним страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів його роботи відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації як до загального, так і до спеціального стажу. Як наслідок, позивач просить суд призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.01.2026 через систему «Електронний суд» Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області направило суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник заперечує проти позову та зазначає, що для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результати атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. При цьому, у трудовій книжці позивача відсутня інформація про умови праці, про зайнятість в шкідливих умовах протягом повного робочого дня, про атестацію робочого місця. У зв'язку із цим, спірним рішенням не зараховано позивачу до його спеціального стажу, зокрема, періоди з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004, з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013, 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012, з 01.07.2016 по 30.11.2017, оскільки до заяви не долучена інформація про результат атестації робочого місця. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2. З огляду на вказане, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорта громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
08.10.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по віку за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 15.10.2024 за №092750011429 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Після оскарження вказаного рішення, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №300/8750/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову в призначенні пенсії від 15.10.2024 № 092750011429. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу: згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 : з 01.01.1992 по 19.04.1994, з 13.03.1996 по 09.05.1998, з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 14.08.2012, з 15.08.2012 по 31.01.2013, з 12.02.2013 по 11.03.2013, з 26.03.2013 по 04.12.2014; згідно із записами вкладки до трудової книжки від 09.12.2014 серії НОМЕР_2 : з 10.12.2014 по 14.10.2015, з 15.10.2015 по 25.04.2016, з 17.05.2016 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 30.11.2017, з 01.12.2017 по 26.07.2018, з 03.08.2018 по 15.11.2018, з 16.11.2018 по 09.07.2020; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 24.11.1987 по 15.02.1991, з 26.02.1991 по 19.04.1994, з 13.03.1996 по 09.05.1998, з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 14.08.2012, з 15.08.2012 по 31.01.2013, з 12.02.2013 по 11.03.2013, з 26.03.2013 по 04.12.2014, з 10.12.2014 по 14.10.2015, з 15.10.2015 по 25.04.2016, з 17.05.2016 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 30.11.2017, з 01.12.2017 по 26.07.2018, з 03.08.2018 по 15.11.2018, з 16.11.2018 по 09.07.2020, з 25.11.2022 по 30.06.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.10.2024, із врахуванням висновків суду. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №300/8750/24 скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 15.10.2024 №092750011429 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням мотивів, які наведені в цій постанові. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Надалі, на виконання цієї постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі №300/8750/24, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області розглянуло повторно заяву позивача від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах і винесло рішення від 13.11.2025 №092750011429, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку за Списком №2 у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, пославшись, при цьому, на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем визнається 30 років 3 місяці 9 днів страхового стажу позивача, з яких 1 рік 3 місяці 14 днів - пільгового стажу роботи за Списком №2. Водночас, у спірному рішенні пенсійним органом зазначено, що:
до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.2002 по 14.02.2003, з 01.01.2008 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 14.01.2014 відповідно до записів трудової книжки від 09.12.2014 НОМЕР_3 та вкладишу до неї НОМЕР_2 , оскільки сплата страхових внесків за вказані періоди документально не підтверджена;
період роботи з 04.03.2003 по 12.05.2004 відповідно до трудової угоди від 04.03.2003, оскільки до заяви долучена копія зазначеного документа, сплата страхових внесків за вказаний період документально не підтверджена;
до пільгового стажу не зараховано періоди роботи:
з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 відповідно до довідки від 28.10.2004 №450, оскільки до заяви не долучена інформація про результати атестації робочого місця;
з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 відповідно до довідки від 11.12.2013 №12, оскільки до заяви не долучена карта атестації робочого місця, в довідці відсутній підпис головного бухгалтера підприємства;
з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012 відповідно до довідки від 26.02.2013 №407, оскільки до заяви не долучена карта атестації робочого місця, підтвердження про сплату страхових внесків за більшу частину вказаного періоду до заяви не долучено;
з 01.07.2016 по 30.11.2017 відповідно до довідки від 30.11.2017 №328, оскільки до заяви не долучена інформація про результати атестації робочого місця.
Вважаючи повторну відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
При цьому, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, суд погоджується із позивачем стосовно неправильного застосування відповідачем вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є менш сприятливою нормою для позивача у порівнянні з статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд встановив, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є відсутність необхідного спеціального стажу. Водночас, як слідує із матеріалів справи, позивачу не зараховано як до страхового стажу, так і до пільгового, періоди його роботи у російській федерації.
При цьому, таке питання вже було предметом розгляду в межах адміністративної справи №300/8750/24, в якій Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 01.10.2025 погодився із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів пенсійного органу про не зарахування періодів роботи в росії, оскільки вихід України з 19.06.2023 із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не впливає на порядок обчислення стажу, набутого позивачем на території російської федерації, до цього моменту, для призначення пенсії.
Згідно з частиною 5 статті 78 КАС України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, у даному випадку, як слідує із спірного рішення, підставою не зарахування певних періодів роботи (з 01.01.2002 по 14.02.2003, з 01.01.2008 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 14.01.2014) до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки від 09.12.2014 НОМЕР_3 та вкладишу до неї НОМЕР_2 є не підтвердження документально сплати страхових внесків за вказані періоди, а також певних періодів роботи (з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004, з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013, 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012, з 01.07.2016 по 30.11.2017) до пільгового стажу є не долучення до заяви інформації про результати атестації робочого місця.
Однак, суд констатує про протиправність та помилковість таких доводів, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка НОМЕР_3 (разом із вкладишем в трудову книжку НОМЕР_2 ) і трудова книжка НОМЕР_4 , при цьому, такі трудові книжки містять усі необхідні записи та підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 зокрема:
у періоди з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 та з 04.02.2009 по 31.03.2009 на посаді машиніста підіймача у закритому акціонерному товаристві «Обьнефтеремонт» в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
у період з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 на посаді машиніста підіймача у відкритому акціонерному товаристві «Білоруське управління по збільшенню нафтовіддачі пластів і капітальному ремонту свердловин» (ВАТ «Білоруське УПНП і КРС») в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
у періоди з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 14.08.2012 на посаді машиніста підіймача у товаристві з обмеженою відповідальністю «ВТК-2» в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
у період з 12.02.2013 по 11.03.2013, з 26.03.2013 по 04.12.2014 на посаді машиніста підіймача у закритому акціонерному товаристві «Ермаковське підприємство по ремонту свердловин» в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
у період з 10.12.2014 по 14.10.2015, з 15.10.2015 по 25.04.2016, з 17.05.2016 по 30.06.2016, з 16.11.2018 по 09.07.2020 на посаді машиніста підіймача у товаристві з обмеженою відповідальністю «Управління технологічного транспорту КаРС» в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
у період з 01.07.2016 по 30.11.2017 на посаді машиніста підіймача у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ресурс» в районі, прирівняному до Крайньої Півночі;
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлені трудові книжки, в яких містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, щодо посилань у спірному рішенні на не підтвердження документально сплати страхових внесків, то суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Щодо посилань пенсійного органу на відсутність інформації про результати атестації робочого місця, то суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що у період, зокрема, протягом 2000-2017 років позивач займав посаду машиніста підіймача, яка передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Вказане, підтверджується довідкою Закритого акціонерного товариства «Обьнефтеремонт» №450 від 28.10.2004; довідкою ВАТ «Білоруське УПНП і КРС» від 11.02.2013 №12; довідкою ТОВ «ВТК-2» від 26.02.2013 №407; довідкою ТОВ «Ресурс» від 30.11.2017 №328.
Так, пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці №383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
При цьому, з 11.03.1994 по 15.01.2003 - діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, з 16.01.2003 по 23.06.2016 - Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, після 24.06.2016 - діє Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016.
Як уже встановлено, посада, яку займав ОСОБА_1 у вказані вище періоди (протягом 2000 2017 років), а саме машиніста підіймача, передбачена Списком №2, що в свою чергу, підтверджується згаданими вище довідками.
Водночас, суд зауважує, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 (далі - Порядок №422) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 за №41 (далі - Методичні рекомендації №41).
Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим органом і працівником у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.
Проте, жодні причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови в зарахуванні відповідного стажу позивачеві, оскільки особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 або Списку №2, робоче місце якої підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення такої атестації.
Отже, проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Так, Велика Палата Верховного Суду у даній постанові від 19.02.2020 по справі №520/15025/16-а вказала, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у справі).
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Таким чином, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, особи зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 та Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.
З огляду на викладене, суд погоджується із позивачем, що він не зобов'язаний подавати будь-які докази проведення атестації робочих місць.
Водночас, як уже з'ясовано судом, ОСОБА_1 надавав пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії докази проведення атестації мого робочого місця, зокрема відповідні уточнюючі довідки, якими підтверджено його спеціальний стаж за Списком №2, а саме:
1) довідку Закритого акціонерного товариства «Обьнефтеремонт» №450 від 28.10.2004;
2) довідку ВАТ «Білоруське УПНП і КРС» від 11.02.2013 №12;
3) довідку ТОВ «ВТК-2» від 26.02.2013 №407;
4) довідку ТОВ «Ресурс» від 30.11.2017 №328.
З урахуванням вищевикладеного, спірні періоди моєї роботи з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 (відповідно до довідки від 28.10.2004 №450), з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 (відповідно до довідки від 11.12.2013 №12), з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012 (відповідно до довідки від 26.02.2013 №407), з 01.07.2016 по 30.11.2017 (відповідно до довідки від 30.11.2017 №328) мають бути зараховано відповідачем до спеціального (пільгового) стажу за Списком №2.
Таким чином, суд вважає, що у пенсійного органу були наявні всі необхідні документи, в тому числі трудові книжки, а також уточнюючі довідки (щодо підтвердження пільгової роботи позивача), які станом на дату подання заяви про призначення пенсії по віку на пільгових умовах за Списком №2, підтверджували наявність як загального стажу роботи, в тому числі і на території росії, так і спірного стажу роботи в шкідливих умовах праці.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2002 по 14.02.2003, з 01.01.2008 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 14.01.2014, а також до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 (відповідно до довідки від 28.10.2004 №450), з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 (відповідно до довідки від 11.12.2013 №12), з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012 (відповідно до довідки від 26.02.2013 №407), з 01.07.2016 по 30.11.2017 (відповідно до довідки від 30.11.2017 №328).
Окремо суд зауважує, що частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, позивач просить зарахувати до спеціального страхового стажу, в тому числі і період з 04.03.2003 по 12.05.2004, який відповідачем не зараховано і до страхового стажу, про що зазначено в спірному рішенні, однак не ставить вимог зарахувати його до страхового стажу.
Проте суд, враховуючи встановлені обставини і висновок про підтвердження такого періоду (з 04.03.2003 по 12.05.2004) як трудовою книжкою, так і уточнюючою довідкою від 28.10.2004 №450, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає вийти за межі позовних вимог і зобов'язати такий період роботи ОСОБА_1 (з 04.03.2003 по 12.05.2004) і до страхового стажу.
Суд також зауважує, що після зарахування згаданих вище періодів, загальний страховий стаж позивача становитиме більше 34 років (30 років 3 місяці 9 днів - визнаного стажу, більше 4 років - спірного стажу) при необхідних 25 років, а пільговий стаж за Списком №2 становитиме більше необхідних 12 років 6 місяців на зазначених роботах (1 рік 3 місяці 14 днів - визнаного стажу та більше 11 років 6 місяців - спірного). А тому, з врахуванням вимог пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наявні всі підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.11.2025 №092750011429, а тому його необхідно скасувати, відтак, підлягають зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача спірні періоди його роботи, в тому числі і на території російської федерації.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде, окрім визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи як до загального так і до пільгового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.10.2024 - з дня звернення за пенсією.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.11.2025 за №092750011429 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.2002 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004, з 01.01.2008 по 31.08.2008, з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 04.02.2009 по 31.03.2009, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 12.08.2009 по 12.05.2010, з 16.05.2010 по 18.11.2010, з 20.11.2010 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 14.01.2014; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.10.2000 по 14.02.2003, з 04.03.2003 по 12.05.2004 (відповідно до довідки від 28.10.2004 №450), з 15.05.2004 по 31.08.2008, з 15.08.2012 по 31.01.2013 (відповідно до довідки від 11.12.2013 №12), з 01.09.2008 по 26.09.2008, з 01.04.2009 по 11.08.2009, з 20.11.2010 по 13.03.2011, з 14.03.2011 по 13.09.2011, з 15.09.2011 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 14.08.2012 (відповідно до довідки від 26.02.2013 №407), з 01.07.2016 по 30.11.2017 (відповідно до довідки від 30.11.2017 №328), а також призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.10.2024 - з дня звернення за пенсією.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.