Іменем України
05 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/1269/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 1; код 02910114) в інтересах держави в особі Управління освіти Чернігівської міської ради (код 02147598) 14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 141
до фізичної особи-підприємця Чорної Олени Миколаївни (РОНКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1
про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 130 700 грн 10 коп.
31 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 31.12.2025 № 55-77-1001вих-25 заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Чернігівської міської ради до фізичної особи-підприємця Чорної Олени Миколаївни про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 130 700,10 грн, якою прокурор просить:
визнати недійсною укладену між сторонами Додаткову угоду № 1 від 28.02.2025 до Договору № 25/66 на виконання поточного ремонту від 05.02.2025,
стягнути з відповідача на користь позивача штраф в сумі 130 700,10 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.01.2026 постановлено:
позовну заяву від 31.12.2025 № 55-77-1001вих-25 заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 130 700 грн 10 коп. залишити без руху;
зобов'язати заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:
документи, що підтверджують повноваження Шиленка Михайла Вікторовича на подання даної позовної заяви в порядку господарського судочинства;
докази направлення сторонам копії заяви про усунення недоліків;
роз'яснити заступнику керівника Чернігівської окружної прокуратури, що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала суду від 05.01.2026 направлена прокурору до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 05.01.2026 20:17.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 05.01.2026 є такою, що отримана прокурором 06.01.2026.
06.01.2026, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків, прокурором через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані документи.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2026 постановлено:
прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;
здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановити процесуальний строк для подання відповідачами відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
встановити процесуальні строки: для подання прокурором та позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачами заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив;
роз'яснити прокурору та сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Ухвала суду від 09.01.2026 була направлена прокурору, позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 09.01.2026 12:34, 12:43, 12:52.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 09.01.2026 є такою, що отримана адресатами 09.01.2026.
23.01.2026 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній не погоджується із заявленими позовними вимогами з підстав їх необґрунтованості. Так відповідач зазначає, що укладена між сторонами додаткова угода не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства, що фактично виконання послуг на об'єкті було завершено 03.03.2025, що підтверджується актами на скриті роботи. Також відповідач вказав, що до поданої позовної заяви прокурором не подано жодного доказу, що б підтверджував наявність виключного випадку для представництва інтересів позивача, що свідчить про подання позовної заяви за межами наявних у прокуратури на то повноважень.
28.01.2026, через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області від Чернігівської окружної прокуратури до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що прокурор вважає доводи відповідача необґрунтованими та безпідставними, вказуючи при цьому, що Додаткова угода №1 від 28.02.2025 укладена з порушенням вимог п.4 ч.5 ст.41 ЗУ «Про публічні закупівлі» та пп.4 п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування №1178 від 12.10.2022, що є підставою для її визнання недійсною в судовому порядку відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України. Також прокурор зазначив, що акти виконаних робіт є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують їх здійснення, а акти на приховані роботи не передбачені ані договором, ані законом, як форма прийняття виконаних робіт.
02.02.2026, через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення на відповідь на відзив, якими відповідач повністю відхиляє пояснення, міркування та аргументи прокурора та підтримує свою думку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач, зокрема, зазначив, що прокурором не подано жодного доказу, який би вказував на те, що роботи на об'єкті були завершені саме 17.03.2025, а тому нарахування штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
16.01.2025 Управлінням освіти Чернігівської міської ради на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» оприлюднено оголошення про відкриті торги з особливостями за предметом закупівлі: « 45420000-7 Столярні та теслярні роботи (Поточний ремонт будівлі Чернігівської гімназії № 2 Чернігівської міської ради, який знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Паркова, 13 (заміна зовнішніх дверей))», очікуваною вартістю 290 500,00 грн та строком надання послуг до 01.03.2025 (ідентифікатор закупівлі: UА-2025-01-16-018705-а).
