05 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4267/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 (головуючий суддя Мороз В. Ф., судді Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.)
про відмову у відкритті апеляційного провадження
у справі № 904/4267/22
за позовом Приватного підприємства "Фірма "ФБМ"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок", 2) фізичної особи-підприємця Сагайдак Олени Віталіївни і 3) фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дніпровська міська рада,
про усунення перешкод у користуванні майном,
23.02.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/4267/22.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.02.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/4267/22 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
24.09.2024 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/4267/22 позовні вимоги задоволено.
10.10.2024 додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області заяву Приватного підприємства "Фірма "ФБМ" про розподіл судових витрат на правову допомогу задоволено частково.
Не погодившись із вказаними рішеннями 19.11.2025 фізична особа-підприємець Басанова Лідія Гаврилівна подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 і просила скасувати в повному обсязі і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову позивача до відповідача 3 відмовити в повному обсязі.
14.01.2026 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 у справі № 904/4267/22 залишено без руху на підставі пункту 2 частини третьої статті 258, частин третьої статті 260 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник сплатив судовий збір у меншому розмірі, а також, у зв'язку з тим, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог статті 256 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строків на апеляційне оскарження та без належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
10.02.2026 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 у справі № 904/4267/22 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що скаржник пропустив строк на звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 у справі № 904/4267/22.
Верховний Суд зазначає, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції, розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень місцевого господарського суду встановила, що дана справа перебуває в провадженні господарських судів з 2022 року, судові рішення по цій справі неодноразово переглядалися апеляційною та касаційною інстанціями. Всі процесуальні документи надсилалися за зареєстрованим місцезнаходженням апелянта, яку останній зазначив і в апеляційній скарзі.
Разом з тим, колегію суддів апеляційної інстанції встановлено, що кореспонденція поверталася з довідками відділення поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання", "адресат відмовився" та/або "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновки Верховного Суду, також зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, згідно зі статтями 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктами 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Встановлений Правилами надання послуг поштового зв'язку порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Окрім того апеляційний суд зазначив, що апелянт повідомлявся про судові засідання, у тому числі шляхом розміщення інформації по справі на сторінках Господарського суду Дніпропетровської області, Центрального апеляційного господарського суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, а також в телефонному режимі, про що в матеріалах справи наявна відповідна телефонограма.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, факт неотримання апелянтом поштової кореспонденції, яка надсилалася судами за належною адресою, з додержанням вимог процесуального закону, залежав виключно від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Доказів його відсутності за фактичною адресою апелянт суду апеляційної інстанції також не надав.
Отже, колегія суддів зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, зазначивши про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з частиною четвертою статті 260 Господарського процесуального кодексу України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З приписів частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як випливає з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 119 Господарського процесуального кодексу України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни про поновлення строку на апеляційне оскарження (після усунення недоліків), оцінивши доводи, які наведені у клопотанні та надані на їх підтвердження докази, дійшов висновку, що скаржник не довів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 у справі № 904/4267/22, у зв'язку з викладеним вище.
Відповідне право апеляційного оскарження не є абсолютним, і у будь-якому разі на суд покладено обов'язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення, у тому числі суд має звернути увагу на те, наскільки швидко й сумлінно діяв скаржник з метою оскарження судового рішення та, відповідно, чи є в його діях ознаки зловживання правом на оскарження судового рішення, і мотивувати підстави поновлення цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 у справі № 904/4267/22 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з її необґрунтованістю, оскільки правильне застосування норм права (зокрема, статті 256, частини четвертої статті 260, пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України) судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 234, 235, 287, частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Басанової Лідії Гаврилівни на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 904/4267/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил