Рішення від 23.02.2026 по справі 916/3451/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3451/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.

секретар судового засідання Дробиш К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (65091, Одеська область, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д)

до відповідача: Міжнародного університету (попередня назва - Міжнародний гуманітарний університет) (65009, Одеська обл., м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 33)

про стягнення 313 388, 84 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Негара Р.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Комунальна установа “Одесреклама» Одеської міської ради (далі - КУ Одесреклама» ОМР, позивач) звернулася з позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 27.08.2025 (вх. № 3541/25 від 27.08.2025), в якій просить:

1) стягнути з Міжнародного гуманітарного університету (далі - МГУ, відповідач) заборгованість з плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами у сумі 241 828,25 грн, з яких:

- заборгованість з плати за тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами за дозволом № 4743-В1/П/С-к (вр), виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 196 від 29.06.2016 за період з 29.06.2021 по 31.07.2025 у сумі 148 891, 97 грн;

- заборгованість з плати за тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами за дозволом № 4862-В2/М/С-щ, виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016 за період з 28.07.2021 по 31.07.2025 у сумі 51 979, 35 грн;

2) стягнути з Міжнародного гуманітарного університету пеню за неналежне виконання умов договорів у сумі 71 560, 59 грн, з яких:

- пеня за договором № 1428-0 на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.06.2016 у сумі 11 749, 45 грн;

- пеня за договором № 776-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.07.2016 у сумі 29 235, 75 грн;

- пеня за договором № 824-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.08.2016 у сумі 30 575, 39 грн.

3) стягнути з Міжнародного гуманітарного університету судовий збір у сумі 3760, 66 грн.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач у судовому засіданні 17.10.2025 усно просив надати час для підготовки заперечень на відзив.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2025 постановлено здійснювати розгляд справи № 916/3451/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 19.11.2025.

В судовому засіданні 19.11.2025 після вступних слід позивача та відповідача оголошувалася перерва до 08.12.2025.

Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 19.11.2025, 08.12.2025, 12.02.2026, 26.01.2026, 09.02.2026 судові засідання відкладалися.

В судовому засіданні 23.02.2025 після дослідження доказів, у зв'язку з раніше визначеним порядком судового засідання, відсутністю заперечень сторін (зокрема, позивача, який повторно не з'явився, просив розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд перейшов до стадії судових дебатів.

23.02.2026 після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим оголосив перерву 5 хвилин.

Після перерви, суд в порядку ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

05.03.2026 було постановлено ухвалу про виправлення описки відповідно до якої судом встановлено, що в судовому засіданні 09.02.2026 представником відповідача Негарою Р.В. повідомлялося, що Міжнародний гуманітарний університет змінив назву на Міжнародний університет, проте на час такого повідомлення повного пакету документів в розпорядженні відповідача немає. Такі документи були надано до клопотання відповідача, що сформоване в системі «Електронний суд» 21.02.2026 (вх. № 6371/26 від 23.02.2026), які зареєстровано в суді 23.02.2026 об 11:44 (тобто під час судового засідання, в якому було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення. Відтак, у скороченому рішенні Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 було допущено описку та у вступній та резолютивній частині рішення відповідача зазначено як: Міжнародний гуманітарний університет (попереднє найменування), коли відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата та час запису - 02.02.2026 о 19:27) потрібно було зазначити як: Міжнародний університет.

Отже, в текст вказаного процесуального документа внесено відповідні виправлення: «У вступній частині скороченого рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 у справі № 916/3451/25 після слів: «до відповідача:» замість «Міжнародного гуманітарного університету» слід читати: «Міжнародного університету (попередня назва - Міжнародний гуманітарний університет)»; в пункті 2 резолютивної частини замість «Стягнути з Міжнародного гуманітарного університету» слід читати «Стягнути з Міжнародного університету».

3. Позиція учасників справи.

Доводи позивача - КУ Одесреклама» ОМР.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за наявності діючих документів дозвільного характеру всупереч вимог законодавства ухилився від укладення договорів (або продовження дії раніше укладених) на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, у зв'язку з чим утворилася заборгованість згідно п. 4.2. Правил № 434 перед територіальною громадою міста Одеси станом, яка станом на 31.07.2025 складає 241 828,25 грн.

Підставами стягнення заборгованості з плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами зазначає наступне.

Забезпечення повноти надходжень до бюджету міста плати за користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси згідно Статуту та Правил № 434 покладено на КУ «Одесреклама».

Міжнародний гуманітарний університет (далі - МГУ, відповідач) є власником рекламних засобів, які розміщує на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами за наступними адресами:

1) стаціонарна відеореклама розміром 2,96 м х 2,35 м х 1 сторону за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2 (дозвіл № 4743-В1/П/С-к (вр), виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 196 від 29.06.2016);

2) стаціонарна відеореклама розміром 4,028 м х 3,2 м х 2 сторони за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23 (дозвіл № 4861-В1/П/Св, виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016);

3) стаціонарний щит розміром 3 м х 6 м х 1 сторону за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18 (дозвіл № 4862-В2/М/С-щ, виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016). Наразі відповідач демонтував вказаний стаціонарний щит.

Земельні ділянки за вищезазначеними адресами, на яких розташовані рекламні засоби МГУ, належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Між КУ «Одесреклама» та МГУ на підставі виданих відповідачу дозволів згідно рішень Виконавчого комітету Одеської міської ради на розміщення зовнішньої реклами було укладено договори на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 1428-о від 01.06.2016 (термін дії до 24.11.2016), від 01.07.2016 №776-од, термін дії якого закінчився 28.06.2021, та від 01.08.2016 №824-од, термін дії якого закінчився 27.07.2021.

Разом з тим зазначає, що під час дії договорів, 10.12.2020 набрав чинності Закон України від 04.12.2020 №1071-IX «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Закон № 1071). Відповідно до Закону № 1071 у статтю 11 Закону України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806) включено пункт 21 такого змісту: « 21. Документи дозвільного характеру, що не обумовлені міжнародними зобов'язаннями або іншими обмеженнями, встановленими законом, строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення». Таким чином, у разі закінчення строку дії документів дозвільного характеру у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби, дозволи вважаються чинними на цей період та впродовж трьох місяців з дня закінчення карантину/обмежувальних заходів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент звернення до суду з даним позовом у цій справі карантин відмінений. В той же час, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру було автоматично продовжено в умовах воєнного стану. Крім того, 17.07.2024 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов провадження господарської діяльності в період дії воєнного стану в Україні» внесено зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», статтю 11 «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 22, яким зокрема встановлено, що документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.

Посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2025 по справі №160/15462/23 (п. п. 17, 18), зазначає, що дозволи, отримані відповідачем на розміщення зовнішньої реклами, вважаються дійсними у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та на дату набуття чинності Постановою № 314, строк дії зазначених дозволів також автоматично продовжено на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування. Згідно зі ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Виконавчим комітетом Одеської міської ради затверджені Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (далі - Правила № 434), Правила благоустрою території міста Одеси (Правила - №1631), Порядок розміщення вивісок на території міста Одеси (далі - Порядок № 178), які є обов'язковими до виконання на відповідній території та якими делеговані та визначені повноваження КУ «Одесреклама» діяти у сфері зовнішньої реклами в м. Одесі.

Згідно з п. п. 14.1., 14.2., 14.3., 14.6. Правил № 434 розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил. За наявності дозволу розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності, незалежно від факту нерозміщення рекламного засобу у визначеному дозволом місці.

У зв'язку з тим, що МГУ продовжує розміщувати рекламні засоби на підставі отриманих дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 4743-С/П/ Л-б,Б-р, № 4861-В1/П/С-в, № 4862-В2/М/С-щ, строк дії яких продовжено на підставі закону та які є чинними, у відповідача існує заборгованість з оплати згідно п. 4.2. Правил № 434 перед територіальною громадою міста Одеси станом на 31.07.2025 на суму 241 828,25 грн., з яких: - заборгованість плати за тимчасове користування місцем розташування для розміщення зовнішньої реклами за дозволом № 4743-В1/П/С-к (вр), виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 196 від 29.06.2016 за період з 29.06.2021 по 31.07.2025 у сумі 148 891,97 грн. - заборгованість плати за тимчасове користування місцем розташування для розміщення зовнішньої реклами за дозволом № 4862-В2/М/С-щ, виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016, за період з 28.07.2021 по 31.07.2025 у сумі 51 979,35 грн. - заборгованість плати за тимчасове користування місцем розташування для розміщення зовнішньої реклами за дозволом № 4743-В1/П/С-к (вр), виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 196 від 29.06.2016 за період з 29.06.2021 по 31.07.2025 у сумі 40 956,93 грн..

Щодо підстав нарахування пені та її розміру, позивач зазначає.

З вересня 2016 Міжнародний гуманітарний університет не вносив плату за укладеними договорами, внаслідок чого у відповідача сформувалась заборгованість за договором № 1428-о від 01.06.2016, за договором № 776-од від 01.07.2016, за договором № 824-од від 01.08.2016. У грудні 2022 року Комунальна установа “Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до суду з позовом до Міжнародного гуманітарного університету про стягнення 272 654,64 грн заборгованості, що виникла у зв'язку з порушенням умов низки договорів та невнесенням плати за право користування місцями для розташування стаціонарної відеореклами за період з 01.09.2016 по 31.07.2021, у тому числі 5 378,86 грн заборгованості за договором від 01.06.2016 № 1428-о, 79 430,41 грн - за договором від 01.07.2016 № 776-од, 187 845,37 грн - за договором від 01.08.2016 № 824-од. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 по справі № 916/3749/22 позов було задоволено частково. Стягнуто з Міжнародного гуманітарного університету на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради заборгованість у сумі 33 618 (тридцять три тисячі шістсот вісімнадцять) грн 36 коп., судовий збір у сумі 504 (п'ятсот чотири) грн 28 коп. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2024 по справі № 916/3749/22 рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 залишено без змін.

28.03.2024 відповідач сплатив суми основної заборгованості згідно з рішенням суду. Після чого більше жодних платежів не здійснював. Відповідач, із порушенням строків оплати визначених Договором, несвоєчасно здійснював оплату за цим Договором за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у МГУ, перед КУ «Одесреклама», як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг по пені, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів. За даними бухгалтерського обліку КУ «Одесреклама» станом на 31.12.2019 за відповідачем обліковується пеня за неналежне виконання умов договорів у сумі 71 560,59 грн за період з 28.06.2016 по 28.03.2024, з яких: - пеня за договором № 1428-0 на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.06.2016 у сумі 11 749,45 грн - пеня за договором № 776-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.07.2016 у сумі 29 235,75 грн - пеня за договором № 824-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.08.2016 у сумі 30 575,39 грн.

За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Згідно з п. 6.2. Договору у випадку прострочення платежів, передбачених п. п. 5.1., 5.2. цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України. За умовами п. 6.4. Договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 6.5. Договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п. п. 5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Вважає, що у позивача є всі законні підстави для нарахування та стягнення пені на суму заборгованості згідно рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/3749/22 на суму боргу 33 618, 36 грн, яке мало місце під час дії цих договорів.

У відповіді на відзив, сформованій в системі «Електронний суд» 07.10.2025 (вх. № 31301 від 08.10.2025) позивач вказує, що надані відповідачем докази та судові рішення не стосуються предмету позову у даній справі та не спростовують заявлені позовні вимоги, що належним чином обґрунтовані у позовній заяві.

Зазначає, що у відзиві відповідач помилково робить висновок, що правовою підставою нарахування та стягнення заборгованості, на переконання позивача, є дозволи на розміщення зовнішньої реклами, оскільки правовою підставою для стягнення плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами є:

- стаття 144 Конституції України та ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно яких органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Згідно п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування;

- Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджені рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі - Правила №434, знаходяться у загальному доступі на сайті Одеської міської ради за посиланнями https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/13987/, та https://omr.gov.ua/ua/city/offices/reklama/), які є обов'язковими до виконання на відповідній території м. Одеси, зокрема п. п. 14.1, 14.2, 14.3;

- стаття 1212 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Оскільки, Відповідач без достатньої правової підстави зберігає кошти, які є платою за користування місцями для розташування рекламних засобів, обов'язковість сплати яких передбачена для Відповідача як користувача Правилами №434 та не сплачує їх в бюджет м. Одеси. Зазначене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Зазначає, що у відзиві відповідач помилково робить висновок, що для здійснення розрахунку заборгованості позивачем використано вартість розміщення зовнішньої реклами, що передбачалась положеннями договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, а саме від 01.06.2016 № 1428-о, від 01.07.2016 № 776-од та від 01.08.2016 № 824-од., термін дії яких сплив у 2021 році. Такий висновок не ґрунтується на доказах та спростовується поясненнями щодо розрахунків зазначеними в позовній заяві. Обов'язок Відповідача як користувача місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів сплачувати плату за таке користування встановлений п. 14.2 та 14.3 Правил № 434. Розрахунок розміру плати, яку повинен сплатити Відповідач згідно п. 14.2. Правил № 434, здійснений у порядку, визначеному Виконавчим комітетом Одеської міської ради у Розділі 14 Правил № 434.

Твердження Позивача що питання, пов'язані з предметом позову, вже досліджувалися судами під час розгляду справи № 916/3749/22, оскільки їі предметом було стягнення заборгованості, що виникла у період чинності договорів на право користування місцями для розташування рекламних засобів - є необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та наступними поясненнями.

Предметом позову по справі № 916/3749/22 була заборгованість з плати за користування місцями для розташування рекламних засобів за договорами і така заборгованість стягувалась на підставі умов договорів за період дії цих договорів, в той час, як предметом позову у даній справі є заборгованість з плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами на підставі п. 14.2. Правил № 434 та ст. 1212 ЦК України за період, який охоплює користування місцями після припинення строку дії договорів. Вказаний період, предмет та правові підстави позову раніше в судових справах між сторонами не розглядався та не досліджувався судом.

А щодо укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, позивач зазначає, що укладання такого договору є обов'язкове в силу Закону та однією з підстав звернення до суду є саме бездіяльність відповідача пов'язана з невчиненням дій щодо укладання договору (договорів) у зв'язку із наявністю діючих дозволів та невчинення дій щодо анулювання таких дозволів.

Підтверджує, що позивач дійсно зазначав, що строк дії договорів завершився, а відповідач, не зважаючи на обізнаність з вимогами законодавства та зі своїми обов'язками ,як користувача згідно Правил № 434, які є обов'язковими до виконання, не вживав жодних дій аби анулювати дозволи, оскільки відповідач усвідомлював, що у випадку анулювання дозволів рекламні конструкції будуть демонтовані як протиправно розмішені, та одночасно, не укладав договору з КУ «Одесреклама» аби не сплачувати кошти за користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення рекламних конструкцій, які МГУ розміщує та без укладеного договору продовжує використовувати такі місця, не сплачуючи кошти до бюджету м. Одеси, фактично без достатньої правової підстави продовжує користуватися коштами та не сплачувати їх, які є платою за використання місць для розташування рекламних засобів.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені, позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість на законі заперечень відповідача, що період розгляду спору в суді припиняє нарахування пені за договором. Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК) з першого дня прострочення до дати, доки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору. Згідно з п. 6.2. Договору у випадку прострочення платежів, передбачених п. п. 5.1., 5.2. цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України. За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. За умовами п. 6.3. Договорів нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано. У позивача є всі законні підстави для нарахування та стягнення пені на суму заборгованості згідно рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/3749/22 на суму боргу 33 618, 36 грн за порушення, яке мало місце під час дії цих договорів.

Доводи відповідача - Міжнародного університету (попередня назва - Міжнародний гуманітарний університет - МГУ).

У відзиві на позовну заяву від 29.09.2025 вх. № 30260/25 відповідач проти позову заперечував та вказував, що вважає його повністю безпідставним, необґрунтованим та таким, що суперечить фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства.

Не заперечуючи факту отримання університетом дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а саме:

- дозволу № 4743-В1/П/С-к (вр), виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 196 від 29.06.2016 - для розміщення стаціонарної відеореклами розміром 2,96 м х 2,35 м х 1 сторону за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2 (термін дії з 29.06.2016 - 29.06.2021);

- дозволу № 4861-В1/П/Св, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016 - для розміщення стаціонарної відеореклами розміром 4,028 м х 3,2 м х 2 сторони за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23 (термін дії з 28.07.2016 - 28.07.2021);

3) дозволу № 4862-В2/М/С-щ, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 233 від 28.07.2016 - для розміщення стаціонарного щита розміром 3 м х 6 м х 1 сторону за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18 (термін дії з 28.07.2016 - 28.07.2021), вказує, що продовження дії зазначених дозволів після припинення їх дії не здійснювалося, що підтверджується положеннями зазначених дозволів.

У подальшому на підставі цих дозволів між КУ «Одесреклама» та Міжнародним гуманітарним університетом на підставі виданих відповідачу дозволів згідно рішень Виконавчого комітету Одеської міської ради на розміщення зовнішньої реклами було укладено договори на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, а саме:

- від 01.06.2016 № 1428-о (термін дії до 24.11.2016), адресою розташування рекламного засобу є м. Одеса, вул. Льва Толстого, 24; м. Одеса, вул. Академічна, 30, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, м. Одеса. Вул. Черняховського 2, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18, м. Одеса, вул. Успенська, 28/30;

- від 01.07.2016 № 776-од (термін дії до 28.06.2021), адресою розташування рекламного засобу розміром 2,35м*2,96м*1ст. є м. Одеса, вул. Черняховського, 2;

- від 01.08.2016 №824-од (термін дії до 27.07.2021), адресою розташування рекламного засобу розміром 3,2м*5,165м*2ст. є м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23 та рекламного засобу розміром 3м*6м*1ст. є вул. Генерала Петрова, 18.

Продовження дії зазначених договорів також не здійснювалось.

Зазначає, що 25.06.2025 МГУ отримав від позивача лист від 10.06.2025 № 390/01/27, в якому зазначалося, що МГУ необхідно звернутися до позивача для укладання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, у зв'язку з тим, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами, залишаються чинними на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.

Зазначав про наявність інших судових справ, по яких судами ухвалено судові рішення, які мають преюдиціальний характер, оскільки пов'язані зі спірними правовідносинами у даній судовій справі, адже в таких судових провадженнях Управлінням реклами ОМР у 2024 стверджувалося про відсутність у МГУ дозвільних документів на розміщення рекламних засобів.

Просив суд урахувати висновки, викладені у зазначених ним рішеннях, оскільки такі мають важливе значення для правильного вирішення даної судової справи.

Заперечував щодо наявності підстав для нарахування та стягнення заборгованості за розміщення зовнішньої реклами на підставі раніше виданих відповідачу дозволів, оскільки засади рекламної діяльності в Україні та відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначаються Законом України «Про рекламу». А відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067.

Відповідно до п. 32 зазначених Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Тому, підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5. цих Правил.

Відтак, на думку відповідача, правовою підставою для нарахування та стягнення плати за розміщення зовнішньої реклами є НЕ дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, а відповідний договір.

При цьому позивачем безпідставно в розрахунок неіснуючої заборгованості покладено положення договорів, строк дії яких закінчився, а, крім того, ураховуються зміни до Правил № 434 в частині розрахунку плати за розташування рекламних засобів (п. 14.6, Додаток 2), які було внесено у період дії договорів, але будь-яких змін до їх положень Позивачем ініційовано не було та відповідно такі зміни не вносилися. Зважаючи на це, відповідач вважає, що такі зміни до Правил № 434 у 2019 році Виконкомом ОМР не мають жодного відношення до спірних правовідносин, що виникли в даній судовій справі.

Крім того, це питання вже досліджувалося судами під час розгляду справи № 916/3749/22, оскільки її предметом було стягнення заборгованості, що виникла у період чинності договорів на право користування місцями для розташування рекламних засобів.

Господарський суд Одеської області в рішенні від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 виснував, що: «Надаючи оцінку обставині нарахування відповідачем плати за надані послуги у більшому розмірі, ніж встановлено договором, суд, по-перше, вказує, що період, в якому відповідачем застосовано плату у більшому розмірі припадає на період проведення реконструкції, що, за висновком суду є підставою для звільнення від плати, а отже така обставина не має значення для розгляду даної справи, по-друге, за умовами договору внесення змін в односторонньому порядку не допускається та є можливим лише шляхом укладення додаткової угоди». З цим погодився і апеляційний суд. Так, Південно-Західний апеляційний господарський суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 916/3749/22 зазначив: «Крім того, місцевим господарським судом також надано вірну оцінку обставині нарахування відповідачем плати за надані послуги у більшому розмірі, ніж встановлено договором, суд, по-перше, вказує, що період, в якому відповідачем застосовано плату у більшому розмірі припадає на період проведення реконструкції, що, за висновком суду є підставою для звільнення від плати, а отже така обставина не має значення для розгляду даної справи, по-друге, за умовами договору внесення змін в односторонньому порядку не допускається та є можливим лише шляхом укладення додаткової угоди.

Такі висновки суду першої інстанції є вірними та не спростовуються доводами апеляційної скарги».

Крім того, відповідач вказує про необґрунтованість твердження позивача про ухилення відповідача від укладення з позивачем договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів на підставі діючих дозволів, оскільки саме позивачем заперечувався факт дійсності таких дозволів, що, в свою чергу, суперечить його твердженням про обов'язок відповідача укласти відповідні договори в силу приписів законодавства, що також підтверджується неодноразовим складенням актів фіксації недотримання вимог Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі, Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, у яких зазначалось про відсутність у МГУ дозвільних документів, а також винесенням приписів стосовно МГУ, якими вимагалось усунути порушення вимог законодавства про рекламу, зокрема, через розміщення рекламних засобів без дозволу на розміщення зовнішньої реклами, що досліджувалося судами під час розгляду справ № 420/25247 та № 420/37134/24. Відтак, зважаючи на суперечливу поведінку позивача, нарахування, здійснені ним на підставі ст. ст. 1212 ЦК України є неправомірними.

Щодо земельних ділянок, на яких розміщені рекламні засоби, зазначає, що до матеріалів справи не додано жодних доказів, які підтверджують на яких саме ділянках знаходяться ці рекламні засоби та що вони належать на праві комунальної власності позивачу.

Стосовно позовних вимог про нарахування пені зазначив, що 28.03.2024 відповідач сплатив заборгованість згідно з рішенням суду, оскільки за періоди, за які позивачем нараховується пеня, існував спір щодо розміщення зовнішньої реклами, який розглядався в судовому порядку, а одразу після набрання чинності рішенням суду, МГУ сплатив заборгованість стягнену судом, відтак, обов'язку сплати заборгованості раніше у МГУ не виникало, а тому відсутні підстави для нарахування пені. Крім того, у справі № 916/3749/22 позивач не зазначав про нарахування пені та не вимагав її сплати. Крім того, ураховуючи, що у спірних правовідносинах договори не містили чітко визначеного періоду нарахування пені та за відсутності вказівки на момент припинення її нарахування, доводи про застосування більшого, ніж 6-ти місячний строк для нарахування пені повинні бути відхилені судом. З огляду на це, позовні вимоги є повністю безпідставними.

В запереченнях на відповідь на відзив, сформованих в системі «Електронний суд» 24.10.2025 (вх. № 33816/25 від 27.10.2025), відповідач зазначав про відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України, звертав увагу суду, що обставинами, які визнаються позивачем, є його попередні заяви про відсутність у МГУ дозволів на розміщення рекламних засобів, що свідчить про його суперечливу поведінку, і що заборгованість за договорами була встановлена лише за рішенням суду та своєчасно сплачена відповідачем, а тому підстав для нарахування пені немає. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - КУ «Одесреклама», позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - КП «Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України. З 11.05.2018 року КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов'язків КП «Одесреклама».

