про повернення позовної заяви
04 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/6219/26
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Леміщак Дмитро Михайлович, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення державного виконавця, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії звернувся ОСОБА_1 .
Предметом спору у даних спірних правовідносинах представник позивача визначив скасування рішення державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Саковича Станіслава Юрійовича щодо відмови у відкритті виконавчого провадження (запис в АСВП №79845212).
Ухвалою від 24.02.2026 суд залишив позовну заяву без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання до Житомирського окружного адміністративного суду:
- доказу сплати судового збору в розмірі 1064,80 грн або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
- копії рішення державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відмову у відкриті виконавчого провадження.
02.03.2026 до суду надійшла заява на усунення недоліків, в якій представник позивача повідомляє, що станом на день подання цієї заяви ні на адресу позивача, ні на адресу його представника (Адвокатського бюро «Володимира Ткачука») жодних копій постанов чи рішень від Солом'янського ВДВС у м. Києві поштовим зв'язком або електронною поштою не надходило, тому позивач не може надати копію оскаржуваного рішення.
Надаючи оцінку доводам позивача, суд виходить з того, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України.
З положень частин 1 і 2 ст. 77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз.2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише існування задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
Тобто реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути підтвердженим виключно декларативно проголошеним, але не доказаним твердженням учасника справи.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою - оформлене офіційним письмовим документом (листом) відхилення прохання/звернення приватної особи.
Оскільки позивач оскаржує саме «рішення» (запис в АСВП про відмову у відкритті провадження), він зобов'язаний надати його копію або довести неможливість його отримання через механізм витребування доказів, а не обмежуватися лише декларативними твердженнями про його відсутність.
Суд окремо звертає увагу на те, що інтереси позивача у цій справі представляє адвокат - фахівець у галузі права, який володіє спеціальними знаннями та є фаховим учасником судового процесу. Це передбачає вищий стандарт відповідальності за якість підготовки процесуальних документів. Маючи доступ до правових інструментів (зокрема, адвокатського запиту), представник мав об'єктивну можливість або отримати оскаржувану постанову, або, у разі її фізичної відсутності, уточнити позовні вимоги, наприклад, змінивши предмет спору з «оскарження рішення» на «визнання протиправною бездіяльності».
Надавши позивачу достатній строк для усунення недоліків, суд чітко роз'яснив необхідність подання доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги (зокрема, копії рішення державного виконавця Саковича С.Ю.).
Проте представник позивача обрав шлях формального повідомлення про неможливість надання документа, не використавши при цьому процесуальні права для приведення позову у відповідність до вимог КАС України. Таким чином, обов'язок щодо належного оформлення позовної заяви та доведення обставин, на які посилається сторона, залишився невиконаним, що перешкоджає суду відкрити провадження у справі.
Крім того, позовну заяву залишено без руху для сплати судового збору в розмірі 1064,80 грн.
Як слушно зазначив представник позивача, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Отже, сама по собі наявність статусу військовослужбовця не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів цієї особи.
У даному випадку позовні вимоги стосуються примусового виконання судового рішення, тобто не стосуються питань соціального захисту позивача саме як військовослужбовця (у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків), а отже, скаржник повинен сплачувати судовий збір під час розгляду цієї справи.
Однак судовий збір позивачем не сплачено.
Наведене свідчить про те, що позивач не виконав вимоги ухвали суду про залишення позову без руху та не усунув недоліки позовної заяви у визначений судом строк.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
За наведених обставин суд доходить висновку, що в даному випадку наявні передбачені законом умови для застосування наслідків, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позовну заяву і додані до неї документи слід повернути позивачеві.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Леміщак