28 січня 2026 рокуСправа № 921/544/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровець Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.
Розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ОСОБА_1 (вх. №8506 від 03.12.2025)
у справі №921/544/25
за заявою боржника ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1
про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства
За участю учасників судового процесу:
від заявника: Калачик В.В. - адвокат,
від боржника: Майка М.Б. - адвокат,
керуючий реструктуризацією Шалашний Л.О.
Учасникам судового процесу оголошено склад суду.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.
У судовому засіданні 28.01.2026 оголошено скорочену ухвалу.
Встановив:
16 вересня 2025 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025, для розгляду справи №921/544/25 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 22.09.2025 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, прийнято до розгляду та підготовче засідання призначено на 09.10.2025.
Ухвалою суду від 09.10.2025 відкрито провадження у справі №921/544/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Шалашного Леоніда Олександровича та призначено попереднє засідання на 09.12.2025.
З метою виявлення усіх кредиторів, відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства, 09.10.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
02.12.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 39 266,09 грн заборгованості, з яких: 8 738,10 грн за Договором кредитної лінії та 30 527,99 грн за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний", а також 4844,80 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу (вх.№8506 від 03.12.2025).
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.12.2025, для розгляду заяви визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 09.12.2025 прийнято заяву ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ОСОБА_1 у справі №921/544/25, до розгляду. Розгляд заяви призначено на 15.01.2026.
У судовому засіданні 15.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення щодо розгляду заяви ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ОСОБА_1 у справі №921/544/25 та оголошено перерву до 28.01.2026.
Представник заявника у судове засідання 28.01.2026 з"явився.
У судовому засіданні 15.01.2026 представник ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" заяву про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ОСОБА_1 підтримує повністю, з врахуванням додаткових пояснень (вх. №8588 та №8589 від 08.12.2025).
Представник боржника у судове засідання 28.01.2026 з"явився.
У судовому засіданні 15.01.2026 частково заперечив щодо заяви з підстав, викладених у поясненнях ( вх. № 8632 від 09.12.2025). Зокрема боржник зазначає, що 12.03.2025 та 18.04.2025 отримав кредит відповідно у розмірі 10 000,00 грн, наданий ТОВ "Слон Кредит" та у розмірі 4 500,00 грн, наданий ТОВ "Макс Кредит". Однак, заперечує щодо нарахованих процентів та комісії, посилаючись на неукладеність правочинів. В той же час просить суд зменшити розмір процентів за користування кредитом. Також, просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500,00 грн.
Керуючий реструктуризацією Шалашний Л.О. у судове засідання 28.01.2026 з"явився.
У судовому засіданні 15.01.2026 кредиторські грошові вимоги ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" визнав частково, що підтверджується повідомленням про результати розгляду кредиторських грошових вимог (вх. №8576 від 05.12.2025).
Розглянувши заяву про визнання кредиторських грошових вимог та матеріали справи, судом встановлено таке.
Кодекс України з процедур банкрутства встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За змістом положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (стаття 45 Кодексу України з процедур банкрутства) .
Частиною 1 статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
З метою виявлення усіх кредиторів, відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства, 09.10.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Отже, згідно положень ч. 1 ст. 45 КУзПБ, останнім днем подачі заяви з грошовими вимогами до боржника є 09.11.2025.
Однак, тільки 02.12.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 50 107,89 грн заборгованості, 4844,80 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу (вх.№8506 від 03.12.2025).
Частиною 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Судом встановлено, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" подана з пропуском встановленого законом строку.
Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 1 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Із заяви вбачається, що 18.04.2025 між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір кредитної лінії №00-10321344, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" (п.2.2. Договору кредитної лінії).
Відповідно до п. 1.1 Договору кредитної лінії, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у національній валюті у форматі Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов"язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію, а також виконати інші обов"язки, передбачені Договором.
Сума ліміту кредитної лінії (сума кредиту ) складає 4 500,00 грн. Тип кредиту - кредитна лінії ( безвідклична). Цільове призначення Кредиту (мета отримання Кредиту): на споживчі потреби (п.1.2 Договору кредитної лінії).
Строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов"язаний повернути суму кредиту Кредитодавцю в останній день Строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) - 13 квітня 2026 року згідно умов пункту 3.6 цього Договору (п.1.3 Договору кредитної лінії).
Розрахунковий платіжний період за цим Договором становить 15 днів. Позичальник зобов'язаний здійснювати оплату нарахованих процентів в Періодичні дати платежів, які є останнім днем кожного Розрахункового платіжного періоду, тобто: "03" травня 2025р., та кожного 15 дня після цієї дати протягом Строку дії кредитної лінії (Строку кредитування) (п.1.4 Договору кредитної лінії).
Тип процентної ставки - фіксована (п.1.5 Договору кредитної лінії).
Проценти за користування кредитом нараховуються на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування Кредитом та оплачуються згідно умов пункту 1.4 цього Договору. Проценти за користування кредитом оплачуються відповідно до умов пункту 1.4 цього Договору (п.п. 3.3, 3.4 Договору кредитної лінії).
Згідно п. 3.7 Договору кредитної лінії, Позичальник зобов'язаний повернути Суму кредиту в останній день Строку кредитування, яка є датою остаточного повернення Кредиту, а саме "13" квітня 2026 року.
Пунктами 4.1, 4.2 Договору кредитної лінії сторони домовилися, що Кредитодавець зобов"язаний надати Позичальнику в кредит грошові кошти в порядку та сумі, визначених цим Договором. Позичальник зобов"язаний повернути Кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку, та строки, визначені Договором.
Розділом 5 Договору кредитної лінії визначено порядок і строки повернення кредиту та сплати інших платежів.
Відповідно до п. 1.6 Договору кредитної лінії, Кредитодавець одноразово в момент видачі Кредиту нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає 900,00 грн, яку Позичальник зобов"язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього Договору.
Пунктом 3.5. Договору кредитної лінії встановлено, що нарахування комісії здійснюється одноразово в момент укладення Договору.
Також, між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 підписано Додаток №1 до Договору №00-10321344 - "Графік платежів".
Крім того, 18.04.2025 між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту.
12.03.2025 ОСОБА_1 підписано заявку-анкету на отримання фінансового кредиту у ТОВ "СЛОН КРЕДИТ".
У вказаній заяві-анкеті, ОСОБА_1 підтвердив, що даною заявою - приєднався до умов Публічної пропозиції ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" та надав згоду на укладення Договору.
12.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛОН КРЕДИТ" (Товариство) та ОСОБА_1 (Споживач) укладено Договір про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" за №2160088, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" (п.1.1 Договору кредитної лінії).
Пунктом 1.2 Договору №2160088 визначено, що Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов"язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов"язки, передбачені Договором.
Сума кредиту (загальний розмір ) складає 10 000,00 грн. Тип кредиту - кредит ( п.1.3 Договору №2160088).
Строк кредиту 360 днів ( п.1.4 Договору №2160088).
Тип процентної ставки - фіксована (п.1.5 Договору №2160088).
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п.1.6 Договору №2160088).
Розділом 3 Договором кредитної лінії передбачено порядок обчислення (нарахування) економічна сутність та база розрахунку процентів. Порядок зміни процентів.
Товариство зобов"язано надати Споживачу кредит на умовах та в порядку передбачених Договором, в свою чергу Споживач зобов"язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені ( у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором ( п.4.2, п.4.4 Договору №2160088).
Згідно п.5.1 Договору № 2160088, сторони домовились, що повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3 Договору.
Також, між ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ОСОБА_1 підписано Додаток №1 до Договору №2160088 "Графік платежів".
Крім того, 12.03.2025 між ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту по продукту "Зручний".
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12).
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13).
Згідно з п. 2 ч. 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом
Судом встановлено, що кредитні договори містять електронні підписи сторін, що є обов'язковим реквізитом електронного документа. Електронні підписи Кредитора та Боржника, як позичальника, були використані з метою ідентифікації їх як сторін правочину, відповідно, накладанням електронних підписів завершується створенням Кредитного договору як електронного документу, у розумінні частин першої, другої статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
За таких обставин, суд доходить висновку, що Кредитні договори підписані сторонами у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Із змісту договорів вбачається, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.
Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок ( стаття 1049 Цивільного кодексу України).
ТОВ "МАКС КРЕДИТ" свої зобов'язання за Договором кредитної лінії від 18.04.2025 виконало повністю та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 500,00 грн шляхом перерахування на карту, що підтверджується відповідною довідкою/листом ТОВ "ПрофітГід" про успішне проведення транзакції та перерахування коштів на платіжну картку клієнта в розмірі 4 500,00 грн.
Також, ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" свої зобов'язання за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" від 12.03.2025 виконало повністю та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн шляхом перерахування на карту, що підтверджується відповідною довідкою/листом ТОВ "ПЕЙТЕК" від 05.11.2025 про успішне проведення транзакції в системі ТОВ "ПЕЙТЕК та перерахування коштів на платіжну картку клієнта в розмірі 10 000,00 грн.
Суд відзначає, що номер платіжної картки клієнта, зазначений у листах, відповідає номеру вказаному ОСОБА_1 , зокрема в Договорах на отримання фінансового кредиту.
Проте, боржником свої зобов'язання не виконано, чим порушено свої зобов'язання, встановлені Договорами про надання фінансового кредиту.
Відповідно до стаття 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що боржник порушив строки повернення кредиту, процентiв та комісії, що встановлені кредитними договорами, у боржника наявна заборгованiсть перед ТОВ "МАКС КРЕДИТ" в розмiрi 7 388,10 грн, зокрема за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025, з яких: 4 500,00 грн заборгованість за кредитом, 1 988,10 грн заборгованість за процентами, 900,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту та перед ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" в розмiрi 25 524,99 грн, зокрема за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" №2160088 від 12.03.2025, з яких: 9 999,99 грн заборгованість за кредитом, 15 525,00 грн заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунками заборгованості.
21.10.2025 між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" (Клієнт) та ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" (Фактор) укладено Договір факторингу (Договір факторингу) за №21102025-МК/ЕЛ.ЕН.ГРУП, відповідно до п.2.1. якого, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, Фактор зобов"язується передати (сплатити) Клієнту суму фінансування, а Клієнт зобов"язується відступити Факторові Права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно Реєстру Боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення Прав вимоги.
Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому - передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Боргів та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відповідно до Реєстру Боржників та є невід"ємною частиною цього Договору (п.2.2 Договору факторингу від 21.10.2025).
Фактор сплачує Клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 2 009 312,13 грн протягом десяти банківських робочих днів від дати підписання договору (п.3.1 Договору факторингу від 21.10.2025).
Сторони домовились, що сума Прав Вимоги, які відступаються Клієнтом Фактору за цим Договором, визначається станом на Дату відступлення Прав Вимоги на підставі Розрахунку заборгованості та фіксується у ньому (п.3.3 Договору факторингу від 21.10.2025).
Розділом 8 Договору факторингу від 21.10.2025 визначено порядок обміну документацією. Повідомлення, зокрема і умови електронному документообігу.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до повного виконання відповідних зобов"язань Сторонами (п.12.1 Договору факторингу від 21.10.2025).
30.10.2025 між ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" (Клієнт) та ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" (Фактор) укладено Договір факторингу за №30102025, відповідно до п.1.1. якого, за цим договором Клієнт зобов"язується відступити Факторові Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов"язується прийняти такі Права вимоги та сплатити Клієнту ціну придбання за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.
Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги до Боржників відбувається в дату підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог та його передачі, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід"ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги. Факт прийому - передачі Документів фіксується Сторонами шляхом підписання Акту прийому - передачі Документів за формою, погодженою Сторонами у відповідному додатку до цього Договору ( п.п. 2.1., 2.2. Договору Факторингу від 30.10.2025).
Фактор сплачує Клієнту 100% ціни придбання не пізніше наступного робочого дня з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимог, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта (п.3.1 Договору факторингу від 30.10.2025).
Сторони домовились, що сума Прав Вимоги, які відступаються Клієнтом Фактору за цим Договором, визначається станом на Дату відступлення Прав Вимоги на підставі Розрахунку заборгованості та фіксується у ньому (п.3.3 Договору).
Розділом 10 Договору факторингу від 30.10.2025 сторони визначили умови електронному документообігу.
Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення їх печатками і діє до 30 жовтня 2026 року, а в частині виконання зобов"язань, до повного виконання Сторонами зазначених зобов"язань (п.11.1 Договору факторингу від 30.10.2025).
Факт виконання умов Договорів факторингу підтверджується Актом прийому - передачі Реєстру Боржників від 21.10.2025 (Додаток №2); Актом прийому - передачі Реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2025 та Актом прийому-передачі Реєстру прав вимоги №1 за Договором факторингу №30102025 від 30.10.2025, підписані уповноваженими представникам сторін.
На виконання умов Договорів факторингу, ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" перерахувало на рахунок ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" кошти - розмір заборгованості боржника, що підтверджується платіжними інструкціями від 21.10.2025 та від 30.10.2025 (містяться в матеріалах справи).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників та Витягу з Реєстру прав вимог, як додатків до Договорів факторингу, ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" набуло право грошової вимоги до боржниці за Договором №00-10321344 від 18.04.2025 та за Договором №2160088 від 12.03.2025.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Статтею 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, на підставі Договорів факторингу права вимоги до боржника за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025 та за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" від 12.03.2025 перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен. Груп".
У відповідності до статті 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Щодо грошових вимог в частині комісії у розмірі 900,00 грн за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025, суд встановив таке.
Закон України "Про споживче кредитування" визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Статтею 1 Закону України "Про споживче кредитування" визначено терміни, зокрема:
споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту.
загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб
У частині 1 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" визначено вичерпний перелік умов договору про споживчий кредит.
Водночас згідно з частини 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
Відповідно до п. 1.6 Договору кредитної лінії, Кредитодавець одноразово в момент видачі Кредиту нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає 900,00 грн, яку Позичальник зобов"язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього Договору.
Пунктом 3.5. Договору кредитної лінії встановлено, що нарахування комісії здійснюється одноразово в момент укладення Договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Визначена статтею 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним
Згідно зі статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Доказів визнання недійсним в цілому чи окремих частин кредитних договорів, матеріали заяви не містять.
Крім того, доводів та доказів, які б підтверджували, що умови спірних договорів обмежують права боржника порівняно з правами встановленими Законом України "Про споживче кредитування" та укладення договорів з порушенням вимог ч. 1 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" суду не наведено та не надано.
Разом з тим, доказів, які б підтверджували відмову боржника від договорів, звернення до кредитодавця щодо отримання інформації, роз'яснень щодо сплати комісії, звернення до Нацбанку України у разі порушення кредитодавцем законодавства з питань захисту прав споживачів фінансових послуг не подано.
Слід зазначити, що боржником підтверджено факт надання кредиту.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про належне виконання боржником обумовлених зобов'язань, зокрема, повернення кредитних коштів, сплату процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту.
Судом окремо враховано суперечливу поведінку боржника оскільки заборгованість перед даними кредитора була зазначена в списку кредиторів, а також зазначена в довідці Українського бюро кредитних історій, поданих до суду боржником разом з заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, що і було підставою для відкриття провадження у даній справі.
Враховуючи викладене та перевіривши розрахунки щодо заборгованості, суд вважає вірно обрахованою, обґрунтованою та підтвердженою належними доказами є заборгованість боржника перед заявником у розмірі 32 913,09 грн, з яких: 7 388,10 грн, зокрема за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025 (4 500,00 грн заборгованість за кредитом, 1 988,10 грн заборгованість за процентами та 900,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту) та 25 524,99 грн, зокрема за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" №2160088 від 12.03.2025 (9 999,99 грн заборгованість за кредитом, 15 525,00 грн заборгованість за процентами).
Заперечення керуючого реструктуризацією та боржника прийняті судом до уваги, але не спростовують висновків суду.
Грошові вимоги, зазначені в заяві, зокрема у розмірі 32 913,09 грн (заборгованість) є неоплаченими боржником, у зв'язку з фактичною неплатоспроможністю.
Зазначені вимоги є конкурсними, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Договорів застави, іпотеки у забезпечення вимог між сторонами не укладалось.
ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" не є заінтересованою особою стосовно боржника - ОСОБА_1 , відповідно до вимог ч.3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Виходячи з вимог ст.ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. При цьому суд досліджує надані кредитором письмові докази, встановлює підстави виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характер та зміст та розмір.
Відповідно до вимог статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
З огляду на обґрунтованість вимог вказаних у заяві, яка подана до суду відповідно приписам ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, суд, дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" конкурсним кредитором, однак не має права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, оскільки заява про визнання кредиторських грошових вимог подана після спливу строку на її подання.
Щодо грошових вимог у частині штрафу у розмірі 1 350,00 грн за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025 та у розмірі 5 000,00 грн за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" №2160088 від 12.03.2025, суд зазначає таке.
Так, у зв"язку з порушенням боржником строків повернення кредиту, позичальником нараховано штраф у розмірі 1 350,00 грн за Договором кредитної лінії №00-10321344 від 18.04.2025 та у розмірі 5 000,00 грн заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний" №2160088 від 12.03.2025.
Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 Цивільного кодексу України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів.
Суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який і досі триває.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено зокрема п. 18.
Пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 12.06.2024 у справі №910/10901/23.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З аналізу положень глави 71 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що Договір кредитної лінії та Договір про надання споживчого кредиту по продукту "Зручний", спірні правочини є договорами позики, на який розповсюджується дія та підпадають під застосування вимоги п.18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Суд установив, що нарахування штрафу, здійснено у період дії воєнного стану.
Тому, боржник звільняється від обов'язку сплатити штраф на підставі пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Отже, нарахування штрафу не обґрунтовані, оскільки відповідні нарахування здійсненні та охоплюють період після 24.02.2022, тобто всупереч п. 18 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та не підлягають визнанню.
Безпідставним є посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" на те, що в даному випадку така санкція застосовується не за прострочення повернення грошового боргу як такого, а за порушення способу виконання зобов'язання і що зазначена штрафна санкція не є відповідальністю у розумінні статті 625 ЦК та не підпадає під дію воєнного мораторію, встановленого пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з огляду на наступне.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
В той же час слід відмітити, що умовами кредитних договорів передбачено сплата штрафу, погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання зобов'язань.
Розуміння змісту зобов'язання є усталеним в теорії цивільного права: змістом зобов'язання є право вимагати та кореспондуючий йому обов'язок вчинення дії майнового характеру; юридичний зміст зобов'язання, як і іншого цивільного правовідношення, утворюють правомочності та обов'язки його суб'єктів, але на відміну від інших правовідносин правомочність набуває форми права вимоги, а обов'язок форми боргу.
Конструкція зобов'язання виникла в рамках цивільного права, але давно вийшла за межі цієї галузі, набувши значення загальнотеоретичної правової категорії.
Грошове зобов'язання, як і будь-яке зобов'язання, є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші у визначеному розмірі), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Грошова вимога складає один зі структурних елементів цього правовідношення, а саме його зміст. Грошова вимога виникає на підставі і в рамках грошового зобов'язання, а не підмінює собою саме зобов'язання. При цьому сутність грошового зобов'язання є однаковою як для цивільного зобов'язання, так і майново-господарського. І в тому, і в іншому випадку має місце обов'язок боржника сплатити кредитору певну суму у визначеному договором розмірі, порядку і строки та кореспондуюче йому суб'єктивне право кредитора (право вимоги).
Так, в Кодексі України з процедур банкрутства поняття боржника, кредитора, грошового зобов'язання та вимоги застосовуються для цілей цього Кодексу відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в тому значенні, яке їм надав законодавець в КУзПБ і відрізняються від суто цивільно-правових.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Змістом цього зобов'язання є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов'язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) по передачі певної суми грошей.
Таким чином, обсяг поняття грошового зобов'язання за ст. 1 КУзПБ не збігається повністю із поняттями грошового зобов'язання відповідно до ЦК в частині тих зобов'язань, що виникають у публічних правовідносинах, але і в цьому випадку його змістом так само буде вимога кредитора до боржника.
Нормами КУзПБ до грошових зобов'язань боржника відносяться зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Зокрема, до грошових зобов'язань за нормами КУзПБ належать зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.
За змістом цієї норми перелік видів грошових зобов'язань боржника не є вичерпним, а самі грошові зобов'язання, які враховуються КУзПБ при формуванні вимог кредиторів, виникають у різних видах правовідносин (цивільних, господарських, податкових, соціальних тощо), перелік яких також не є вичерпним.
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є кодифікований нормативно-правовий акт має вищу юридичну силу щодо норм Закону України "Про споживче кредитування". Більше того, положення приписів Закону України "Про споживче кредитування" у зазначеному контексті не суперечать наведеним положення ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості, зокрема у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами, внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, кредиторські грошові вимоги ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" відносно боржника ОСОБА_1 є обґрунтованими, підлягають визнанню в розмірі 32 913,09 грн та внесенню до Реєстру вимог кредиторів відповідно до частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства в наступній черговості: черговість задоволення грошових вимог кредитора в сумі 32 913,09 грн (заборгованість) - друга.
В іншій частині вимог у розмірі 6 350,00 грн, слід відхилити.
Судові витрати.
Частиною 2 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Щодо судового збору у розмірі 4 844,40 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір"суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого заявником при зверненні до суду з заявою судового збору в сумі 4 844,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
Таким чином, витрати на оплату судового збору в сумі 4 844,80 грн сплачені платіжною інструкцією №968 від 25.11.2025 та зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, згідно виписки Господарського суду Тернопільської області, покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 2 Кодексу України з процедур банкрутства).
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи долучено Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1247554 від 18.11.2025, зі змісту якого вбачається, що у даній справі адвокат Калачик Володимир Вікторович (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №000529 від 30.11.2018) надає ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" у Господарському суді Тернопільської області правничу допомогу саме на підставі Договору про надання правничої допомоги №8/2025 від 18.11.2025. Договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи/
Аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України) .
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв'язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як слідує із матеріалів справи, 02.12.2025 (дата подання заяви), тобто разом з першою заявою по суті, представник ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" - адвокат Калачик В.В. звернувся з заявою (викладено в прохальній частині) про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 6 000,00 грн, з відповідними доказами.
Таким чином, суд прийшов до висновку про дотримання заявником порядку повідомлення та надання суду доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку встановленому процесуальним законодавством.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи слідує, що 18 липня 2025 року Адвокатом Калачик Володимиром Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (Клієнт) укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №8/2025, за умовами якого Адвокат бере на себе зобов"язання надати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором з дотриманням Правил адвокатської етики, а Клієнт зобов"язаний сплатити винагороду, відповідно до кожного Акту наданих послуг, протягом 10-ти днів з дня підписання відповідно акту, які є невід"ємною частиною цього Договору (п.1.1. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що останній набирає чинності з 18.11.2025 і діє до 18.11.2026.
За правову допомогу, передбачену Договором, Клієнт сплачує Адвокату винагороду, розрахований у відповідному акті наданих послуг ( п.4.1 Договору).
Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом від 24.11.2025 про надання правничої (правової) допомоги до Договору №8/2025 від 18.11.2025, в якому сторони підтвердили, що Адвокатом виконано правничу допомогу щодо підготовки та подання заяви про грошові вимоги кредитора у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , справа №921/544/25.
Пунктом 1 Акту сторони визначили перелік наданих послуг та опис, зокрема зміст виконаних робіт, обсяг/результат, витрачений час та варстіть.
Пунктом 2 Акту зазначено загальну вартість послуг, яка становить 6000,00 грн.
У пункті 3 Акту, сторони підтвердили, що послуги виконані в повному обсязі у строки та відповідно до Договору №8/2025. Клієнт не має претензій до обсягу та якості наданих послуг.
Таким чином, судом встановлено, що заявлені заявником до стягнення витрати на правову допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн є реальними та підтвердженими документально.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .
Правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Отже, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.
Згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз норм статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Матеріалами заяви підтверджено, що заява про визнання кредиторських грошових вимог підготовлена та подана адвокатом Калачиком Володимиром Вікторовичем.
Протоколи судових засідань у справі №921/544/25 свідчать про здійснення адвокатом Калачиком В.В. представництва інтересів замовника (містяться в матеріалах справи).
Наведеним підтверджується факт надання ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" адвокатом обумовлених Договором про надання правничої ( правової) допомоги №8/2025 від 18.11.2025 послуг у повному обсязі.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Правова позиція наведена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
При цьому, суд зазначає, що приписи статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Верховного суду від 30.01.2024 у справі №925/790/17(925/580/20) .
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналіз наведених норм ч.4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, - зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Правова позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №921/628/19.
Слід зазначити, що 09.12.2025 боржник ОСОБА_1 надіслав до суду пояснення, в яких просив суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500,00 грн.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення обов'язку доведення обставин, які мають значення для справи, саме на сторін, права яких є рівними, як і покладення на кожну сторону ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень, а також обсягу поданих доказів.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд, оцінивши витрати заявника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї заяви, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, дійшов висновку, що заявлені витрати на правовому допомогу у розмірі 6 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Отже витрати, понесені на професійну правничу допомогу, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи клопотання боржника про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, покладаються на боржника в сумі 3 000,00 грн.
Інша частина витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн відшкодуванню не підлягає.
За таких обставин, у суду наявні підстави для часткового задоволення заяви щодо витрат на професійну правову допомогу .
Таким чином, витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
28.01.2026 при проголошенні скороченої ухвали судом зазначено зокрема в пункті 2 розмір визнаних кредиторських грошових вимог - 32 013,09 грн замість 32 913,09 грн та в пункту 3 розмір відхилених кредиторських грошових вимог - 7 250,00 грн замість 6 350,00 грн.
Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.
Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині судового рішення до його підписання суддею.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, статтями 232, 234, 235 ГПК України, Господарський суд,
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника ОСОБА_1 у справі №921/544/25, задовольнити частково.
2. Визнати кредиторські грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" відносно боржника ОСОБА_1 в сумі 32 913,09 грн та включити їх в Реєстр вимог кредиторів.
Черговість задоволення грошових вимог кредитора: в сумі 32 913,09 грн - друга.
3. В іншій частині заяви щодо визнання кредиторських грошових вимог у розмірі 6 350,00 грн, відхилити.
4. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 844,80 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
5. Копію ухвали надіслати учасникам судового процесу до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її прийняття.
Ухвала суду, постановлена у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 9 Кодексу України з процедур банкрутства).
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повну ухвалу підписано "04" березня 2026 року.
Суддя Я.Я. Боровець