Відповідно до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі - Правила № 434 (знаходяться у загальному доступі на сайті Одеської міської ради за посиланнями: https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/13987/ та https://omr.gov.ua/ua/city/offices/reklama/), КУ «Одесреклама» - Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Чинною редакцією п. 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ «Одесреклама» на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами. Статутом КУ «Одесреклама» передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами. У відповідності до п. 2.2. Статуту КУ «Одесреклама» завданнями установи є, зокрема: - забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); - укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб'єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

Відповідач - МГУ є власником рекламних засобів, які розміщував на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами за наступними адресами:

01.06.2016 між Комунальним підприємством Одесреклама Одеської міської ради, правонаступником якого є КУ Одесреклама (Підприємство), та Міжнародним гуманітарним університетом (Користувач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів № 1428-О (а.с.37-39), за умовами якого Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам (пункт 2.1); місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (пункт 2.2.).

Відповідно до п. 3.1. Підприємство має право: в односторонньому порядку розірвати цей Договір та власними силами або із залученням послуг третіх осіб здійснити демонтаж рекламних засобів у випадку виникнення у Користувача перед Підприємством непогашеної дебіторської заборгованості за цим Договором у зв'язку з несплатою коштів, передбачених розділом 4 цього Договору, протягом двох та більше місяців поспіль (пп. 3.1.3.); звертатися до робочого органу з пропозицією щодо скасування виданих Користувачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами у випадку невикористання місць розташування рекламних засобів, визначених цим Договором, безперервно протягом шести місяців поспіль (пп. 3.1.4.); вимагати внесення змін до умов Договору згідно з вимогами діючого законодавства (пп. 3.1.5.); розірвати цей Договір на умовах та в порядку, передбачених Договором та чинним законодавством України (пп. 3.1.6.); демонтувати рекламні засоби Користувача у випадку припинення цього Договору з передбачених ним підстав (пп. 3.1.7.); користуватися іншими правами, передбаченими чинним законодавством (пп. 3.1.8.).

Відповідно до п. 4.2. Договору Користувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим Договором (пп. 4.2.4.); демонтувати в 3-денний строк рекламні засоби після закінчення терміну дії або дострокового припинення цього Договору, а також у разі виникнення нагальної потреби для реконструкції, ремонту чи будівництва місця розташування спеціальної конструкції або зміни містобудівної ситуації (пп. 4.2.10.) .

Плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору (пункт 5.1).

Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі (пункт 5.2).

Відповідно до пункту 5.5 договору у разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє підприємство.

Пунктом 5.7. договору визначено, що у разі не розміщення Користувачем рекламного засобу, якщо це пов'язано зі зверненням до робочого органу із заявою про анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, плата за наступні календарні місяці за надане право користування відповідним місцем для розташування даного рекламного засобу не нараховується. Нарахування плати за право користування місцем для розташування даного рекламного засобу призупиняється з наступного календарного місяця від дати отримання Підприємством письмової заяви Користувача, до якої обов'язково додається копія заяви про анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами із відбитком штампу робочого органу про її отримання. Після призупинення нарахування плати за умовами даного договору Користувач зобов'язується не розміщувати відповідний рекламоносій. Якщо Підприємством буде встановлено, що Користувач продовжує розміщувати рекламний засіб після подання відповідної заяви, плата за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу нараховується відповідно до пп. 5.1. Договору.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (пункт 6.1).

Згідно з п. 6.2. Договору у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 6.4. Договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 6.5 Договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пунктами 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Договір набуває чинності з моменту його укладання; договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (пункти 8.1, 8.2).

Відповідно до п. 9.4. Договору усі зміни, доповнення та додатки до цього Договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані Сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід'ємною частиною Договору.

За змістом пункту 8.3 договору його укладено з 01.06.2021 по 24.08.2016. Продовжено з 25.08.2016 по 24.11.2016.

У додатках № 1, 2, 3 до цього договору (а.с. 39 (зі зворотньої сторони) - 42) визначено адреси розташування рекламних засобів (зокрема, вул. Льва Толстого, 24, вул. Академічна, 30, Фонтанська дорога, 23, вул. Черняховського, 2, вул. Генерала Петрова, 18, вул. Успенська, 28/30), розміри рекламних засобів та розмір плати за розміщення відповідних рекламних засобів.

У додатку № 3-1 від 25.08.2019 до договору №1428-о від 01.06.2016 (а.с. 40 зі зворотньої сторони) визначено інші адреси розташування рекламних засобів: а саме: вул. Льва Толстого, 24/вул. Ковальська, вул. Льва Толстого, 24/електроопори, вул. Піонерська (Академічна), 30, вул. Льва Толстого, 24, вул. Успенська, 28/30.

01.07.2016 та 01.08.2016 між КУ "Одесреклама" та МГУ укладено ще два аналогічних за змістом договори на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів з аналогічними умовами, відповідно № 776-од зі строком дії по 28.06.2021 (а.с. 29-32) та № 824-од із строком дії по 27.07.2021 (а.с. 33-35).

Так відповідно до п. 2.1. договорів Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього Договору (пункти 2.2 Договорів).

Відповідно до п. 5.1. договорів плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору.

Згідно з п. 5.2. договорів Користувач вносить плату за цим Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету місті Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому Договорі.

Пунктами 5.5. договорів встановлено, що у разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє підприємство. При цьому витрати, пов'язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок Користувача.

Згідно з п. 6.2. договорів у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (пункт 6.5 Договорів).

Договори є укладеними з моменту їх підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками (п. 8.2 договорів).

За умовами п. 9.4. договорів усі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 776-09 від 01.07.2016 адресою розташування рекламного засобу розміром 2,35м*2,96м*1ст. є м. Одеса, вул. Черняховського, 2.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 824-од від 01.08.2016 адресою розташування рекламного засобу розміром 3,2м*5,165м*2ст. є м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23 та рекламного засобу розміром 3м*6м*1ст. є вул. Генерала Петрова, 18.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що у 2016 році Управлінням реклами Одеської міської ради видано Міжнародному гуманітарному Університету ряд дозволів на розміщення стаціонарної відеореклами:

- № 4743-В1/П/С-К від 29.06.2016 (а.с. 19-21), адреса місця розташування спеціальної конструкції: - м. Одеса, вул. Черняховського, 2, площа - 2,96 м х 2,35 м х 1 ст., строк дії дозволу з 29.06.2016 по 29.06.2021;

- № 4861-В1/П/Св від 28.07.2016 (а.с. 22-25), адреса місця розташування спеціальної конструкції: - Одеса, Фонтанська дорога, 23, площа - 4,028 м х 3,2 м х 2 ст., строк дії дозволу з 28.07.2016 по 28.07.2021;

- № 4862-В2/М/С-Щ (а.с. 26-28) від 28.07.2016, адреса місця розташування спеціальної конструкції: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18, площа - 3 м х 6 м х 1 ст., строк дії дозволу з 28.07.2016 по 28.07.2021.

Матеріали справи містять досліджені безпосередньо в судовому засіданні Акти фіксації недотримання вимог Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі (далі - Акт), Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, долучені до матеріалів позовної заяви позивачем (а.с. 57-62).

Так, за адресою розташування - Одеса, Фонтанська дорога, 23 позивачем - КУ «Одесреклама» складено Акти від 09.09.2021 № 006536/21, від 26.06.2023 № 003595/23, від 12.12.2023 № 007303/23, від 07.08.2024 № 004006/24, від 13.08.2025 № 004077/25 (а.с. 57-59); за адресою розташування - Одеса, вул. Черняховського, 2 складено Акти від 09.09.2021 № 006538/21, від 26.06.2023 № 003596/23, від 12.12.2023 № 007305/23, від 07.08.2024 № 004005/24, від 13.08.2025 № 004076/25.

Всі досліджені в судовому засіданні Акти складено позивачем стосовно відповідача у зв'язку з розміщенням останнім зовнішньої реклами в м. Одесі у зв'язку з недотриманням Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, а саме: за відсутності дозвільних документів (п. 5 кожного Акту).