Закупівлю оголошено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2024 № 1114 «Про реалізацію спільного з Дитячим фондом Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) проекту щодо надання грошової допомоги закладам загальної середньої освіти на 2024/25 навчальний рік» та наказу Міністерства освіти і науки України від 03.12.2024 № 1690 «Про внесення змін до Переліку пріоритетних закладів, які відповідають критеріям отримання грошової допомоги від Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) на 2024/25 навчальний рік», з метою підготовки закладу освіти до зимового періоду та здійснення заходів з підвищення енергонезалежності закладу.
Згідно реєстру тендерних пропозицій, участь у відкритих торгах взяв один учасник - ФОП Чорна О.М. із остаточною ціновою пропозицією 290 444,90 грн.
Відповідно до протоколу уповноваженої особи замовника від 29.01.2025, переможцем закупівлі визначено ФОП Чорну О.М. та прийнято рішення про намір укласти договір з переможцем торгів.
З урахуванням викладеного, 05.02.2025 між Управлінням освіти Чернігівської міської ради та ФОП Чорною О.М. укладено Договір № 25/66 на виконання поточного ремонту (далі - Договір № 25/66 від 05.02.2025).
Сторони підписали договір у відповідності до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент його підписання погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань, відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України (чинного на момент укладення договору) та Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до п. 1.1. Договору № 25/66 від 05.02.2025, підрядник в межах узгодженої та прийнятої кошторисної документації по об'єкту: «ДК 021:2015 - 45420000-7 Столярні та теслярні роботи (Поточний ремонт будівлі Чернігівської гімназії № 2 Чернігівської міської ради, який знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Паркова, 13 (заміна зовнішніх дверей))» надає в установлені договором строки послуги, а замовник - приймає та оплачує їх.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 (п. 1.2. Договору № 25/66 від 05.02.2025).
Згідно із п. 2.1. Договору № 25/66 від 05.02.2025, строки надання послуг по договору: до 01 березня 2025 року.
Початок та закінчення надання послуг визначається Календарним графіком надання послуг, який є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до додатку № 2 «Календарний графік на виконання робіт» до Договору № 25/66 від 05.02.2025: початок виконання робіт - з дня підписання договору; закінчення виконання робіт - 01 березня 2025 року.
Положення п. п. 2.2., 2.3., 2.4. Договору № 25/66 від 05.02.2025 передбачають, що при виникненні обставин, які не залежать від підрядника і перешкоджають наданню послуг, строк закінчення їх надання по договору може відкладатися на відповідний строк, за умови погодження замовником. Обставинами, які перешкоджають наданню послуг, не залежать від підрядника і можуть бути підставою для перегляду календарного графіку надання послуг: обставини непереборної сили; обставини, за які відповідає замовник (відсутність коштів на фінансування будівництва). Про перегляд календарного графіку надання послуг складається додаткова угода до цього договору, яка підписується сторонами.
Договірна ціна по договору (тверда) становить 290 444,90 грн без ПДВ (п. 3.2. Договору № 25/66 від 05.02.2025).
Згідно із п. 4.4. Договору № 25/66 від 05.02.2025, підрядник зобов'язаний виконати з використанням власних ресурсів та у встановлені строки поточний ремонт відповідно до дефектного акту.
Положення п. 12.1. Договору № 25/66 від 05.02.2025 визначають, що передача наданих послуг з поточного ремонту підрядником і приймання їх замовником оформлюється Актами приймання наданих послуг (форма КБ-2в) та Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ3).
Взаєморозрахунки за надані послуги проводяться за повне виконання поточного ремонту на підставі наданих підрядником документів. Акти приймання-передачі наданих послуг готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника. Уповноважений представник замовника упродовж п'яти днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично наданих послуг. Замовник проводить розрахунки за надані послуги упродовж 10-ти днів після підписання уповноваженими представниками сторін форм КБ-2в і КБ-3, при наявності коштів на рахунках (п. 3.1. Договору № 25/66 від 05.02.2025).
Сторони визначили, що порушення зобов'язань за договором є підставою для застосування господарських санкцій. Застосування господарських санкцій до сторони, яка порушила зобов'язання за договором, не звільняє її від виконання зобов'язань. За несвоєчасне виконання зобов'язань щодо строків надання послуг, визначених календарним графіком надання послуг по договору, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 3 % вартості невиконаних чи неналежно наданих послуг за кожний календарний день прострочення, передбачених календарним графіком надання послуг, а за прострочення надання послуг понад 15 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від загальної вартості (ціни) договору (п. п. 15.1., 15.2., 15.6. Договору № 25/66 від 05.02.2025).
Відповідно до листа №2 від 28.02.2025 ФОП Чорна О.М. ініціювала укладення Додаткової угоди № 1 від 28.02.2025 про зміну істотних умов Договору № 25/66 від 05.02.2025, шляхом продовження строку надання послуг до 10.03.2025.
На виконання умов договору відповідач виконав, а позивач прийняв роботи з поточного ремонту, що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) від 17.03.2025 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3) за березень 2025 від 17.03.2025 на суму 290 444,90 грн, які були оплачені замовником у повному обсязі на підставі рахунку на оплату № 5 від 17.03.2025 (платіжна інструкція № 1632 від 18.03.2025).
Прокурор у позовній заяві зазначає, що ФОП Чорна О.М. у визначені договором строки зобов'язання не виконала та, натомість, ініціювала укладення Додаткової угоди № 1 від 28.02.2025 за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку надання послуг, а отже із порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пп. 4 п. 19 Особливостей № 1178 від 12.10.2022, що є підставою для визнання спірної додаткової угоди недійсною у судовому порядку.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення в справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах Управління освіти Чернігівської міської ради.
Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Управління освіти Чернігівської міської ради - орган місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Положення ч. ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. (ч. ч. 1 та 3 ст. 16 цього Закону).
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Управління освіти Чернігівської міської ради провело закупівлю послуг із заміни зовнішніх дверей закладу освіти на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2024 № 1114 «Про реалізацію спільного з Дитячим фондом Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) проекту щодо надання грошової допомоги закладам загальної середньої освіти на 2024/25 навчальний рік», з метою підготовки закладу освіти до зимового періоду та здійснення заходів з підвищення енергонезалежності закладів.
Договір № 25/66 від 05.02.2025 укладено із застосування процедури відкритих торгів, а тому замовник мав законні очікування на правомірну поведінку підрядника як суб'єкта господарювання щодо виконання останнім умов договору, як наслідок отримання належного результату робіт у строки, які передбачено тендерною документацією та Договором.
На підставі оскаржуваної додаткової угоди відбулася зміна істотних умов у зобов'язанні. Такі зміни, за відсутності законодавчо визначених підстав для їх застосування, призводять до порушення принципів проведення закупівель та інтересів держави у сфері публічних закупівель.
Дії сторін Договору щодо необґрунтованого продовження строків виконання робіт, шляхом укладення додаткових угод суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Оскільки Управління є стороною оспорюваного правочину, суд доходить висновку, що Управління є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів, а тому є належним позивачем у цій справі.
Листом від 11.11.2025 № 55-77-8592вих-25 прокурор звертався до Управління освіти Чернігівської міської ради з повідомленням про виявлені порушення вимог законодавства при укладенні спірної додаткової угоди та з'ясовував питання щодо вжиття заходів з метою усунення виявлених порушень.
Разом з тим, відповідно до інформації Управління освіти Чернігівської міської ради від 21.11.2025 вбачається, що уповноваженим органом заходи до усунення виявлених порушень не вживалися та вживатися не будуть.
Управління освіти Чернігівської міської ради, будучи проінформованим про допущені порушення, належних заходів для захисту порушених інтересів держави не вживає та не планує вживати.
Вказане свідчить про неналежне здійснення Позивачем заходів щодо захисту порушених інтересів держави.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Управління освіти Чернігівської міської ради до ФОП Чорної О.М. про визнання недійсними додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Управління освіти Чернігівської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.
Згідно з п.1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як встановив суд, 05.02.2025 позивач та відповідач уклали договір на виконання поточного ремонту №25/66, за умовами якого ФОП Чорна О.М. зобов'язалася виконати поточний ремонт будівлі Чернігівської гімназії №2 у термін до 01.03.2025.
Водночас згідно Додаткової угоди №1 строк надання послуг по договору продовжено до 10.03.2025.
Прокурор вважає, що при укладенні Додаткової угоди №1 були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку поставки товару.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З аналізу положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).
У п. 2.2-2.4 Договору сторони погодили, що при виникненні обставин, які не залежать від підрядника і перешкоджають наданню послуг, строк закінчення їх надання по договору може відкладатися на відповідний строк, за умови погодження замовником. Обставинами, які перешкоджають наданню послуг, не залежать від підрядника і можуть бути підставою для перегляду Календарного графіку надання послуг: обставини непереборної сили, обставини, за які відповідає замовник (відсутність коштів на фінансування будівництва). Про перегляд календарного графіку надання послуг складається додаткова угода до договору, яка підписується сторонами.
Зміст листа №2 від 28.02.2025 ФОП Чорної О.М. свідчить про те, що необхідність укладення оспорюваної Додаткової угоди №1 від 28.02.2025 обґрунтована довготривалими повітряними тривогами у робочий час та поганими погодними умовами.
Водночас, вказаний лист не містить жодної конкретизації, яким саме роботам (та в які терміни) могли завадити несприятливі погодні умови. Також у листі відсутня інформація, як саме природні явища вплинули на строк виконання робіт (та яких саме робіт).
Згідно листа Чернігівського обласного центру з гідрометеорології від 03.12.2025 № 9925-1-1269/9925 04, наданого на запит окружної прокуратури, у період із 05.02.2025 по 01.03.2025 на території міста Чернігова не спостерігалися несприятливі погодні умови та небезпечні метеорологічні явища.
Сама по собі можливість погіршення погодних умов у зимовий період є загальновідомою та мала бути врахована Відповідачкою під час участі у публічній закупівлі.
Також суд зазначає, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.
Внаслідок збройної агресії рф та здійснення атак на території України в різних регіонах оголошується сигнал "Повітряна тривога", що об'єктивно може ускладнювати повноцінне функціонування, зокрема, суб'єктів підприємницької діяльності.
Водночас сама по собі наявність повітряних тривог, без належного обґрунтування неможливості виконання договірних зобов'язань у конкретних умовах та без підтвердження відповідних обставин належними і допустимими доказами, не може слугувати підставою для продовження строків виконання зобов'язань за договором, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та безперервного характеру.
Відповідно до відомостей, які розміщені на веб-порталі «Мапа повітряних тривог» (https://alerts.in.ua) вбачається, що у період надання послуг за договором, загальна тривалість повітряних тривог саме у робочий час на території Чернігівської області склала не більше 13 годин.
Таким чином, середня тривалість оголошених повітряних тривог за один день в межах робочого часу протягом 18 робочих днів, які охоплюють період виконання договірних зобов'язань (із 05.02.2025 по 01.03.2025), не перевищувала години.
Для порівняння, загальна тривалість повітряних тривог у січні 2025 року, протягом аналогічного періоду робочого часу (з понеділка по п'ятницю, із 09:00 до 18:00 год - 18 робочих днів) склала більше 20 годин.
При цьому відповідач не обґрунтував, чи дійсно повітряна тривога оголошувалась саме в робочий час, коли його працівники мали виконувати роботи передбачені договором, враховуючи те, що такі сигнали оголошувались як зранку, так і пізно ввечері та вночі. Також відповідач не надав доказів на підтвердження обставин необхідності переривання роботи у зв'язку з оголошенням тривоги (накази, розпорядження про порядок дій працівників під час повітряних тривог тощо). Зазначене свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними подіями та неможливістю виконувати роботи у встановлений у Договорі термін.
Отже, відповідач не довів, що зазначені обставини мали надзвичайний характер та об'єктивно унеможливлювали виконання робіт у строк до 01.03.2025; навпаки, такі обставини не є новими чи непередбачуваними для сторін, а відтак не створюють правових підстав для зміни істотних умов договору, зокрема шляхом продовження строків виконання зобов'язань.
Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України "Про публічні закупівлі" протокол розкриття тендерних пропозицій/пропозицій формується та оприлюднюється електронною системою закупівель автоматично в день розкриття тендерних пропозицій/пропозицій.
Оцінка тендерних пропозицій/пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, шляхом застосування електронного аукціону. Дата і час проведення електронного аукціону визначаються електронною системою закупівель автоматично (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про публічні закупівлі").
Частиною 10 ст. 29 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що строк розгляду тендерної пропозиції/пропозиції, що за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, не повинен перевищувати п'яти робочих днів з дня визначення найбільш економічно вигідної пропозиції. Такий строк може бути аргументовано продовжено замовником до 20 робочих днів. У разі продовження строку замовник оприлюднює повідомлення в електронній системі закупівель протягом одного дня з дня прийняття відповідного рішення.
Розгляд та оцінка тендерних пропозицій здійснюються відповідно до статті 29 Закону (положення частин другої, дванадцятої, шістнадцятої, абзаців другого і третього частини п'ятнадцятої статті 29 Закону не застосовуються) з урахуванням положень пункту 43 цих особливостей (п. 41 Особливостей).
Відповідно до п. 49 Особливостей рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником відповідно до статті 33 Закону та цього пункту.
Повідомлення про намір укласти договір про закупівлю автоматично формується електронною системою закупівель протягом одного дня з дати оприлюднення замовником рішення про визначення переможця процедури закупівлі в електронній системі закупівель.
З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника до органу оскарження договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через п'ять днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.
Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 15 днів з дати прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладення договору може бути продовжений до 60 днів. У разі подання скарги до органу оскарження після оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю перебіг строку для укладення договору про закупівлю зупиняється.
Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.
Протокол щодо прийняття рішення уповноваженою особою Управління освіти Чернігівської міської ради щодо тендерної пропозиції ФОП Чорна О.М. датований 29.01.2025.
Отже, вже з цієї дати відповідач мав обґрунтовані очікування на укладення договору, а зважаючи на стислі строки виконання робіт - до 01.03.2025, мав проявити розумну обачність і повинен був здійснити необхідну підготовку до надання послуг.
Таким чином, на дату підписання Договору - 05.02.2025 відповідач повинен був об'єктивно оцінити можливість своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань та усвідомлювати ризики настання негативних наслідків, пов'язаних із порушенням строків виконання робіт, а у разі наявності обставин, що унеможливлювали їх виконання у встановлений строк, повинен був утриматися від укладення договору.
Суд звертає увагу, що обставини, які були відомі сторонам або об'єктивно могли бути передбачені на момент укладення договору, не можуть визнаватися такими, що виникли раптово чи стали наслідком непереборної сили. У такий спосіб відповідні обставини не змінюють істотно баланс прав та обов'язків сторін, а лише відображають ризики, які сторона приймає на себе під час укладення договору.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, відповідач як суб'єкт господарювання, що здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем договір про виконання поточного ремонту (укладений за результатами відкритих торгів), усвідомлював, що кінцевою датою виконання робіт є дата, визначена у Договорі, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки.
Однак відповідач цього не зробив, а тому всі ризики настання таких негативних наслідків покладаються саме на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оспорювана Додаткова угода №1 укладена за відсутності документального підтвердження реальних об'єктивних обставин, які спричинили продовження строку поставки Товару, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.
Враховуючи порушення відповідачем строку виконання робіт, прокурор нарахував та заявив до стягнення 130 700,10 грн штрафу у розмірі 3% вартості невиконаних послуг за кожний календарний день прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наведених вище положень статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
У п. 15.6 Договору сторони встановили, що за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо строків надання послуг, визначених календарним графіком надання послуг по договору, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 3 % вартості невиконаних чи неналежно наданих послуг за кожний календарний день прострочення, передбачених календарним графіком надання послуг, а за прострочення надання послуг понад 15 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від загальної вартості (ціни) договору.
Оскільки Додаткова угода №1 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку виконання робіт мали регулюватися п. 2.1 Договору, відповідно до якого кінцевим терміном надання послуг є 01.03.2025.
Отже, відповідач був зобов'язаний виконати роботи до 01.03.2025, проте взяті на себе зобов'язання в зазначений термін не виконав.
Так, положення п. 12.1. Договору № 25/66 від 05.02.2025 визначають, що передача наданих послуг з поточного ремонту підрядником і приймання їх замовником оформлюється Актами приймання наданих послуг (форма КБ-2в) та Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ3).
Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 20225 року та довідка про вартість виконаних робіт підписані сторонами 17.03.2025.
Договір № 25/66 від 05.02.2025 за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, за яким відповідно до ч. 1, 2 ст. 875 ЦК України підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Отже, зобов'язання підрядника не зводиться виключно до фізичного виконання робіт, а включає обов'язок передати замовнику результат таких робіт у порядку, визначеному договором.
Умовами Договору сторони погодили, що підрядник зобов'язаний передати замовнику у порядку, передбаченому договором, надані послуги (виконаний поточний ремонт) (п. 4.4. Договору).
Передача наданих послуг з поточного ремонту підрядником і приймання їх замовником оформлюється Актами приймання наданих послуг (форма КБ-2 в) та Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) (п 12.1. Договору).
Взаєморозрахунки за надані послуги проводяться за повне виконання поточного ремонту на підставі наданих підрядником документів (п.13.1. Договору).
Згідно із ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Акти виконаних робіт, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції - надання послуги.
Отже, акт виконаних робіт - це документ, який підтверджує факт надання робіт/послуг і відсутність претензій у замовника до їх якості, які складаються, як за результатом виконання проміжних робіт, так і всього комплексу передбачених кошторисом робіт.
Таким чином, відповідач безпідставно ототожнює факт падання послуг за договором з підписанням актів на приховані роботи, оскільки такі акти не передбачені ані договором, ані законом як форма приймання виконаних робіт, а відтак не можуть розглядатися як належне підтвердження надання послуг за договором підряду.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що відповідач виконав передбачені договором роботи з поточного ремонту саме 17.03.2025, а оскільки умовами договору передбачено строк виконання робіт до 01.03.2025, то останній виконав свої зобов'язання з порушенням строків.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, заявленого до стягнення, дійшов висновку про правильне його нарахування, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.
За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Обов'язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За висновком суду, прокурором на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 ГПК України, доведено наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких, зокрема належить, судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 4 844,80 грн судового збору.
Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Чернігівської міської ради до фізичної особи-підприємця Чорної Олени Миколаївни про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 130 700,10 грн задовольнити повністю.
Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 28.02.2025 до Договору на виконання поточного ремонту № 25/66 від 05.02.2025, укладену між Управлінням освіти Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 02147598) та фізичною особою-підприємцем Чорною Оленою Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути з фізичної особи-підприємця Чорної Олени Миколаївни (РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Управління освіти Чернігівської міської ради (код 02147598, 14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 141) штраф у сумі 130 700,10 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Чорної Олени Миколаївни (РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 4844,80 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано 05.03.2026.
Суддя А.С.Сидоренко