79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.02.2026 Справа № 914/3810/25
За позовом: Фізичної особи-підприємця Коляди В'ячеслава Володимировича, м. Сарни Рівненської області,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Собенко Володимира Романовича, м. Львів,
про стягнення коштів в розмірі 37 656,98 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання І.К. Капітанчук
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Коляди В'ячеслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Собенко Володимира Романовича про стягнення коштів в розмірі 37 656,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наданням експедитором недостовірної адреси місця розмитнення, що призвело до унеможливлення проведення процедури розмитнення Позивачем та накладенням на останнього штрафу у розмірі 3266,00 pln (Польські злоті) за нездійснення митної процедури, а саме - закриття Т1.
Ухвалою суду від 16.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
На адресу суду: 22.12.2025 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №34174/26 від 22.12.2025); відзив на позовну заяву (вх.№34208/25); клопотання позивача про залучення третьої особи (вх.№5512/25); 25.12.2025 за вх. №34480/25 надійшла відповідь на відзив; 22.01.2026 за вх. №2035/26 надійшло заперечення (на відповідь на відзив); 26.01.2026 за вх. №2342/26 надійшла відповідь на відзив; 26.01.2026 за вх. №2354/26 заперечення (на відповідь на відзив).
Ухвалою суду від 12.01.2026 в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Коляди В'ячеслава Володимировича про залучення третьої особи - відмовлено.
Враховуючи те, що справа №914/3810/25 була призначена судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін за критерієм ціни позову, з метою ефективного захисту прав і законних інтересів сторін та дотримання завдань господарського судочинства, ухвалою суду від 04.02.2026 призначено справу №914/3810/25 до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.
В судове засідання представники сторін не з'явились, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи судом. Представник позивача подав до суду заяву ( вх. №4302/26 від 16.02.2026) про проведення засідання за його відсутності.
Відповідач, у поданих до суду відзиві на позовну заяву та запереченнях, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з підстав відсутності вини експедитора в незавершенні транзитної декларації Т1.
Щодо поданого представником позивача клопотання про витребування доказів, суд, розглянувши його, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення, з огляду та таке.
Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України перебачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Натомість клопотання про витребування доказів подане за два місяці після відкриття провадження у справі, а не одночасно із позовом. Доказів причин неможливості його подання у встановлений строк суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як встановлено матеріалами справи, між сторонами укладено господарський договір-заявку № 031024/84 від 03.10.2024 (далі - Договір), за яким ФОП Собенко В.Р. (експедитор) організував перевезення вантажу, а ФОП Коляда В.В. (перевізник) виконав доставку.
Згідно Заявки:
1. Завантаження здійснюється за адресою завантаження: ТОВ «Анстрой», вул. Проскури,79, Іванків, Київська область,07205.
2. Здійснення замитнення: Сарни
3. Розмитнення: «MLPellet SRL chemin d'hameau 1326120 Ham sur Heure BE 0792548101»
4. Розвантаження за адресою: 30Rue des Rivages.6000 Charleroi Belgium.
Позивач за Договором виконав покладені на нього обов'язки доставки товару, що підтверджується Актом виконаних робіт. Претензій від жодної з сторін не надходило. Кошти за перевезення отримані.
Позивач- Перевізник - ФОП Коляда В.В. за результатом виконаної роботи отримав штраф у розмірі 3266,00 pln (Польські злоти), згідно листа від 17.10.2025 № 12/10/2025 PKS International CARGO S.A.
Як зазначає заявник, згідно Договору місцем розмитнення вказана адреса: «MLPellet SRL chemin d'hameu 1326120 Ham sur HeureBE 0792548101», що є адреса товариства, що виготовляє палети дерев'яні - докази з офіційного сайту компанії у додатках. Відповідно митного органу за вказаною адресою Позивачем, під час прибуття не виявлено. Ця недостовірна інформація фактично апріорі унеможливлювала провести процедуру розмитнення Позивачем.
Відповідно до пункту 10 Договору, що укладено між Позивачем та Відповідачем, зокрема закріплено, що «У випадку накладання на ПЕРЕВІЗНИКА та/або водія штрафних санкцій за порушення встановлених обмежень, Експедитор відшкодовує їх ПЕРЕВІЗНИКУ на підставі відповідних документів, які підтверджують накладання таких штрафних санкцій».
Тобто, на думку позивача, Відповідач винен відшкодувати на його користь загальну суму, що сплачені Квитанцією про оплату № КР 0066/2025 від 07.11.2025 за Бухгалтерською Нотою № 12/10/2025 (копії додаються) за не закриття ЕКСПЕДИТОРОМ митного документу - (Т1).
Суму штрафу, що еквівалентна 37 656,98грн, на дату подання цієї заяви сплачено 7.11.2025 (квитанція NR KP 0066/2025).
Доказів оскарження накладеного штрафу матеріали справи не містять.
