04 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 752/25705/24
Провадження № 51-760ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Коростень Житомирської області, громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року
ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком суду 29 липня 2024 року близько 20:30 ОСОБА_5 разом із невстановленою досудовим розслідуванням особою, перебуваючи у м. Києві
(вул. Деміївська, 31), умисно таємно протиправно в умовах воєнного стану підійшли до косметологічного салону «COSMETOLOGY», де ОСОБА_5 взяв один стілець, а невстановлена особа взяла один стілець та столик, які були розташовані біля входу до приміщення вказаного косметологічного салону й належали потерпілій ОСОБА_6 , після чого покинули місце вчинення злочину та розпорядились викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 4 246,53 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати й закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки докази не підтверджують наявності у ОСОБА_5 прямого умислу на таємне викрадення чужого майна, корисливого мотиву та мети протиправного збагачення.
На переконання скаржника, у діях засудженого могла мати місце легковажність або недбалість, а його намір був спрямований на тимчасове користування майном, а не на його викрадення, що виключає склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Окремо захисник наголошує на відсутності належного обґрунтування ознаки попередньої змови групи осіб, зазначаючи, що матеріали щодо іншого учасника події були виділені в окреме провадження, у зв'язку з чим суд не мав можливості безпосередньо дослідити показання цієї особи та встановити зміст спільного умислу.
Крім того захисник ставить питання про неправильне визначення розміру заподіяної шкоди. Захисник зазначає, що згідно з обвинувальним актом
ОСОБА_5 безпосередньо взяв лише один стілець, вартість якого відповідно до висновку експерта становить 1 650 грн, що, на його думку, не досягає межі кримінальної відповідальності за ст. 185 КК України.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень та інших документів, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, що підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Проаналізувавши додані до касаційної скарги копії судових рішень, Верховний суд погоджується з висновками судів нижчих інстанцій про те, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених місцевим судом відповідно до вимог КПК України.
Зокрема, у місцевому суді ОСОБА_5 , хоча й не визнав свою вину, однак пояснив, що в той день після святкування свого дня народження разом з дівчиною та ще однією парою у ресторані вони вийшли на вулицю, де побачили стільці і столик, які були біля косметологічного салону, й вирішили їх взяти. ОСОБА_5 взяв стілець, а невстановлена досудовим розслідуванням особа - стілець та стіл, і понесли їх за кут будинку на газон, де в подальшому сиділи на них
орієнтовно 10 хвилин. Після цього вони пішли, а майно лишили на газоні. Що з вказаним майном трапилось в подальшому, він не знає. Умислу викрадати в нього не було. Зазначив, що коли брали стільці та столик, дозволу ні в кого не питали, будь-яку охорону поруч не бачили.
Зауважив, що планує відшкодувати збитки потерпілій, хоча майно він не крав, а лише взяв покористуватись. Вказав, що звертався до потерпілої з метою відшкодування збитків, але вони не знайшли спільної мови щодо суми відшкодування. Дані особи, яку не встановлено досудовим розслідуванням, він надавав поліції, в тому числі і його номер телефону. Знає, що наразі цей чоловік мобілізований та знаходиться в зоні бойових дій.
Показання обвинуваченого про те, що він не мав наміру на таємне викрадення майна, перевірялись судом першої інстанції й не знайшли свого підтвердження.
Зокрема, як вбачається з показань потерпілої ОСОБА_6 , яка працює керуючою косметології, в той день їй подзвонили працівниці салону й повідомили, що не виявили меблів, які знаходилися на вулиці. Зазначила, що на відеозаписі з камери ресторану, що знаходився навпроти салону, чітко зафіксовано, як ОСОБА_5 і ще один хлопець тікають з меблями, що належать косметології. Зауважила, що викрадене майно належить їй, на балансі косметології воно не значиться. Вказала, що шкода їй не відшкодована і меблі не повернуті. Обвинувачений, його дівчина, захисник та інший хлопець, що був з ним в той день, приходили через певний час та просили, щоб вона забрала заяву з поліції, але вона відмовилась.
Вказані показання потерпілої узгоджуються з показаннями засудженого щодо обставин викрадення майна, а також з показаннями свідка ОСОБА_7 , допитаної за клопотанням сторони захисту, яка є цивільною дружиною ОСОБА_5 , й надала показання аналогічні за своїм змістом показанням обвинуваченого.
Показання свідка та потерпілої узгоджуються з іншими доказами, дослідженими в суді першої інстанції, зокрема:
- даними, що містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або іншої події від 30 липня 2024 року, з яких вбачається, що
30 липня 2024 року потерпіла ОСОБА_6 повідомила, що 29 липня
2024 року приблизно о 20:33 дві невстановлені особи чоловічої статі вчинили крадіжку 2 стільців та стола вартістю приблизно 4 500 грн, що були розташовані біля косметологічної клініки «COSMETOLOGY» у м. Києві (вул. Деміївська, 31);
- даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 30 липня 2024 року з ілюстративною таблицею до нього, з яких вбачається місце вчинення злочину біля приміщення косметологічного салону «COSMETOLOGY»;
- даними протоколу огляду диску від 29 жовтня 2024 року зі скріншотами до нього та даними відеозапису на CD-R диску до нього, де вбачається, як дві особи чоловічої статі, один з яких засуджений ОСОБА_5 , спілкуючись між собою певний час, підходять до приміщення косметологічного салону «COSMETOLOGY», потім підходять до стільців і столу, які знаходяться біля вищевказаного салону, беруть у руки 2 стільці та стіл й починають з ними бігти у невідомому напрямку.
Вказані докази також узгоджуються з протоколом пред'явлення особи для впізнання від 28 жовтня 2024 року з фототаблицею до нього, з яких вбачається, що свідок ОСОБА_8 впізнала за загальними рисами обличчя та іншими ознаками в сукупності ОСОБА_5 як особу, яка 29 липня 2024 року в закладі «Tbiliso» у
м. Київ (вул. Деміївська, 31) проводила час, розважалась та вживала алкогольні напої.
Також згідно з даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 жовтня 2024 року з фототаблицею до нього вбачається, що свідок ОСОБА_9 впізнала за загальними рисами обличчя та іншими ознаками в сукупності ОСОБА_5 як особу, яка 29 липня 2024 року близько 19:45 бігла із стільцем чорного кольору в руках по вул. Деміївській в сторону
просп. Валерія Лобановського.
Крім цього, як вбачається з даних висновку судового експерта № 3830 від 07 листопада 2024 року ринкова вартість столика «IDRE» та 2 стільців «UBBERUP» станом на 29 липня 2024 року складає 1 166,63 грн і 3 079,90 грн відповідно.
Місцевий суд, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку, що вони є належними, допустимими та достовірними, а у своїй сукупності - достатніми для доведеності вини засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами захисника та прокурора, зазначив, що суд першої інстанції, визнаючи
ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину й навів у вироку переконливі доводи на обґрунтування цього висновку.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції належним чином перевірив показання засудженого та посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_5 не мав умислу вчиняти крадіжку, оскільки останній лише хотів тимчасово покористуватись майном. Однак ця версія не знайшла свого підтвердження, оскільки для засудженого було очевидним, що майно, яке він разом з невстановленою слідством особою взяв таємно, не належить йому.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини діяння, а саме спосіб таємного викрадення майна, відношення обвинуваченого до вчиненого, спрямованість умислу та інші обставини, встановлені при дослідженні доказів під час судового розгляду і оцінені судом першої інстанції відповідно до вимог
ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості й достатності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з тим, що висновки суду першої інстанції є правильними.
Доводи захисника про відсутність у ОСОБА_5 умислу на викрадення й натомість наявність умислу лише на тимчасове користування майном, як указано вищею, були предметом перевірки судами обох інстанцій й обґрунтовано були відхилені. Узгодженість дій співучасників, одночасність заволодіння майном, розподіл предметів між ними, залишення місця події з майном об'єктивно спростовують цю версію.
Доводи касаційної скарги про відсутність належного обґрунтування ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб й про неможливість встановлення змісту спільного умислу у зв'язку з виділенням матеріалів щодо іншого учасника події в окреме провадження також є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. При цьому закон не ставить вимогу щодо обов'язкової форми такої домовленості. Вона може бути як вербальною, так і виражатися у погоджених конклюдентних діях, які свідчать про досягнення згоди щодо спільного вчинення злочину.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_5 та інша особа діяли узгоджено. Зокрема, перебуваючи разом, підійшли до майна, яке їм не належало, одночасно взяли предмети меблів, розподіливши їх між собою, та залишили місце події, почавши бігти з викраденим майном. Ці обставини підтверджуються показаннями самого засудженого, свідків, потерпілої, а також даними відеозапису з камери спостереження.
За таких обставин висновок судів про наявність попередньої змови ґрунтується на сукупності доказів, які свідчать про спільність умислу, єдність мети та узгодженість дій співучасників.
З огляду на це не вбачаються слушними й доводи захисника про відсутність в діях ОСОБА_5 складу злочину щодо крадіжки через надто малу вартість фактично викраденого ним одного стільця, оскільки ОСОБА_5 цілком обґрунтовано було інкриміновано викрадення і стола, і обох стільців як діяння, що охоплювалося умислом обох осіб, які діяли як група за попередньою змовою.
Посилання захисника на те, що виділення матеріалів щодо іншого учасника події в окреме провадження унеможливило встановлення змісту спільного умислу, також є необґрунтованими.
Відповідно до змісту ч. 4 ст. 217 КПК України матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що виділення матеріалів щодо невстановленої особи в окреме провадження не вплинуло негативно на повноту досудового розслідування та судового розгляду щодо ОСОБА_5 .
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Відсутність вироку щодо іншого співучасника або розгляд матеріалів щодо нього в іншому кримінальному провадженні не виключає можливість встановлення в діях засудженого складу певного злочину.
Враховуючи викладене, оскільки з касаційної скарги захисника, доданих до неї копій судових рішень та інших документів не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3