ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2026 р. справа № 300/7255/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 роки, як учаснику бойових дій в загальній кількості 56 (п'ятдесят шість) днів;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 роки, як учаснику бойових дій в загальній кількості 56 (п'ятдесят шість) днів;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення за 2025 рік;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18.07.2025 року по день фактичного розрахунку;
- стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн (шістнадцять тисяч гривень, 00 коп.).
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 роки, як учаснику бойових дій в загальній кількості 56 (п'ятдесят шість) днів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
30.10.2025 року від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що відпустка учасникам бойових дій надається за календарний рік, тобто коли працівник не реалізував своє право на таку відпустку в поточному році, перенесення її не допускається. Також зазначає, що поліцейським які звільняються зі служби в поліції грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не передбачено. Щодо вимоги позивача про здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення, відповідач зазначає, що такі виплати здійснюються лише в межах виділених асигнувань, а не виплата таких допомог через їх відсутність не може вважатись протиправною бездіяльністю. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
30.10.2025 року від представника позивача подала заяву про уточнення позовних вимог.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог.
27.11.2025 року від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, в якій заперечує доводи позивача, з мотивів зазначених у відзиві та просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
З 31.01.2011 по 06.11.2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції), з 07.11.2015 по 28.11.2019 працював в Управлінні захисту економіки в Івано-Франківській області.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіального органу Національної поліції» від 02 вересня 2019 року №841 ліквідовано як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Постановлено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіального органу Національної поліції» від 9 жовтня 2019 р. № 867 утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Національної поліції Департамент стратегічних розслідувань.
У зв'язку цим, позивач був переведений на роботу у Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, де працював в період з 29.11.2019 року по 18.07.2025 року.
Відповідно до наказу ДСР НПУ №509 від 11 липня 2025 року, копія якого додається, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за станом здоров'я (через хворобу).
Станом на день звільнення:
- стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки становить 14 років 05 місяців 18 днів;
- час навчання - 02 роки 04 місяці 00 днів;
- усього вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 16 років 09 місяців 17 днів;
- вислуга років на пільгових умовах - 00 років 04 місяці 26 днів.
Протягом служби у Національній поліції України, ОСОБА_1 надавали додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій:
- у 2017 році, що підтверджується Наказом №373 о/с від 21.12.2017;
- у 2023 році, що підтверджується витягом з Наказу №234 від 03.07.2023;
- у 2024 році, що підтверджується витягом з Наказу №200 від 20.05.2024.
Однак при звільненні зі служби ОСОБА_1 не була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 роки.
07.08.2025 року сторона позивача отримала відповідь Департаменту стратегічних розслідувань НПУ на адвокатський запит, до якої була долучена довідка про невикористані відпустки як УБД ОСОБА_1 не звертався до керівництва з рапортом про надання йому додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022 та 2025 роки.
Окрім цього, 30.09.2025 року надійшла відповідь Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки НПУ на адвокатський запит, до якої було долучено довідку про невикористані відпустки як УБД ОСОБА_1 за 2015, 2016, 2018 та 2019 роки.
Таким чином, ОСОБА_1 не використовував додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 у кількості 14 діб, за 2018 у кількості 14 діб та за 2019 рік у кількості 14 діб, за 2020 рік у кількості 14 діб, за 2021 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2025 у кількості 14 діб (сукупно 112 днів ).
Вважаючи, що бездіяльність відповідача є протиправною та порушує право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій у разі звільнення, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
За правилами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено судом, позивач протягом 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 років не використовував відпустки, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 роки позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно до ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
У ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» та п.8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
У ст.4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 02.10.1993 учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Приписами п.8 розділу III Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. […] За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Положеннями Закону України "Про Національну поліцію" визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
З огляду на зміст п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік; вказаною нормою встановлено право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
При цьому положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Суд зазначає, що в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Верховний Суд в постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16 і вважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі № 826/8185/18 з таких підстав:
«..Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.».
Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що: «.. законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580 і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.».
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки як учасником бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 роки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання виплати відповідачем матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення за 2025 рік, суд зазначає наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 р. за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацом першим пункту 7 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пп. 3 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" керівники органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення мають право (а не обов'язок) надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 13 розділу II Порядку №260 поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись (що не вказує на обов'язковість) матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Отже, відповідно до викладених правових норм, додаткові види грошового забезпечення, як то матеріальна допомога, можуть бути нараховані та виплачені лише в межах затверджених асигнувань на грошове забезпечення поліцейських відповідного органу поліції на підставі поданого рапорту, а розмір такої допомоги не має встановленого розміру та визначається керівником відповідного органу поліції в порядку реалізації дискреційних повноважень. Тобто передумовою здійснення виплати є наявність двох умов, а саме: наявності фінансування та подання відповідного рапорта.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку №260 визначено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Так, надання матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рішенням керівника відповідного органу Національної поліції в межах визначених на такі цілі (грошове забезпечення) бюджетних асигнувань.
Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги для оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії.
Суд зазначає, що надання допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги, визначені Порядком № 260, може відбуватись тільки в сукупності двох умов, які є взаємопов'язані і не можуть тлумачитись окремо. Першочерговою та необхідною умовою для ініціювання питання отримання допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є подання особою відповідного рапорту.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з 18.07.2025, а його рапорти про надання матеріальної допомоги надійшли 21.07.2025, тобто вже після закінчення трудових відносин з ним.
15.07.2025 ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий підпис з проведеними розрахунками грошового забезпечення при звільнені.
З наведеного убачається, що позивач з відповідними рапортами про виплату допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань до відповідача звернувся вже після завершення трудових відносин з відповідачем, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Також суд зазначає, що право поліцейського на отримання матеріальної допомоги не є абсолютним і реалізується лише за наявності відповідного фінансового ресурсу, закладеного у кошторисі органу поліції на відповідний рік.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 620/17864/21 висловив правову позицію, згідно з якою матеріальна допомога входить до складу грошового забезпечення поліцейського, однак її виплата залежить від наявності відповідних бюджетних асигнувань, передбачених у кошторисі органу поліції. Подання поліцейським рапорту про виплату матеріальної допомоги є необхідною, але не достатньою умовою для її отримання. Відсутність бюджетних коштів виключає можливість здійснення таких виплат взяття зобов'язань без бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства (ст. 117 Бюджетного кодексу України).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що дана позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, вважає, що дана позовна вимога є передчасна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
У ч.1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, ч.2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі №813/356/16.
Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно ст.117 КЗпП України.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, а відтак позивач та суд позбавлені можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
А відтак, у задоволенні позовної вимоги про нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв'язку із передчасністю такої.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» позивач є звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
У ч.1,2 ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас ч.4, 5 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до ч.6 та 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Для включення всієї суми витрати на правничу допомогу 16000 грн. у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов задоволено, а за обставинами справи такі витрати позивача були необхідними, їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Варто зауважити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20.
З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання правничої допомоги між позивачем та адвокатом Думич О.І. був укладений договір про надання правової допомоги від 05.08.2025.
Згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів позивач сплатив узгоджений сторонами гонорар частково в розмірі 8000 грн.
Позовна заява підписана адвокатом Думич О.І ., як представником позивача.
Таким чином, суд, виходячи з критеріїв пропорційності, співмірності та реальності, а також з того позовні вимоги задоволено частково, вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 4000 грн. Тому вимога представника позивача - адвоката Думич О.І. про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 16000 грн. підлягає частковому задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 роки (сукупно 112 днів ).
Зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2025 роки (сукупно 112 днів ).
Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.