Відповідач - Експедитор - ФОП Собенко В.Р. не згоден компенсувати витрати понесені Позивачем, про що повідомив заявою про скасування судового Наказу у Справі № 914/3550/25 Господарського суду Львівської області - Судовий Наказ скасовано.
Відповідно, перевізник звернувся з даним позовом до суду про стягнення з експедитора суми оплаченого перевізником штрафу за нездійснення експедитором митної процедури, а саме - закриття Т1.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
За приписами ст.526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 ГК України, главою 64 ЦК України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі -Конвенція).
Відповідно до ч.ч.1, 2ст.306 ГК України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Згідно зі ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно з положеннями ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
За ст.932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Як встановлено судом, між сторонами укладено господарський договір-заявку № 031024/84 від 03.10.2024, за яким ФОП Собенко В.Р. (експедитор) організував перевезення вантажу, а ФОП Коляда В.В. (перевізник) виконав доставку. Експедитор свої зобов'язання виконав у повному обсязі: надав інформацію про маршрут, адресу отримувача та інші деталі, необхідні для перевезення. Претензій до якості організації не надходило, а оплата за перевезення була здійснена.
Позивач стверджує, що отримав штраф у розмірі 3266 PLN (еквівалент 37 656,98 грн) від PKS International CARGO S.A. (лист № 12/10/2025 від 17.10.2025) за «незакриття» транзитної декларації T1 через недостовірну інформацію, надану експедитором.
Митний орган для завершення процедури T1 визначається за митними правилами країни призначення (Бельгія).
У позовній заяві представник позивача вказує, що «Декларація T1 дозволяє водіям транспортних засобів та власникам вантажу перетинати митний кордон без необхідності сплачувати мито та виконувати митні формальності на кожній митниці», тобто безпосередньо водіям (перевізнику) та власникам вантажу (отримувачу - MLPellet SRL), а не експедиторам чи посередникам.
Відмітки, печатки та завершення процедури ставляться на документах, які знаходяться в руках водія, митниці та отримувача (власника) вантажу, без безпосередньої участі експедитора, який на момент проходження вантажу не має цих документів на руках.
Згідно з Конвенцією про процедуру спільного транзиту (Закон України № 2555-IX від 30.08.2022), подання та завершення T1 є обов'язком власника вантажу або його представника; перевізник відповідає за транспортування, пред'явлення вантажу та дотримання маршруту (ст. 9, параграф 3 ст. 20, параграф 3 ст. 23 Конвенції). У практиці ЄС (зокрема, Бельгії) завершення T1 відбувається на внутрішній митниці країни призначення за ініціативою імпортера (отримувача), після пред'явлення товару та перевірки (згідно з Transit Manual ЄС та правилами UCC - Union Customs Code). Експедитори, як суб'єкти України, не мають права чи можливості втручатися в процедури на внутрішній митниці Бельгії.
Як на підставу для стягнення з експедитора вказаних коштів в сумі сплаченого штрафу перевізник зазначає вказання недостовірної інформації щодо адреси розмитнення, що унеможливило проведення процедури розмитнення.
Однак відповідач - експедитор категорично заперечує факт надання недостовірної інформації та зазначає, що надана адреса є точною адресою отримувача вантажу (виробника дерев'яних палет), що підтверджується офіційними даними компанії та печаткою на ТТН. Місце розвантаження (30 Rue des Rivages, 6000 Charleroi, Belgium) також не викликає сумнівів, але штраф накладено не за невідповідність адрес, а за незавершення транзитної декларації T1, яка є прерогативою власника вантажу (імпортера MLPellet SRL) на внутрішній митниці Бельгії (ст. 9, параграф 3 ст. 20 Конвенції про спільний транзит, Закон України № 2555-IX від 30.08.2022; Transit Manual ЄС та UCC). Експедитор не має права чи можливості закривати T1 в ЄС, як суб'єкт України.
Позивач посилається на п. 10 Договору стверджуючи про автоматичне відшкодування штрафів, однак, суд звертає увагу, що цей пункт стосується порушень обмежень з боку експедитора, а не дій третіх осіб.
Відповідно до ст. 929 ЦК України та ст. 1, 11 Закону «Про транспортно- експедиторську діяльність» експедитор організовує перевезення, але не виконує митні процедури в країні призначення - це обов'язок клієнта (власника вантажу).
Частина 2 статті 12 Закону чітко вказує: клієнт відшкодовує витрати, понесені в його інтересах.
У постанові КГС ВС від 23.10.2024 у справі № 910/5611/23, на яку посилається позивач, експедитор не несе відповідальності за псування вантажу без його вини - аналогічно тут для митних порушень. Тлумачення позивачем цієї практики як «правомірності їх вимог» є спотворенням, бо справа стосується цілісності вантажу, а не заповнення T1.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачки.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240,247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.03.2026.
Суддя Березяк Н.Є.