04 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/211/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Сідака Павла Петровича ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 січня 2026 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Сідака Павла Петровича звернулася до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (10.08.2021) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі; 2) стягнути із НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 10.08.2021 по 10.02.2022 року (за шість місяців), в розмірі 81 819,24 грн.
30 січня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументувала тим, що НОМЕР_3 прикордонний загін на час видання наказу про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Позивачки, 10.08.2021 року, зобов'язаний був провести їй виплату всіх сум. Вважає, що НОМЕР_3 прикордонний загін протиправно не провів своєчасно розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 , з військової служби, зокрема не виплачено у день виключення в повному обсязі грошове забезпечення. На виконання вище зазначеного рішення суду НОМЕР_3 прикордонний загін провів виплату 20 грудня 2025 року ОСОБА_1 частини належного їй грошового забезпечення в розмірі 46 773,65 грн. З урахуванням того, що НОМЕР_3 прикордонним загоном з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби (грошове забезпечення), то вона набула право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 10.08.2021 по 20.12.2025 року.
02 лютого 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що чинним законодавством України не визначений період за який слід проводити стягнення середнього грошового забезпечення, а тільки вказано що цей період не може перевищувати шість місяців. Разом з тим, позивачем самостійно, без жодного обґрунтування вибрано вказаний період, також позивачем не аргументовано, чому саме ним застосований період у шість місяців. Так, чинне законодавство передбачає, що не можна стягувати за період, який більший шести місяців, разом з тим не вказано, що суд зобов'язаний стягнути саме за шість місяців, а не за менший строк (статтею 117 КЗпП України не встановлений нижній строк за який можна стягнути середнє грошове забезпечення, а тому за нижню межу слід брати строк в 1 день). Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 10 серпня 2021 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 406-ОС «По особовому складу» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , (а.с. 8).
19 березня 2025 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/985/25, яке набрало законної сили 18 листопада 2025 року, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період: з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2020 року; з 01 січня 2021 року по 10 серпня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року.
20 грудня 2025 року відповідачем, на виконання рішення у справі № 260/985/25, перераховано 46 773,65 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , (а.с. 13).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати всіх сум при звільненні з військової служби протиправними, звернулася з даним адміністративним позовом до суду про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 Цивільного кодексу України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Суд відхиляє міркування позивача щодо неможливості застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування стягнутого відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Суд зауважує, що зі змісту норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності.
Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
При цьому відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Суд повторює, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Також у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.
У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стягнута судом сума може не відображати дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Тобто, якщо працівника звільнено з роботи до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з наступного дня після звільнення по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.
Отже в цій справі, суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 підлягають нарахуванню з 10 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року (6 місяців за Законом № 2352-ІХ).
Як встановлено з довідки про доходи позивача, за два останні місяці перед звільненням (червень - липень 2021 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у червні 2021 року в сумі 13 690,01 грн та у липні 2021 року - в сумі 13 684,23 грн, всього 27 374, 24 грн.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 448,76 грн (27 374, 24 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у червні - липні 2021 року).
Зважаючи на вищенаведені обставини, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,20 (46 773,65 грн (сума за результатами вирішення спору у судовому порядку)/ 236 496,52 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 11 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року).
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 47 299,30 грн (448,76 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,20 (істотність частки) х 527 (кількість календарних днів за період з 11 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року).
Суд повторює, що стягнута сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у цій справі становитиме 47 299,30 гривень, який і підлягає стягненню з відповідача, враховуючи критерії зменшення розміру відшкодування, з метою досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно достатті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково з мотивів, що вищезазначені.
Відповідно до частини третьоїстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при поданні адміністративного позову сплатила судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 28 січня 2026 року № 1.507621971.1, (а.с. 27).
Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Сідака Павла Петровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 47 299,30 грн (сорок сім тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень, 30 грн.) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 11 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 769,56 грн (сімсот шістдесят дев'ять гривень, 56 коп.) сплаченого судового збору.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04 березня 2026 року.
СуддяТ.В.Скраль