Матеріали справи містять також лист Управління реклами Одеської міської ради адресованій Начальнику Головного Управління Держспоживслужби в Одеській області від 16.01.2024 № 16/01-35, в якому зазначено, що на підставі даних актів фіксації, Управлінням реклами були винесені МГУ приписи про усунення існуючих порушень, які у встановленому порядку направлені поштою на юридичну адресу МГУ та 25.12.2023 вручені уповноваженій особі (копії повідомлень про вручення відправлень додаються) для вжиття заходів реагування в межах компетенції.

У зв'язку із зазначеним, як встановлено судом, між сторонами протягом 2022 - 2024 тривали судові спори.

Так, предметом адміністративного позову Головного управління Держспоживслужби в Одеській області до Міжнародного гуманітарного університету у справі № 420/25247/24 було стягнення штрафних санкцій:

- згідно рішення № 24 від 27.05.2024 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі одна тисяча сімсот гривень;

- згідно рішення № 25 від 27.05.2024 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

- згідно рішення № 26 від 27.05.2024 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

- згідно рішення № 27 від 27.05.2024 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

- згідно рішення № 28 від 27.05.2024 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі № 420/25247/24 позов Головного управління Держспоживслужби в Одеській області було задоволено та стягнуто з Міжнародного гуманітарного університету штрафні санкції.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у даній справі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 скасовано та ухвалено нове рішення суду, яким у задоволенні адміністративного позову Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до Міжнародного гуманітарного університету про стягнення штрафних санкцій відмовлено повністю.

Судом у справі № 420/25247/24 встановлено, що підставою для звернення ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області до суду з даним позовом слугував факт несплати МГУ штрафних санкцій, накладених на нього Головним управлінням рішеннями від 27.05.2024 за № 25, № 26, № 27, № 28.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 420/37134/24, яким за адміністративним позовом Міжнародного гуманітарного університету до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області було визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління № 24-28 від 27.05.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 420/37134/24.

Ураховуючи, що рішення, на підставі яких Головне управління просив суд стягнути у даній справі штрафні санкції скасовано у судовому порядку, підстави для задоволення позовних вимог Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про стягнення таких сум у судовому порядку відсутні.

В свою чергу, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 420/37134/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 420/37134/24, за адміністративним позовом Міжнародного гуманітарного університету до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області було визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 24-28 від 27.05.2024.

Таке рішення набрало законної сили та містить обставини, які не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Так, судами у справі № 420/37134/24 встановлені такі обставини:

на підставі протоколів, складених посадовою особою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області встановлено наступні порушення, зокрема:

ч. 2 ст. 26 Закону України «Про рекламу», а саме: неподання документів, усних та/або письмових пояснень, відео та аудіозаписів, а також іншої інформації, що стосується виявленого порушення чи повідомлення про нього та необхідних для здійснення такими органами повноважень щодо державного контролю;

ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме: розміщення зовнішньої реклами без дозволу (щит на фасаді 1шт. розмір 3х6х1 ст.: за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2) що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме: розміщення зовнішньої реклами без дозволу (рекламний засіб на фасаді 1 шт. розмір 4х6х1 ст., за адресою: м. Одеса, пров, Бісквітний, 3) що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме: розміщення зовнішньої реклами без дозволу (рекламний засіб на фасаді 1 шт. 6х3, 5х1 ст., за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 24), що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме: розміщення зовнішньої реклами без дозволу (рекламний засіб на споруді- 1 шт. розмір 3х1х1 ст., за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30), що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

В подальшому, за результатами розгляду справи щодо МГУ про порушення законодавства про рекламу 27.05.2024 року прийнято такі рішення:

№ 24 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме неподання документів, усних та/або письмових, відео та аудіозаписів, а також іншої інформації, що стосується виявленого порушення чи повідомлення про нього та необхідних для здійснення такими органами повноважень щодо державного контролю, у розмірі одна тисяча сімсот грн;

№ 25 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме розміщення зовнішньої реклами без дозволу (щит на фасаді 1 шт. розмір 3х6х1 ст.: за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2), у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

№ 26 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме розміщення зовнішньої реклами без дозволу (рекламний засіб на фасаді 1 шт. розмір 4х6х1 ст., за адресою: м. Одеса, пров. Бісквітний, 3), у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

№ 27 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме розміщення зовнішньої реклами без дозволу (рекламний засіб на фасаді 1 шт. розмір 6х3х1 ст., за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 24), у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні;

№ 28 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, а саме розміщення реклами без дозволу (рекламний засіб на споруді 1 шт. розмір 3х1х1 ст., за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30), у розмірі п'ять тисяч вісімдесят три гривні.

Вважаючи вказані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу протиправними та такими, що підлягають скасування, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суди виходили з того, що Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області не довело факт вчинення порушення саме МГУ, не надало доказів того, хто саме є рекламодавцем, виробником та розповсюджувачем реклами, позовні вимоги про скасування рішень № 24-28 від 27.05.2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу є обґрунтованими:

- щодо встановлених порушень Правил розміщення зовнішньої реклами за адресами: м. Одеса, вул. Академічна, 30, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23 - в матеріалах справи взагалі відсутні докази розміщення реклами за вищевказаними адресами, фактично було зафіксовано стаціонарні конструкції із непрацюючими світлодіодними екранами, з яких неможливо встановити факт здійснення реклами;

- щодо встановлених порушень Правил розміщення зовнішньої реклами за адресами: м. Одеса вул. Академічна, 30, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, м. Одеса, Фонтанська дорога, 33, м. Одеса, вул. Черняховського, 2, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 24, зазначені Акти місять докази здійснення реклами Міжнародної академічної школи «Одеса». З урахуванням того, що будівлі за зазначеними адресами не перебувають у власності або користуванні Міжнародного гуманітарного університету, доказів про те, що позивач є рекламодавцем, виробником чи розповсюджувачем спірної реклами в розумінні Закону України "Про рекламу" відповідачем не надано, відтак позивач у даному випадку не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої статтею 27 частиною 6 Закону України "Про рекламу";

- щодо встановлених порушень Правил розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Одеса, пров. Бісквітний, 3 - на будівлі, що належить Міжнародному гуманітарному університету на праві приватної власності та в якому розміщений Фаховий коледж Міжнародного гуманітарного університету, розміщений плакат із написом «Коледж», номером телефона та сайту зазначеного навчального закладу.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про рекламу» вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в порушення вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693, посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області при розгляді справи не перевірили порядок виготовлення і розповсюдження реклами. Висновок, викладений у оскаржуваних рішеннях про порушення законодавства про рекламу, складений на підставі матеріалів справи та фотоматеріалів, які ніяким чином не підтверджують причетність до виготовлення і розміщення цієї реклами позивача (МГУ) по справі.

З огляду на це, враховуючи відсутність доказів розміщення рекламних конструкцій на фасадах будинків саме позивачем, а також доказів про те, що позивач є рекламодавцем, виробником чи розповсюджувачем спірної реклами в розумінні Закону України "Про рекламу", спірні постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 24-28 від 27.05.2024 року зазначеними рішеннями судів, які містять преюдиціальні обставини, визнано протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо встановлених періодів для нарахування пені на суми заборгованості, що виникла у зв'язку із порушенням МГУ умов низки договорів та невнесенням своєчасно плати за право користування місцями для розташування стаціонарної відеореклами.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 про стягнення 272 654,64 грн заборгованості, що виникла у зв'язку із порушенням МГУ умов низки договорів та невнесенням плати за право користування місцями для розташування стаціонарної відеореклами за період з 01.09.2016 по 31.07.2021, у тому числі 5 378,86 грн заборгованості за договором від 01.06.2016 № 1428-о, 79 430,41 грн за договором від 01.07.2016 № 776-од, 187 845,37 грн за договором від 01.08.2016 № 824-од. судом встановлено:

- за Договором № 1428-o від 01.06.2016 (термін дії до 24.11.2016) позивачем заявлено до стягнення суму у розмірі 5 378,86 грн за період з 01.09.2016 по 24.11.2016. Розрахунок позивачем проведено, виходячи з щомісячної суми 2 417,50 грн пропорційно кількості місяців днів користування відповідно до строку дії договору.

