04 березня 2026 р.Справа № 160/4217/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.02.2026р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася із позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_2 та просить:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень Дніпропетровської обласної прокуратури у питанні не здійснення розгляду заяви (клопотання) громадянина ОСОБА_1 від 17.02.2026;
- зобов'язати вчинити дії Дніпропетровську обласну прокуратуру, а саме здійснити розгляд вказаної вище заяви із наданням відповіді за результатами розгляду у повному обсязі у електронному вигляді засобами системи електронного суду або за електронною адресою n041072a@gmail.com або nataorel1992@gmail.com.
Вивчивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд приходить до висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п.2 ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, якщо такий спір не належить розглядати за правилами іншого, ніж адміністративне, судочинства.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 5, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, способи захисту порушеного права та межі юрисдикції адміністративних судів.
В той же час, згідно ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України зазначено, що головним обов'язком слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Так, ч.1 ст.303 Кримінального процесуального кодексу України визначені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.
При цьому, за приписами ч.2 ст.303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
За приписами ч.5 ст.534 КПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за правилами кримінального судочинства суди вирішують справи, зокрема, щодо рішень, дій чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора.
При цьому, головним обов'язком слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Так, як вбачається з матеріалів справи, даний позов фактично стосується дій (бездіяльності) посадових осіб Дніпропетровської обласної прокуратури у ході порушення кримінального провадження та стосується виконання судових рішень (ухвал слідчого судді), у тому числі встановлення судового контролю у кримінальних справах.
Разом з тим, адміністративний суд не здійснює контролю за виконанням судових рішень інших судів, у тому числі прийнятих у порядку КПК України та не здійснює контролю за діями посадових осіб обласної прокуратури у межах відкритих кримінальних проваджень або контролю за відкриттям кримінальних проваджень в порядку адміністративного судочинства в межах позовного провадження за правилами, визначеними у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, з урахуванням вказаних вище процесуальних норм, даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Також і в даному випадку, судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04, №29465/04), в якому зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: Офіс Генерального прокурора, Орел Максим Юрійович про визнання протиправними дій, визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва