Іменем України
05 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/7/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Фізичної особи-підприємця Романенко Ірини Олександрівни,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Фермерське господарство «Киїнка-агро»,
код ЄДРПОУ 43014273, вул. Овчаренко, буд. 41А/2, село Києнка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15505
Предмет спору: про стягнення 408 301,30 грн,
не викликались
Фізична особа-підприємець Романенко Ірина Олександрівна звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Киїнка-агро», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 408 301,30 грн, з яких: штраф у сумі 260 100,00 грн, пеня в сумі 112 823,01 грн, 3% річних в сумі 12 874,53 грн, та інфляційні втрати в сумі 22 503,76 грн.
Процесуальні дії у справі.
09.01.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Також ухвалою від 12.01.2026 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:
- відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;
- позивачу - п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;
- відповідачу - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.
Ухвала суду від 12.01.2026 отримана відповідачем - 22.01.2026, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №R068049972028.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву на позов є 06.02.2026.
06.02.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 09.09.2025 №412 з доданими до нього документами.
Ухвалою суду від 06.02.2026 відзив на позовну заяву від 09.09.2025 №412 з доданими до нього документами повернуто відповідачу на підставі п.1 ч.5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме - у зв'язку з відсутністю підпису представника відповідача на відзиві.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 42 від 23.04.2025, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 408 301,30 грн, з яких: штраф у сумі 260 100,00 грн, пеня в сумі 112 823,01 грн, 3% річних в сумі 12 874,53 грн, та інфляційні втрати в сумі 22 503,76 грн.
06.02.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 09.09.2025 №412 з доданими до нього документами, який ухвалою суду від 06.02.2026 повернуто відповідачу.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлені законом і судом строк та порядку, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/843/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Романенко Ірини Олександрівни до Фермерського господарства «Киїнка-агро» про стягнення заборгованості за договором поставки №42 від 23.04.2025.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі №927/843/25, яке набрало законної сили 25.11.2025, позов задоволено повністю та стягнуто з Фермерського господарства "КИЇНКА-АГРО" на користь Фізичної особи - підприємця Романенко Ірини Олександрівни заборгованість в сумі 700 000,00 грн, судовий збір в сумі 10 500,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/843/25 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі №927/843/25 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі №927/843/25 встановлено, що: « 23.04.2025 між Фізичною особою - підприємцем Романенко Іриною Олександрівною (далі - Постачальник) та Фермерським господарством «Киїнка - Агро» (далі - Покупець) укладено договір поставки № 42 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору:
п. 1.1. Постачальник поставляє, а Покупець приймає мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння (надалі - Товар). Найменування, кількість, ціна, строки поставки кожної партії Товару визначаються в додатках до даного Договору, які є невід'ємною його частиною (в подальшому - Додатки).
п. 2.1. Продавець бере на себе зобов'язання після підписання Договору передати Покупцю Товар в трок, не пізніше вказаного в Додатках, на умовах та за ціною, які передбачені цим Договором та Додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.
п. 2.2. Покупець бере на себе зобов'язання прийняти належним чином та в строк поставлений Товар від Продавця та здійснити оплату в строк та в порядку, вказаному в цьому Договорі та Додатках до нього.
п. 4.1. Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару шляхом прямого банківського переказу грошових коштів в національній валюті України на банківський рахунок Постачальника, якщо інше не встановлено в додатках до цього договору. 100% попередня оплата вартості товару здійснюється не пізніше ніж за 2 (два) банківські дні до визначеної сторонами дати відвантаження товару або в інший обумовлений у додатках до цього договору строк.
п. 5.1. Ціна однієї метричної тони мінеральних добрив (включаючи упаковку, в разі її наявності) та загальна вартість Товару вказана в Додатках до даного Договору.»
п. 11.3. Даний договір набирає юридичної сили з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині виконання господарських обов'язків до повного їх виконання.
23.04.2025 Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору поставки № 42 від 23.04.2025.
Відповідно до Додатку № 1 Постачальник передає в повну власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар в кількості, номенклатурі, ціні, строках та умовах поставки, вказаних нижче:
п. 1 Найменування та вартість Товару: карбамід в кількості 10 т, ціна за одиницю - 25500 грн, сума - 255000,00 грн; добриво NPK в кількості 9 т, ціна за одиницю - 37400,00 грн, сума - 336600,00 грн; насіння соняшнику в кількості 30 міш., ціна за одиницю - 9180,00 грн, сума - 275400,00 грн. Всього 867000,00 грн.
п. 2. Строк відвантаження Товару: 24.04.2025.
п. 3. Умови поставки: Продавець поставляє Покупцю Товар на адресу: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Киїнка, вул. Овчаренко, буд. 41А/2.
п. 4. Умови оплати: оплата до 10.05.2025 включно.
Відповідно до видаткової накладної № 10 від 24.04.2025, товарно-транспортної накладної № 25 від 24.04.2025 позивач поставив, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 867000,00 грн.
30.05.2025 відповідач частково сплатив вартість отриманого Товару в сумі 167000,00 грн.
03.06.2025 позивачка звернулась до відповідача з претензією, відповідно до якої вимагала погасити заборгованість в сумі 700000,00 грн.
Відповідач отримав претензію 10.06.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції № 1400000470084.
10.08.2025 позивачка повторно рекомендованим листом № 1400000500129 звернулась до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за отриманий Товар в сумі 700000,00 грн.
Відповідно до трекінгу поштового відправлення відповідач отримав вимогу 14.08.2025.
Відповіді на претензію та на вимогу відповідач не надав.»
Як вказує позивач рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.10.2025 у справі №927/843/25 виконано органам Державної виконавчої служби в примусовому порядку 15.12.2025.
Звертаючись до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати товару за договором поставки № 42 від 23.04.2025.
Пунктами 8.1, 8.4 договору передбачено, у випадку прострочення оплати за товар покупець оплачує постачальнику пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого в строк несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення платежу. У випадку прострочення оплати за товар у встановлений термін, покупець сплачує штраф на користь постачальника в розмірі 30% від суми заборгованості за письмовою вимогою постачальника.
З посиланням на п. 8.1, 8.4 договору та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення: штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості у сумі 260 100,00 грн, пеню за період з 11.05.2025 по 11.11.2025 в сумі 112 823,01 грн, 3% річних за період з 11.05.2025 по 11.11.2025 в сумі 12 874,53 грн та інфляційні втрати в сумі 22 503,76 грн.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення суми пені та штрафу.
Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару по договору, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 260 100,00 грн 30% штрафу, 112 823,01 грн пені за період з 11.05.2025 по 11.11.2025.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п. 8.1 Договору сторони встановили, що у випадку прострочення оплати за товар покупець оплачує постачальнику пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого в строк несвоєчасно оплаченого товару за кожень день прострочення платежу.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відтак як за змістом Договору, так і за змістом статей 525, 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України, виконання грошових зобов'язань та відповідальність за договором припиняються лише їх належним виконанням.
Як встановив суд, відповідач сплатив вартість поставленого йому за Договором товару на суму 867 000,00 грн: 30.05.2025 у розмірі 167 000,00 грн та 15.12.2025 у розмірі 700 000,00 грн (стягнуто у примусовому порядку).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зробила такий висновок: «Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу».
У постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого, враховуючи, що грошове зобов'язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 905/1524/15 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені згідно зі статтею 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум відсотків річних, інфляційних втрат.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у справі №927/843/25 зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за Договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 15.12.2025.
Наявність такого судового рішення не припинило правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені, 3 % річних та інфляційних втрат за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування.
Згідно з наданим позивачем розрахунком пені її нарахування проведено за 185 днів з 11.05.2025 по 30.05.2025 на суму боргу 867 000,00 грн, з 31.05.2025 по 11.11.2025 на суму боргу 700 000,00 грн.
Суд зазначає, що нарахування пені здійснюється за кожен повний день прострочення зобов'язання.
Отже, в період часу, за який здійснюється стягнення пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості.
Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.
Таким чином, розрахунок пені має проводитися з суми заборгованості в розмірі 867 000,00 грн за період з 11.05.2025 по 29.05.2025 та з 700 000,00 грн з 30.05.2025 по 11.11.2025.
За перерахунком суду, розмір пені складає 112 681,18 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
Сторони у Договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Пунктом 8.4 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення оплати за товар у встановлений термін, покупець сплачує штраф на користь постачальника в розмірі 30% від суми заборгованості за письмовою вимогою постачальника.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про його правомірне нарахування.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позивач також просить стягнути з відповідача 12 874,53 грн - 3 % річних за період з 11.05.2025 по 11.11.2025 та 22 503,76 грн інфляційних втрат за період з травня 2025 року по жовтень 2025 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Згідно наданого позивачем розрахунку 3 % річних нарахування проведено за період 11.05.2025 по 30.05.2025 на суму боргу 867 000,00 грн, з 31.05.2025 по 11.11.2025 на суму боргу 700 000,00 грн.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування з аналогічних підстав щодо порядку нарахування пені з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, про які суд зазначав вище.
Таким чином розрахунок 3 % річних має проводитися з суми заборгованості в розмірі 867 000,00 грн за період з 11.05.2025 по 29.05.2025 та з 700 000,00 грн з 30.05.2025 по 11.11.2025.
За перерахунком суду, розмір 3 % річних складає 10 904,63 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про їх правомірне нарахування.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 6124,60 грн.
Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в частині задоволених позовних вимог, становить 6092,92 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач не надав суду договору про надання правничої допомоги, укладеного з адвокатом, де встановлено розмір та/або порядок обчислення таких витрат, а також доказів фактичного надання адвокатом послуг з правничої допомоги у цій справі до ухвалення рішення суду.
Відповідної заяви про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять.
Відтак підстави для здійснення розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката наразі у суду відсутні.
Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Киїнка-агро» (код ЄДРПОУ 43014273, вул. Овчаренко, буд. 41А/2, село Киїнка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15505) на користь Фізичної особи-підприємця Романенко Ірини Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 406 189,57 грн, з яких: штраф у сумі 260 100,00 грн, пеня в сумі 112 681,18 грн, 3% річних в сумі 10 904,63 грн, інфляційні втрати в сумі 22 503,76 грн та 6092,92 грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун