04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 210/3451/17
провадження № 61-13936 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у складі судді Попова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 квітня 2004 року між банком
та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2Д00И2459Д (у системі обліку банку № 10409239000), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит
в іноземній валюті у сумі 38 500,00 доларів США, із цільовим призначенням -«придбання житла», зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом, дата повного погашення заборгованості - 08 квітня 2014 року.
09 квітня 2004 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 2Д00И2459З,
за умовами якого останній передав банку в іпотеку придбане нерухоме
майно - трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті за вказаним кредитним договором залишилася заборгованість.
Дізнавшись про смерть позичальника, 16 вересня 2008 року банк направив
до Сьомої криворізької державної нотаріальної контори (далі - нотаріальна контора) заяву щодо кредиторських вимог. Однак, кредитна заборгованість померлого позичальника не була погашена, коло спадкоємців банку не було повідомлено. 28 вересня 2011 року банк звернувся до нотаріальної контори
із заявою щодо надання інформації про спадкоємців померлого позичальника, відповідь на яку банку не надано.
У липні 2017 року банку стало відомо, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 отримали ОСОБА_1 (січень 2017 року), ОСОБА_2 (травень 2014 року). На підставі вказаних свідоцтв за ними було зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке відмінне від того, що було передано банку в іпотеку. Право власності на предмет іпотеки, тобто спірну квартиру,
за спадкоємцями, зареєстровано не було.
З урахуванням наведеного, АТ «УкрСиббанк» просило суд у рахунок погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором звернути стягнення
на предмет іпотеки, а саме квартиру
АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження із дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначною суб'єктом оціночної діяльності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «УкрСиббанк» звернулося
до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до спадкоємців померлого іпотекодавця (позичальника) з пропуском позовної давності (стаття 257 ЦК України), так як відповідні вимоги кредитора банк направляв до нотаріальної контори у вересні 2008 року та вересні 2011 року, а позов пред'явлено до суду у серпні 2017 року.
При цьому банк не довів поважність причин пропуску позовної давності, а також наявність у нього об'єктивних перешкод звернутися до суду з позовом
до спадкоємців іпотекодавця у межах установлених законом строків.
Районний суд відхилив доводи позивача про те, що банк вчасно звернувся до суду з позовом до спадкоємців іпотекодавця, оскільки початок перебігу строку позовної давності пов'язаний з моментом реєстрації за відповідачами права власності
на спадкове майно. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України). Направивши у вересні 2008 року на адресу нотаріальної контори вимогу до спадкоємців і не отримавши згідно зі статтею 1282 ЦК України задоволення вимог від спадкоємців, банк уже знав про порушення своїх прав та протягом трьох років міг дізнатися про коло спадкоємців, проте не зробив таких дій. Тобто банк не виявив розумної зацікавленості у забезпеченні своїх прав та охороні інтересів, не скористався своїм процесуальним правом подати обґрунтовану заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, у тому числі,
які регулюють питання позовної давності (статті 256, 257 261) та здійснення права на спадкування (статті 1281, 1282), Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у частині відмови у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк»
до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , з метою погашення заборгованості на користь АТ «УкрСиббанк, що виникла за кредитним договором від 09 квітня 2004 року № 2Д00И2459Д у розмірі 23 156,85 доларів США у межах вартості успадкованого ОСОБА_1 майна, після смерті ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 495,75 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 6 743,62 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах почався з моменту прийняття спадщини відповідачами.
Банк звернувся до нотаріальної контори із заявою кредиторських вимог 16 вересня 2008 року. 08 липня 2008 року до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , звернулися: його дочка - ОСОБА_4 , та його мати - ОСОБА_5 , після смерті якої із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся її син - ОСОБА_1 , та які в подальшому отримали свідоцтва про право на спадщину (08 травня 2014 року - ОСОБА_4 , 20 грудня
2013 року - ОСОБА_1 ). Банк звернувся до суду із даним позовом лише 19 серпня 2017 року. Тобто банк пропустив позовну давність.
ОСОБА_2 у листопаді 2020 року у суді першої інстанції заявила
про застосування позовної давності (а. с. 93, т. 2), а отже, рішення суду щодо неї є законним. Проте ОСОБА_1 про застосування позовної давності не заявляв, а тому позовні вимоги банка до нього є обґрунтованими й підлягають задоволенню.