Суд у справі № 916/3749/22, перевіривши наданий позивачем розрахунок, визнав його правильним. При цьому, враховуючи, що правовідносини по вказаному договору охоплюють адреси: вул. Льва Толстого, 24/вул. Ковальська, вул. Льва Толстого, 24/електроопори, вул. Піонерська (Академічна), 30, вул. Льва Толстого, 24, вул. Успенська, 28/30, натомість жодних доказів про проведення реконструкції за такими адресами відповідачем не надано, та сторонами про це не заявлено, суд дійшов висновку про підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1428-o від 01.06.2016 у розмірі 5 378,86 грн;

- Судом у справі № 916/3749/22 встановлено, що предметом Договору № 776-од від 01.07.2016 (термін дії до 28.06.2021) є розміщення рекламних конструкцій за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2 та правомірним є період нарахування з 01.09.2016 по 30.04.2017.

Таким чином, за вказаний судом період підлягає стягненню за підрахунком суду 13 780 грн. (1722,5 грн х 8 місяців).

- За Договором № 824-од від 01.08.2016 (термін дії до 27.07.2021), предметом якого є розміщення рекламних конструкцій за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, та м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18, позивачем заявлено до стягнення суму у розмірі 187 845,37 грн за період з 01.09.2016 по 27.07.2021. Оцінивши такі вимоги позивача, суд, з огляду на попередні висновки щодо наявності підстав для звільнення від нарахування плати на підставі п.5.5. договору, дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування плати за цим договором за адресою вул. Генерала Петрова, 18, починаючи з 21.09.2016, оскільки саме тоді відбулась така подія як демонтаж поверхневого оздоблення. З урахуванням таких висновків суду, правомірним є період нарахування з 01.09.2016 по 20.09.2016. Таким чином за вказаний судом період підлягає стягненню за підрахунком суду 658 грн. (987/30х20).

Щодо адреси м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, суд встановив, що правомірним є період нарахування з 01.09.2016 по 31.05.2017, з урахуванням того, що саме 01.06.2017 відбулась подія демонтажу бетонного стягування. Таким чином за вказаний судом період підлягає стягненню за підрахунком суду 13 801,5 грн. (1533,5 грн х 9 місяців).

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 залишено без змін постановою Піденно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 та містить преюдиціальні обставини.

5. Позиція суду.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 частини 1 Закону України «Про рекламу» № 270/96-ВР (далі по тексту - Закон України № 270/96-ВР, тут і далі - у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

Згідно зі статтею 1 частиною 1 Закону України № 270/96-ВР, зокрема, зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;

Відповідно до статті 16 частини 1 Закону України № 270/96-ВР, зокрема, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 (надалі - Типові правила) (чинний на час виникнення спірних правовідносин), дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Відповідно до пункту 5 Типових правил, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган). Робочий орган не вправі подавати заяву та одержувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами; у процесі регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами робочим органом залучаються на громадських засадах представники галузевих рад підприємців, об'єднань громадян та об'єднань підприємств, які провадять діяльність у сфері реклами.

Згідно із пунктом 6 Типових правил, до повноважень робочого органу належить, зокрема, подання територіальним органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі матеріалів про порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами.

Відповідно до пунктів 45, 46 Типових правил, контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства; у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 26 частиною 1 Закону України № 270/96-ВР, контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень, зокрема центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до статті 27 частини 4 Закону України № 270/96-ВР, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на: рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами; виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості виготовлення реклами; розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами.

Згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №693 (надалі - Порядок № 693) (чинний на час виникнення спірних правовідносин, підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою Антимонопольного комітету, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Мінфіну, НКЦПФР або Держспоживінспекції та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 693, за наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.

Згідно із пунктом 16 Порядку № 693, справа розглядається за участю представника особи, щодо якої порушено справу. В разі його відсутності справу може бути розглянуто, якщо незважаючи на своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 693, за результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий - у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку.

Як було встановлено судом, рішеннями Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на позивача накладено штрафи за порушення законодавства про рекламу, а саме розміщення зовнішньої реклами без дозволу за адресами: м. Одеса, вул. Черняховського, 2, м. Одеса, пров. Бісквітний, 3, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 24, м. Одеса, вул. Академічна, 30, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, а також неподання документів, усних та/або письмових, відео та аудіозаписів, а також іншої інформації, що стосується виявленого порушення. Вказані рішення були оскаржені МГУ в судовому порядку та скасовані рішенням суду у справі № 420/37134/24, яке набрало законної сили. Судом було встановлено відсутність підтвердження причетності до виготовлення і розміщення цієї реклами позивача (МГУ) по справі.

Підставою для звернення з адміністративним позовом до МГУ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області у справі № 420/25247 став лист Управління реклами ОМР від 16.01.2024 № 16/01-35, до якого долучено акти фіксації, приписи про усунення порушень, повідомлення про вручення поштових відправлень (приписів про усунення порушень) та відповідні рішення прийняті в межах повноважень Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафних санкцій.

10.12.2020 набрав чинності Закон України від 04.12.2020 №1071-IX «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Закон № 1071).

Відповідно до Закону № 1071 у статтю 11 Закону України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806) включено пункт 21 такого змісту: « 21. Документи дозвільного характеру, що не обумовлені міжнародними зобов'язаннями або іншими обмеженнями, встановленими законом, строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення». Таким чином, у разі закінчення строку дії документів дозвільного характеру у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби, дозволи вважаються чинними на цей період та впродовж трьох місяців з дня закінчення карантину/обмежувальних заходів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом у цій справі - відмінений.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру було автоматично продовжено в умовах воєнного стану.

17.07.2024 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов провадження господарської діяльності в період дії воєнного стану в Україні» внесено зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», статтю 11 «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 22, яким, зокрема, встановлено, що документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2025 по справі №160/15462/23 (п. п. 17, 18), дозволи, отримані відповідачем на розміщення зовнішньої реклами, вважаються дійсними у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та на дату набуття чинності Постановою № 314, строк дії зазначених дозволів також автоматично продовжено на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування.

Згідно зі ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Виконавчим комітетом Одеської міської ради затверджені Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (далі - Правила № 434), Правила благоустрою території міста Одеси (Правила - №1631), Порядок розміщення вивісок на території міста Одеси (далі - Порядок № 178), які є обов'язковими до виконання на відповідній території та якими делеговані та визначені повноваження КУ «Одесреклама» діяти у сфері зовнішньої реклами в м. Одесі.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд, висновки якого в силу положень ст. 236 ГПК України враховуються судом, в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки суду

Дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами у сумі 241 828, 25 за дозволами № № 4743-В1/П/С-К від 29.06.2016, № 4861-В2/М/С-Щ від 28.07.2016, № 4862-В2/М/С-Щ від 28.07.2016, в порядку ст. 1212 ЦК України, виходячи з наступного.

Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

За статтею ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Основна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава відпала, тобто в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 916/2478/20 (пункт 30), від 04 травня 2022 року у справі № 903/359/21 (пункт 34), від 05 жовтня 2022 року у справі № 904/4046/20 (пункт 22)).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18 (абзац 9 пункту 9.6), від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19 (абзац 2 пункту 4.5), від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18 (абзац 10 пункту 4.2), від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18 (абзац 10 пункту 4.1), від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20 (пункт 108)).

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (пункт 32)).

Отже, тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність встановлення обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого позадоговірного зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

В ході судового розгляду позивач у справі зазначав, що після закінчення строку дії договорів № 1428-щ від 01.06.2016, № 776-од від 01.07.2016, № 824-од від 01.08.2016, дозволи на розміщення зовнішньої реклами в силу приписів законодавства залишилися чинними на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування. Не зважаючи на обізнаність відповідача про обов'язковість згідно чинного законодавства укладення нових договорів (або продовження дії раніше укладених), відповідач від їх укладання ухилився.

