м. Вінниця
05 березня 2026 р. Справа № 120/10234/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні питання про залишення позову без розгляду в частині вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 01.12.2025 р. позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 5- денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, а саме, подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску в частині вимог про виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 р. по 31.03.2023 р.
05.12.2025 р. надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду, мотивована тим, що позивач не підписував грошовий атестат, а тому не був обізнаний із розміром грошового забезпечення. За наслідком розгляду заяви прийнято ухвалу від 09.12.2025 р., якою продовжено строк виконання ухвали від 01.12.2025 р. та запропопоновано позивачу у 3 денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви , а саме, подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску.
15.12.2025 р. надійшла заява представника позивача, в якій вказав на те, що саме на відповідача покладено обов'язок доказування , адже останнім надано документ підпис на якому не визнає позивач.
Ухвалою від 16.12.2025 р. продовжено розгляд справи та витребувано оригінал атестату.
Ухвалами від 05.01.2026 р., 10.02.2026 р., 19.02.2026 р. продовжувались строк на подання доказів .
27.02.2026 р. на адресу суду надійшов оригінал грошового атестату.
Оцінюючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд вказує наступне.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини , тобто позивач звернувся до суду з цим позовом не під час дії трудових відносин, відтак, підлягає застосуванню саме тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня отримання грошового атестату.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач заперечуючи проти того, що на грошовому атестаті його підпис має спростувати дану обставину, а не відповідач.
Суд зауважує, що належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (відповідну позицію щодо підтвердження підпису на письмових документах наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).
Якщо сторона не визнає підпис ( в даному випадку позивач( і заявляє, що він їй не належить, це стає предметом доказування, а не визнаним фактом.
Сторона, яка заперечує проти доказів або стверджує певні обставини, повинна сама надати докази на підтвердження цих заперечень чи обставин згідно з принципом змагальності сторін.
Відтак, наведені стороною позивача заперечення проти поставленого останнім на атестаті підпису судом до уваги не приймаються, допоки відповідним висновком не буде доведено протилежне.
Окремо суд зауважує й про те, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Для цього позивач як особа, зацікавлена у поданні позову, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з апеляційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Така позиція викладена в постанові ВС від 20.03.2024 р. у справі № 560/14349/23.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи представника про те, що факт перебування позивача у трудових відносинах не спростовує факту здійснення ним догляду за матір'ю, суд зазначає, що така обставина дійсно сама по собі не спростовує відповідну обставину.
Водночас перебування позивача на роботі свідчить про те, що він не здійснював безперервного догляду за хворою матір'ю, а отже не був позбавлений можливості тимчасово відлучатися, в т.р. звертатися за правовою допомогою та своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду.
А отже, жодних об'єктивно непереборних обставин з березня 2023 р., які не залежили від волевиявлення позивача не існувало, відтак, наведені причини пропуску строку звернення до суду , не є поважними.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак із урахуванням вищепроцитованого, позовна заява залишається без розгляду в частині :
- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення ОСОБА_1 з 19 липня 2022 перерахунку, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом
множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язання з 19 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022, 2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, - слід залишити без розгляду.
В решті вимог, слід продовжити розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -
Позовну заяву залишити без розгляду в частині вимог про :
- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення ОСОБА_1 з 19 липня 2022 перерахунку, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом
множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язання з 19 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022, 2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна