05 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/13022/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює прожитковим мінімумам для працездатних осіб, з 02.09.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи; рішенням суду у справі №140/12610/23 зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 09 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Позивач зазначив, що з 01 січня 2017 року чинними є положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII), яким змінена розрахункова величина для визначення виплат, щодо яких застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Однак відповідач не здійснює та на письмове звернення відмовив йому у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів, установлених на 1 січня календарного року.
Позивач із такими діями ГУ ПФУ у Волинській області не погоджується та з покликанням на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 вважає, що має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. При цьому чинний Закон №796-ХІІ не передбачає обмежень щодо виплати пенсій на період воєнного стану у належному та повному розмірі.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві на позов заперечує проти його задоволення, зазначаючи що у разі, коли у 2025 році Пенсійним фондом України уточнено факти, визначені підпунктом 1 цього пункту, органи Пенсійного фонду України встановлюють доплату, передбачену статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 №4059-IX (далі Закон №4059-IX), з 01.01.2025. Таким чином, відповідачем було уточнено факт проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення aбo в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року та встановлено доплату за проживання на зазначених територія у розмірі 2361 гривня.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія); перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не перебуває у трудових відносинах. Ці обставини підтверджуються посвідченням серії НОМЕР_1 та перерахунком пенсії.
Згідно довідки, виданою Бихівським старостинським округом Любешівської селищної ради, позивач дійсно проживає в селі Деревок з 01.01.1986 по даний час, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі №140/12610/23 зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 09 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
02.09.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Листом від 29.09.2025 №13273-12208/П-02/8-0300/25 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило про виконання судового рішення у межах покладених зобов'язань та про зміну правового регулювання спірних правовідносин. Одночасно інформовано про встановлення і виплату з 01 січня 2025 року згідно із статтею 45 Закону №4059-IX доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні радіоактивного забруднення, у сумі 2361,00 грн.
Нарахування та виплата позивачу доплати (підвищення) до пенсії з 01 січня 2025 року у розмірі 2361,00 грн підтверджується також перерахунком пенсії від 26.02.2025.
Отже, спір у цій справі виник щодо розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 01 січня 2025 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Закону №4059-ІХ установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України 27 грудня 2024 року прийняв постанову №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (набрала чинності з 01 січня 2025 року, далі Постанова №1524), пунктами 1, 1-1 якої (зі змінами) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.
Суд враховує правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, яка полягає у такому.
Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року №21-239а11, від 19 березня 2013 року №21-53а13, від 05 листопада 2013 року №21-293а13, від 07 липня 2014 року №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Отже, у зв'язку із набранням чинності з 01 січня 2025 року Законом №4059-ІХ змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону № 4059-ІХ чітко регламентовано розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, - 2361,00 грн.
Тому починаючи з 01 січня 2025 року право позивача на доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, уже не підпадає під дію рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі №140/12610/23, оскільки виплата та нарахування за цим рішенням суду підвищення до пенсії здійснюється до зміни правового регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи те, що з 01 січня 2025 року статтею 45 Закону №4059-ІХ змінено правове регулювання правовідносин щодо нарахування та виплати зазначеного вище підвищення, то суд не вбачає правових та фактичних підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу підвищення до пенсії на виконання рішення суду та нарахування і виплати цього підвищення у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону №4059-ІХ, тобто у сумі 2361,00 грн.
В зв'язку із зміною з 01 січня 2025 року правового регулювання спірних правовідносин суд відхиляє покликання позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 у справі №240/19227/21.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Суд також звертає увагу, що Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнав неприйнятними заяви, які стосувалися зменшення розміру пенсії чи соціальних допомог, наприклад, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в ухвалі про неприйнятність у справі «Велікода проти України» (Velikoda v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №43331/12, Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в ухвалі про неприйнятність у справі «Факас проти України» (Fakas v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №4519/11, разової грошової допомоги відповідно до статті12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що має виплачуватися щорічно до 5 травня («виплата до Дня перемоги») в ухвалі про неприйнятність у справі «Серебрянський проти України» (Serebryanskyy v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №54704/10 внаслідок внесення змін до законодавства. У цих справах ЄСПЛ зазначив, що закони, якими зменшувалися розміри чи скасовувалися певні соціальні виплати, були ухвалені за звичайною процедурою демократично обраним парламентом і це явно робилося з економічних міркувань. Відтак ЄСПЛ не погодився з тим, що вимоги заявників становили «законне сподівання» у значенні його усталеної практики щодо цього терміну або що в будь-який інший спосіб було втручання у їхнє майно у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу з 01 січня 2025 року підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб; оскаржувані дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 02 вересня 2025 року (як про це просить позивач, тобто в межах строку звернення до суду) на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя А.Я. Ксензюк