Суд відхиляє такі доводи позивача та бере до уваги заперечення відповідача, оскільки факт ухилення останнім від укладення нових договорів (або додаткових угод до раніше укладених) не доведено жодними доказами по справі, натомість такі доводи спростовуються обставинами справи, а також рішеннями судів по справі № 420/37134/24, та по справі № 420/25247, оскільки підставою для звернення з адміністративним позовом до МГУ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області по справі № 420/25247, став лист Управління реклами ОМР від 16.01.2024 № 16/01-35, до якого долучено акти фіксації, приписи про усунення порушень, повідомлення про вручення поштових відправлень (приписів про усунення порушень) та відповідні рішення прийняті в межах повноважень Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафних санкцій.

Відтак, саме позивачем заперечувався факт дійсності таких дозволів, зокрема за адресами: Одеса, Фонтанська дорога, 23; м. Одеса, вул. Черняховського, 2, що, в свою чергу, суперечить його твердженням про обов'язок відповідача укласти відповідні договори в силу приписів законодавства. Крім того, аргументи позивача щодо ухилення відповідача від укладення нових договорів та обізнаності про наявність діючих дозволів спростовуються фактом неодноразового складення ним актів фіксації недотримання вимог Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі, Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, у яких позивачем зазначалось про відсутність у МГУ дозвільних документів, а також винесення приписів стосовно МГУ, якими вимагалось усунути порушення вимог законодавства про рекламу, зокрема, через розміщення рекламних засобів без дозволу на розміщення зовнішньої реклами, і вказані обставини досліджувалися судами під час розгляду справ № 420/25247 та № 420/37134/24. Відтак, зважаючи на суперечливу поведінку позивача, нарахування, здійснені ним на підставі ст. ст. 1212 ЦК України є неправомірними.

Суд також зауважує щодо відсутності у матеріалах справи належних доказів факту вчинення порушення МГУ Правил розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18, оскільки позивачем не надано доказів того, хто саме є рекламодавцем, виробником та розповсюджувачем реклами в розумінні Закону України "Про рекламу", а лише послався на діючий дозвіл, будь-яких актів фіксації за вказаною адресою порушень відповідачем Правил, матеріали справи не містять.

Крім того, суд ураховує, що позивачем в прохальній частині позовної заяви (та в інших заявах по суті, зокрема відповіді на відзив) позовної вимоги щодо дозволу № 4861-В2/М/С-щ не заявлялося і протягом всього розгляду справи такі позовні вимоги не уточнювалися, не зважаючи на наявність посилання на цей дозвіл у тексті позовної заяви. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 2, 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, суд зазначає, що дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Крім того, судом ураховується, що позивач вперше звернувся з листом від 10.06.2025 № 390/01/27, в якому зазначалося, що МГУ необхідно звернутися до позивача для укладання договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, у зв'язку з тим, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами, залишаються чинними на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування. При цьому, протягом 2022-2024 тривали судові провадження, в яких хоча стороною було ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, проте підставою таких адміністративних позовів стали рішення про накладення штрафів на МГУ прийняті на підставі актів фіксації недотримання вимог Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Одесі, Порядку розміщення вивісок на території м. Одеси, складені безпосередньо посадовими особами позивача у даній справі (КУ «Одесреклама»), якими фіксувалося порушення саме у зв'язку з відсутністю у відповідача (МГУ) дозвільних документів.

Судом також ураховується, що позивачем не доведено належними доказами вчинення дій відповідно до умов раніше укладених між сторонами договорів, а саме: не здійснено демонтаж рекламних засобів у випадку виникнення у Користувача перед Підприємством непогашеної дебіторської заборгованості у зв'язку з несплатою коштів, передбачених укладеними між сторонами договорами протягом двох та більше місяців поспіль (п. 3.1.3), не подано звернення до робочого органу з пропозицією щодо скасування виданих Користувачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами (п. 3.1.4), не вимагалося у відповідача після закінчення дії раніше укладених договорів внесення змін згідно з вимогами діючого законодавства (п. 3.1.5), не демонтовано рекламні засоби у випадку припинення укладених між сторонами договорів з передбачених ними підстав (п. 3.1.7), не ініціювалося укладення нових договорів шляхом направлення пропозиції відповідачу, тощо, натомість відсутність діючих дозволів стверджувалася самим позивачем протягом періоду, за який наразі нараховано заборгованість, яку позивач, всупереч своїм попереднім заявам, просить стягнути в судовому порядку.

За встановлених судом обставин, позов у частині стягнення з Міжнародного гуманітарного університету (Міжнародного університету) заборгованості з плати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами у сумі 241 828,25 грн, не підлягає задоволенню внаслідок його необґрунтованості, недоведеності належними доказами, та внаслідок встановлення суперечливої поведінки самого позивача.

При цьому, суд також бере до уваги заперечення відповідача про безпідставність урахування позивачем в розрахунку заборгованості з посиланням на ст. 1212 ЦК України положень договорів, строк дії яких закінчився, а, крім того, урахування змін до Правил № 434 в частині розрахунку плати за розташування рекламних засобів (п. 14.6, Додаток 2), які було внесено у період дії договорів, але будь-яких змін до їх положень Позивачем ініційовано не було та відповідно такі зміни не вносилися. Крім того, це питання вже досліджувалося судами під час розгляду справи № 916/3749/22, оскільки її предметом було стягнення заборгованості, що виникла у період чинності договорів на право користування місцями для розташування рекламних засобів. Господарський суд Одеської області в рішенні від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 виснував, що: «за умовами договору внесення змін в односторонньому порядку не допускається та є можливим лише шляхом укладення додаткової угоди». З цим погодився і апеляційний суд. Так, Південно-Західний апеляційний господарський суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 916/3749/22 зазначив: «Крім того, місцевим господарським судом також надано вірну оцінку обставині нарахування відповідачем плати за надані послуги у більшому розмірі, ніж встановлено договором, суд, по-перше, вказує, що період, в якому відповідачем застосовано плату у більшому розмірі припадає на період проведення реконструкції, що, за висновком суду є підставою для звільнення від плати, а отже така обставина не має значення для розгляду даної справи, по-друге, за умовами договору внесення змін в односторонньому порядку не допускається та є можливим лише шляхом укладення додаткової угоди.

Оскільки судом у даній справі встановлено відсутність укладення між сторонами додаткової угоди до раніше укладених між сторонами договорів, а матеріалами справи спростовано факт ухилення відповідачем від укладення нових договорів, та, ураховуючи, що факт закінчення строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами стверджувався саме позивачем у справі, що унеможливлювало укладення відповідачем нових договорів з позивачем внаслідок заперечення останнім наявності дозволів у відповідача, суд доходить висновку про необґрунтованість, незаконність та несправедливість вимог позивача про стягнення заявленої ним плати за спірний період з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України та Правил № 434.

Суд, мотивуючи відмову у задоволенні таких вимог, зазначає, що доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Зокрема, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що позивач скористався тим, що з різних причин власноручно не підписав договору (додаткових угод до раніше укладених договорів) на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів та не вимагав/не ініціював їх укладення. Звісно, що в такому випадку пред'явлення ним згодом (після спливу тривалого проміжку часу) позову з підстав ухилення відповідачем від укладення нових договорів, обґрунтовуючи свою позицію ст. 1212 ЦК України та Правилами № 434, суперечить його попередній поведінці (ствердження про відсутність дозволів на розміщення зовнішньої реклами у відповідача, складення актів фіксації порушень, тощо) і є недобросовісним.

В Постанові КЦС ВС від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц ВС зазначив, що якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Постанова ВП ВС від 05.07.2023 справа № 912/2797/21).

Отже, враховуючи конкретні встановлені судом обставини справи, що розглядається, суд вбачає підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. Відтак, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню судом.

Щодо нарахування пені.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).

В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).

Чинний на час виникнення спірних правовідносин ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов'язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання.

Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

З урахуванням норм ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) за загальновизнаним правилом нарахування штрафних санкцій, у тому числі пені припиняється після спливу 6-ти місячного строку від моменту, коли зобов'язання підлягало виконанню.

Водночас, у договорі як універсальному регуляторі договірних зобов'язань сторони вправі на власний розсуд встановлювати інший строк (більший/менший ніж 6-ти місячний строк) для нарахування штрафних санкцій (штрафу/пені/неустойки), однак при цьому слід враховувати, що незмінним залишається перебіг початку відліку прострочення з наступного дня за днем, встановленого для виконання договірного зобов'язання.

Тож в положеннях договору сторони не лише мають передбачити інший строк для нарахування штрафних санкцій, а й чітко окреслити часовий проміжок з моменту початку перебігу строку, що незмінно обчислюється з дня, який є наступним за днем, встановленим для виконання зобов'язання та до моменту закінчення його перебігу, наприклад може визначатися днем оплати або вказівкою на певну подію, яка обов'язково настане (подібні висновки КГС ВС, наведені в постановах від 10.04.2018 по справі № 916/804/17; від 07.08.2018 по справі № 917/2013/17; від 10.09.2020 по справі № 916/1777/19; від 27.02.2024 по справі № 911/858/22).

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Саме за таких умов можливе застосування сторонами іншого строку/періоду для нарахування штрафних санкцій, ніж 6-ти місячний строк, однак за відсутності визначення в положеннях договору конкретного строку/періоду фактичного припинення нарахування штрафних санкцій, у тому числі вказівки на подію, що підтверджує закінчення строку нарахування штрафних санкцій), застосовується загальне правило для її визначення, передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (Постанова ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/123282018).

Судом встановлено з урахуванням рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 наступне:

- за договором № 1428-o від 01.06.2016 (термін дії до 24.11.2016), що охоплює адреси: вул. Льва Толстого, 24/вул. Ковальська, вул. Льва Толстого, 24/електроопори, вул. Піонерська (Академічна), 30, вул. Льва Толстого, 24, вул. Успенська, 28/30, про підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1428-o від 01.06.2016 за період з 01.09.2016 по 24.11.2016 у розмірі 5 378,86 грн, виходячи з щомісячної суми 2 417,50 грн пропорційно кількості місяців днів користування відповідно до строку дії договору;

- за договором № 776-од від 01.07.2016 (термін дії до 28.06.2021), що охоплює розміщення рекламних конструкцій за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2, про правомірність періоду нарахування з 01.09.2016 по 30.04.2017, виходячи з щомісячної суми 1722,5 грн х 8 місяців користування, що за підрахунком суду склало 13 780 грн.

- за Договором № 824-од від 01.08.2016 (термін дії до 27.07.2021), предметом якого є розміщення рекламних конструкцій за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, та м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18, правомірним є період нарахування з 01.09.2016 по 20.09.2016. Таким чином за вказаний судом період підлягає стягненню за підрахунком суду 658 грн. (987/30х20), а щодо адреси: м. Одеса, Фонтанська дорога, 23, суд встановив, що правомірним є період нарахування з 01.09.2016 по 31.05.2017 та за вказаний судом період підлягає стягненню за підрахунком суду 13 801,5 грн. (1533,5 грн х 9 місяців).

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, заявленого в межах розгляду справи № 916/3749/22 суд вказав наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено судом умовами усіх трьох договорів сторонами визначено більш тривалий строк позовної давності 4 роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки умовами договорів передбачено окремі самостійні щомісячні зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача вносити плату за договором частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи зазначене, суд зазначив, що початок перебігу позовної давності для стягнення платежів за договорами необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання відповідачем кожного із зобов'язань.

З урахуванням наведеного, виходячи з умов договорів щодо строків оплати, суд зауважує, що перебіг позовної давності за першим несплаченим платежем МГУ починається з 28.09.2016, а отже останнім днем звернення до суду з вимогами про стягнення такої заборгованості вважається 28.09.2020.

В той же час суд враховує положення п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до яких під час карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короно вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Як відомо, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Надаючи оцінку доводам відповідачу щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з огляду на продовження сторонами строків позовної давності за взаємною згодою, суд урахував, що питання того, чи поширюється п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни (щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258 цього Кодексу) на строк позовної давності, тривалість якого збільшена за домовленістю сторін на підставі ст. 259 ЦК України було розглянуто Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду при розгляді справи № 679/1136/21.

Так у постанові від 07.09.2022 Верховний Суд вказав наступне:

"У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

З урахуванням зазначеного, суд зауважив, що збільшений за згодою сторін договору строк позовної давності в силу закону продовжився на час дії карантину, а отже позовну заяву подано в межах встановлено законом строку позовної давності.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 у справі № 916/3749/22 залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 та набрало законної сили. Його висновки щодо встановлення порушення умов договору, періодів, за які стягнено плату в судовому порядку, є преюдиціальними при розгляді даної справи в частині підстав та періодів для нарахування пені відповідно до умов договору.

Щодо нарахування пені суд дійшов висновку про їх часткову обґрунтованість, виходячи з наступного.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах договори не містили чітко визначеного періоду нарахування пені та за відсутності вказівки на момент припинення її нарахування (зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за спірними договорами має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, відтак, доводи позивача про застосування більшого ніж 6-ти місячний строк для нарахування пені відхиляються судом (такі висновки суду базуються на правовій позиції, викладеній у Постанові ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

З урахуванням зазначеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про його помилковість зважаючи на таке.

Пеня - один з найефективніших способів забезпечення зобов'язань і часто застосовується на підставі договору або закону. Однак, позивач допустив помилку при здійсненні розрахунку пені, не урахувавши, що договірне зобов'язання складається з періодичних платежів.

Застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

У разі використання в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» за відсутності застережень про період чи строк, за який нараховується пеня, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

У даній справі судом установлено, що умови укладених між позивачем та відповідачем договорів не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу»), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання зобов'язань відповідачем, як користувачем за договорами № 1428-0 від 01.06.2016, № 776-од від 01.07.2016, № 824-од від 01.08.2016 має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Такий висновок суду узгоджується з усталеною правовою позицією Великої Палати у Постанові ВП ВС від 16 жовтня 2024 року по справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/123282018.

З урахування преюдиціальних обставин встановлених у рішеннях судів по справі № 916/3749/22 щодо періодів нарахування заборгованості та її щомісячних розмірів відповідно до укладених між сторонами договорів, суд зробив у межах шестимісячного строку по кожному з періодичних платежів власний розрахунок від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. При цьому врахував усталену судову практику ВС, що загальна сума пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ визначається як сума розмірів нарахованої пені за кожним періодичним платежем; пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а обмежується лише сумою боргу за той період, в якому не здійснювались платежі; сума заборгованості за попередні періоди не додається до заборгованості за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того періоду, в якому платежі не сплачувались.

Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України".

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги КУ «Одесреклама» є частково обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково. В іншій частині позовні вимоги не підтверджені належними доказами, відтак в решті вимог слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог частково, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міжнародного університету (65009, Одеська обл., м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 33; ідентифікаційний код юридичної особи: 26249278) на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (65091, Одеська область, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; ідентифікаційний код юридичної особи: 25830211) пеню за неналежне виконання умов договорів у сумі 4685, 05 грн (чотири тисячі шістсот вісімдесят п'ять гривень, п'ять копійок), судовий збір у сумі 56 грн (п'ятдесят шість гривень).

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 05 березня 2026 року.

Суддя О.О. Мусієнко

Попередній документ

134579053

Наступний документ

134579055

Інформація про рішення:

№ рішення:	134579054
№ справи:	916/3451/25
Дата рішення:	23.02.2026
Дата публікації:	06.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (23.02.2026)
Дата надходження:	27.08.2025
Предмет позову:	про стягнення

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

23.09.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
17.10.2025 09:20	Господарський суд Одеської області
03.11.2025 10:40	Господарський суд Одеської області
19.11.2025 09:20	Господарський суд Одеської області
08.12.2025 10:40	Господарський суд Одеської області
12.01.2026 14:00	Господарський суд Одеської області
26.01.2026 16:00	Господарський суд Одеської області
09.02.2026 14:30	Господарський суд Одеської області
23.02.2026 11:30	Господарський суд Одеської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

МУСІЄНКО О О

відповідач (боржник):

Міжнародний гуманітарний університет

позивач (заявник):

Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради

представник відповідача:

Негара Родіон Віталійович

представник позивача:

ДЖИГА ВІТАЛІЙ ІВАНОВИЧ