При цьому відповідачами не оскаржено рішенням суду першої інстанції в частині обґрунтованості вимог банка про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд апеляційної інстанції застосував частину четверту статті 267 ЦК України.
Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням часткового задоволення позову банка.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У листопаді 2025 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог
до ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову банка.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку
не оскаржив, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в частині задоволених вимог банка не переглядаються.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову банка
до ОСОБА_2 , не врахували всі обставини справи, не надали вірну оцінку наявним у справі доказам, не застосували судову практику Верховного Суду, у тому числі, яка стосується застосування позовної давності.
Банк отримав об'єктивну можливість звернутися до суду з позовом до спадкоємців померлого іпотекодавця лише після того, як дізнався, хто саме є спадкоємцями. Перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається з моменту отримання банком відомостей про коло спадкоємців боржника.
У липні 2017 року банк отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізнався про спадкоємців померлого ОСОБА_3 .
В інший спосіб банк не міг отримати вказану інформацію, так як державний нотаріус не повідомив його про коло спадкоємців, останні також не зверталися до банка
з відповідними повідомленнями.
Крім того, трирічний строк позовної давності (стаття 257 ЦК України) не міг розпочатися раніше 01 січня 2016 року, так як з цієї дати відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стали відкритими й доступними.
Вважає, що ОСОБА_2 свідомо не отримала свідоцтво про право на спадщину щодо іпотечної квартири, так як хотіла унеможливити для банка дізнатися інформацію про спадкоємців іпотекодавця. Тобто ОСОБА_2 діяла недобросовісно по відношенню до банка.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 квітня 2004 року між АТ «УкрСиббанк» (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банка «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2Д00И2459Д (у системі обліку банку № 10409239000), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті
у сумі 38 500,00 доларів США, з цільовим призначенням - «придбання житла»,
зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом, дата повного погашення заборгованості - 08 квітня 2014 року (а. с. 16-17, 34-37, т. 1).
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище договором 09 квітня 2004 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки
№ 2Д00И2459З, за умовами якого ОСОБА_3 передав банку в іпотеку придбане нерухоме майно - трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 (а. с. 20-22, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 19, т. 1).
Згідно з матеріалів спадкової справи № 577 щодо майна померлого ОСОБА_3 ,
які надійшли до суду з нотаріальної контори, 08 липня 2008 року до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулися: його мати - ОСОБА_5 , його дочка - ОСОБА_6 , яка 14 серпня
2010 року зареєструвала шлюб та змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 »
(а. с.11-11, 17, 20, 22, т. 2).
19 вересня 2008 року до нотаріальної контори надійшла заява кредиторських вимог від АТ «УкрСиббанк» до спадкоємців ОСОБА_3 із долученою до неї довідкою розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, розмір якої станом на 20 червня 2008 року становив 22 383,96 доларів США.
28 вересня 2011 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до нотаріальної контори
із заявою щодо надання інформації про коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 (а. с. 28, 29, 47, 49, т. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 (а. с. 97, т. 1).
Згідно з матеріалів спадкової справи № 143/2013 щодо майна померлої
ОСОБА_5 , які надійшли до суду від нотаріальної контори, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після її смерті звернулися: 11 березня 2013 року її син - ОСОБА_1 , із заявою про прийняття всієї спадщини за заповітом; 23 квітня 2013 року її онука - ОСОБА_2 , із заявою про прийняття всієї спадщини
за законом (а. с. 134,135, т. 2).
Відповідно до заповіту від 29 травня 2010 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження, а саме: все своє майно, де б воно не було і із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своєму синові - ОСОБА_1 (а. с.136, 137, т. 2).
20 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою
про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме
на спадкове майно, що лишилося після смерті його матері та складається з права на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_3 , яке він прийняв за заповітом (а. с. 150, т. 2).
20 грудня 2013 року державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме вищевказану квартиру. Вартість спадкового майна була встановлена у розмірі 140 358,00 грн (а. с. 151, т. 2).
08 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме
на спадкове майно, що лишилося після смерті її батька та складається з права
на трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , яке вона прийняла
за законом подавши відповідну заяву до нотаріальної контори в установлений законодавством строк (а. с. 61, т. 2).
08 травня 2014 року державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/2 частку вищевказаної квартири. Свідоцтво про право на спадщину за законом на іншу 1/2 частку квартири, спадкоємцем якої була ОСОБА_5 , видано не було. Вартість спадкового майна була встановлена у розмірі 217 557,00 грн (а. с. 62, т. 2).
16 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме
на спадкове майно, що лишилось після смерті його матері та складається
із земельної ділянки, площею 9,2193 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521987500:02:000:0113, що розташована за адресою: Кіровоградська область, Долинський район, Пишненська сільська рада (а. с. 153, 154, т. 2).
16 листопада 2018 року державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на вказану вище земельну ділянку (а. с. 161, т. 2).
ОСОБА_2 у листопаді 2020 року у суді першої інстанції заявила
про застосування позовної давності (а. с. 93, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення районного суду та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до спадкоємців іпотекодавця.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права
та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (постанова Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11 (провадження
№ 61-9647св18)).
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги
до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281
ЦК України). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців,
що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою
статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті).
Положення статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором
і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою.
За змістом цих положень: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки
у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець,
до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо
про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця
не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення
з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються
статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, (провадження
№ 14-53цс18)).
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців»
не є тотожним поняттю «позовна давність».
Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді
як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності,
про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, (провадження № 14-53цс18); від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, (провадження № 14-49цс19).
Водночас, своєчасна реалізація кредитором права вимоги до спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса не звільняє такого від обов'язку звернутися до суду в межах строку позовної давності, який починається від часу обізнаності кредитора
про спадкоємців боржника.
На вказаному наголошено, у тому числі, у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 643/3232/19 (провадження № 61-8051св24).
Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.
Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257
ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя
та четверта статті 267 ЦК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року
№ 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто
у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити
у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла,
про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску,
про які повідомив позивач.
Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18),
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)
та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахував, що банк звернувся до нотаріальної контори із заявою кредиторських вимог 16 вересня 2008 року. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті
ОСОБА_3 , звернулися: 08 липня 2008 року його дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 його мати - ОСОБА_5 , після смерті якої із заявою
про прийняття спадщини, що відкрилася після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся її син - ОСОБА_1 , та які в подальшому отримали відповідні свідоцтва про право на спадщину ( ОСОБА_4 - 08 травня 2014 року,
ОСОБА_1 - 20 грудня 2013 року).
Однак банк звернувся до суду із даним позовом лише у серпні 2017 року.
Тобто позивач пропустив позовну давність.
Як зазначено вище, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267
ЦК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно врахував, що ОСОБА_2 (її представник) у листопаді 2020 року подала до суду першої інстанцій заяву про застосування позовної давності (а. с. 93, т. 2).
Верховний Суд уже зазначав, що зазначає, що своєчасна реалізація кредитором свого права вимоги до спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса не звільняє такого від обов'язку звернутися до суду в межах строку позовної давності, який починається від часу обізнаності кредитора про спадкоємців боржника.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що банк не проявив розумною зацікавленості у захисті своїх прав, маючи реальну можливість пред'явити позов у межах позовної давності. Підстав для поновлення цього строку суди не встановили.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 19 березня 2025 року у справі № 643/3232/19 (провадження № 61-8051св24), від 29 травня
2024 року у справі № 523/19380/21 (провадження № 61-16778св23).
Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк», зокрема, до ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, зокрема у наведеній вище частині, вірно залишив без змін рішення районного суду.
Таким чином, висновки суду про застосування позовної давності в частині вимог банка до ОСОБА_2 є обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, вони спростовуються встановленими судами обставинами, вищенаведеними нормами права та судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку судами вірно застосовано (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд ураховує, що апеляційний суд у резолютивній частині постанови
не зазначив про те, що рішення районного суду в частині вимог банка
до ОСОБА_2 залишено без змін, проте вказане не може бути підставою
для скасування судового рішення, так як не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій, вирішуючи спір у частині вимог банка
до ОСОБА_2 , всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу
банка без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скарга банка без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити
без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 07 жовтня 2025 року у частині позовних вимог акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк